Стаття 22 Закону встановлює порядок прийняття слідчим рішення про застосування заходів безпеки. Так, отримавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, яка бере участь у кримінальному провадженні, слідчий зобов'язаний перевірити цю заяву (повідомлення) та в строк не більше трьох діб (а в невідкладних випадках - негайно) прийняти рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки. Фактично йдеться про певні перевірочні (слідчі) дії, які проводить слідчий із метою встановлення наявності чи відсутності підстав застосування заходів безпеки. Проте порядок проведення слідчим таких дій, а також їх можливий перелік законом не визначаються.

Беззаперечною умовою максимальної дієвості рішення є його своєчасність. Зміст цієї вимоги щодо рішень про заходи безпеки обумовлюється метою таких заходів, яка полягає в превенції посткримінального впливу. Саме на таку мету вказано у Висновках і рекомендаціях наради Спеціальної групи експертів щодо зменшення ризику насильства в системі кримінального правосуддя, у яких зазначено, що ці заходи мають «випереджати небезпеку, а не реагувати на факти нападів або інциденти, що сталися» [1, с. 285]. Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляють заявника. Таке рішення передається для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. На виконання рішення слідчого про застосування заходів безпеки уповноважений орган встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації з огляду на конкретні обставини справи та необхідність усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки й умови їх здійснення повідомляють особу, взяту під захист.

Мотивування постанови слідчого про застосування заходів безпеки має експліцитний (демонстраційний) характер. Тобто на підтвердження своїх висновків слідчий у рішенні, крім мотивів і підстав, наводить та аналізує докази з огляду на їх належність і достатність. Зовнішнє вираження мотивування в такому рішенні є розгорнутим, наочним та має переконати осіб, які з ним знайомляться, у правомірності рішення, надати можливість за необхідності предметно його оскаржити.

Рішення слідчого про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, можуть бути оскаржені особами, до яких можуть застосовуватися такі заходи, до суду (п. 6 ч. 1 ст. 303 КПК України) та в разі безпідставності підлягають скасуванню.

У ст. ст. 52-1-52-5 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 р. передбачалися порядок та основні засади забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У чинному ж КПК України такі положення відсутні.

Проте у зв'язку з важливістю чіткого правового регулювання зазначених питань, а також з огляду на те, що відносини, які виникають і розвиваються у зв'язку із застосуванням заходів безпеки, мають кримінальний процесуальний характер, вважаємо за доцільне закріпити в КПК України порядок застосування таких заходів, а також перелік питань, що підлягають вирішенню уповноваженими особами у відповідному процесуальному рішенні.

Література

Брусницын Л.В. Обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: российский, зарубежный и международный опыт ХХ века (процессуальное исследование) / Л.В. Брусницын. - М. : Юрлитинформ, 2001. - 400 с.

Зайцев О.А. Государственная защита участников уголовного процесса / О.А. Зайцев. - М. : Экзамен, 2001. - 512 с.

Карякин Е.А. Особенности доказывания в условиях применения мер государственной защиты участников уголовного судопроизводства / Е.А. Карякин, О.Н. Тисен. - М. : Юрлитинформ, 2008. - 120 с.

Новикова М.В. Обеспечение безопасности участников уголовного судопроизводства как гарантия осуществления правосудия в современных условиях : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / М.В. Новикова ; Уральский юрид. ин-т МВД России. - Екатеринбург, 2006. - 21 с. кримінальний провадження безпека слідчий