Як було зазначено вище, КПК України передбачає, що письмове повідомлення про підозру Уповноваженому Верховної Ради з прав людини здійснюється Генеральним прокурором України (п. 2 ч. 1 ст. 481 КПК України). У положенні п. 14 ст. З КПК України зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тому повідомлення Уповноваженому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення буде початком притягнення його до кримінальної відповідальності [2].

Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу згідно зі ст. 482 КПК України стосуються лише суддів і народних депутатів України. У цій статті встановлено, що затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, проведення слідчих (розшукових) дій не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 482 КПК України). Однак таких особливостей (гарантій) для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини КПК України не передбачає [4, с. 266].

Отже, враховуючи гарантії діяльності, передбачені у етапі 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» про те, що Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень та його не може бути без згоди Верховної Ради України притягнуто до кримінальної відповідальності або піданно заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затримано, заарештовано, піддано обшуку, а також особистому огляду, то потребує вирішення питання встановлення і конкретизація цих гарантій у ст. 482 КПК України під час притягнення його до кримінальної відповідальності, проведення окремих слідчо-розшукових дій, затримання, обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту.

Пропонуємо Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» доповнити главою 35-1 «Розгляд питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», де передбачити такі статті: «Внесення подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого»; «Надання письмового пояснення Уповноваженим»; «Висновок комітету щодо надання згоди Верховною Радою України на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту»; «Розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт».

Також главу 37 КПК України необхідно доповнити статтею, яка б визначала порядок ініціювання органом досудового розслідування питання про надання Верховною Радою України згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, взяття під варту Уповноваженого. У цій главі має бути визначено порядок: 1) винесення слідчим постанови про порушення клопотання про внесення Генеральним прокурором України подання до парламенту для надання згоди за притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, його затримання та взяття під варту; 2) затвердження цієї постанови прокурором, який здійснює нагляд за провадженням досудового розслідування; 3) передачі такої постанови та матеріалів кримінального провадження Генеральному прокурору України; 4) складання Генеральним прокурором України зазначеного подання та направлення його до Верховної Ради України.

Однією з процесуальних гарантій при проведенні кримінального провадження щодо окремої категорії осіб є інформування відповідних державних та інших органів чи службових осіб про застосування запобіжного заходу і ухвалення вироку. При цьому КПК України не передбачає як обов'язкову умову для інформування набрання рішенням (вироком) законної сили. Конкретизація в КПК України такої гарантії для Уповноваженого є необхідною, адже факт набрання сили обвинувальним вироком суду щодо нього є підставою для прийняття рішення про дострокове позбавлення повноважень (п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

Ми погоджуємося з думкою С. Скрипниченка про те, що інформування доцільно здійснювати і після набрання ним законної сили прийнятого рішення (вироку) [10, с. 122].

Важливим є забезпечення цієї гарантії як після ухвалення вироку і набрання ним законної сили, так і при застосуванні запобіжного заходу стосовно Уповноваженого з прав людини.

Підсумовуючи розглянуте вище, зазначимо, що інститут омбудсмена в Україні перебуває на стадії становлення й удосконалення. Це специфічне правове явище, конституційний механізм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, що повною мірою донині не розкрив свого потенціалу, хоча й набуває належного визнання в українському суспільстві. Конституційне запровадження інституту омбудсмена в Україні стало важливим кроком у розвиткові демократичних процесів, спрямованих на подальше зміцнення статусу особистості, гарантій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина. З огляду на викладене, положення законодавство про те, що Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень, що полягає у забороні втручання у його діяльність з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб, у тому числі імунітету від притягнення його до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України здаються більш декларативними і потребують удосконалення з урахуванням конституційно-правових основ його діяльності і статусу, передового міжнародного досвіду та закріплення їх у КПК України.

За таких обставин, положення Конституції України і законодавства України про правові підставі діяльності і статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантії його діяльності, застосування до нього особливого порядку кримінального провадження у разі притягнення до кримінальної відповідальності можна зробити висновок про те, що саме набуття особою відповідних повноважень та здійснення діяльності встановлює для нього особливий правовий режим кримінального провадження за рахунок додаткових прав та обов'язків.

Вважаємо, що в КПК України не достатньо враховані і відображені положення Конституції України, законодавства України і сталий міжнародний досвід щодо закріплення (забезпечення) гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що актуальне під час притягнення його до кримінальної відповідальності і застосування до нього особливого порядку кримінального провадження.

Частину 2 ст. 65 КПК України, ч. 2 ст. 20 Закону доцільно доповнити положенням, що Уповноважений не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.

кримінальний провадження верховний рада

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-УІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т. / Є. М. Блажівський, Ю. М. Грошевий, Ю. М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - Т 2. - 664 с.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2012. - № 37. - Ст. 1370.

6. Лобойко Л. М. Кримінальний процес : [підручник] / Лобойко Л. М. - К.: Істина, 2014. - 432 с.

7. Марцеляк О. Основні елементи конституційно-правового статусу омбудсмана // Підприємництво, господарство, право. - 2003. - № 11. - С. 85-89.

8. Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

9. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 8890-УШ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

10. Скрипниченко С. М. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб / С. М. Скрипниченко // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2014. - № 1(34). - С. 118-125.