Така взаємодія що видачі осіб, які перебувають у розшуку, не може свідчити про «визнання» в сенсі положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, оскільки міжнародно-правове визнання - це акт, за допомогою якого держава, група держав чи міжнародна організація констатують наявність фактів, що є основою для правовідносин, різних за обсягом та формами. У міжнародно-правовій науці і практиці існують дві основні доктрини визнання держав: декларативна і конститутивна. Перша заснована на тому, що держава (територія) набуває статусу суб'єкта міжнародного права від часу свого виникнення, визнання тільки констатує цю право- суб'єктність. Конститутивна ж грунтується на твердженні, що нова держава (територія) стає суб'єктом міжнародного права лише після визнання іншими державами. Формами міжнародно- правового визнання є визнання де-юре і де-факто.

Де-юре - це повне, остаточне визнання, що здійснюється як правило, у чітко висловленій заяві. Дефакто - специфічна юридична форма неповного визнання, яка не досягає дипломатичного рівня.

Очевидно, що для видачі правопорушників не приймається спеціальний акт про визнання та не встановлюються договірні відносини з окупованою територією як із суб'єктом міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. В даному випадку у такий спосіб взаємодії лише забезпечується єдність застосування кримінального процесуального законодавства України на всій її території ( у тому числі й на тимчасово окупованій).

Міжнародній практиці відомі подібні випадки взаємодії з незаконними органами. Так, у зв'язку з окупацією Російською Федерацією частини території Грузії, запити про надання міжнародної правової допомоги надсилались до компетентних органів Грузії (Тбілісі), Російської Федерації (Москва), а також Абхазії та Південної Осетії (Сухумі), незважаючи на невизнання результатів референдуму та незалежності цих територій.

Висновки та пропозиції. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження щодо видачі (екстрадиції) осіб, які перебувають в розшуку, не визнається порушенням п. 6 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №68/262 від 27.03.2014р., а також не може трактуватися як визнання Україною зміненого статусу тимчасово окупованих територій.

Список літератури

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України від 08.03.2013 р., / № 9-10.

Резолюція Генеральної асамблеї ООН

«Тривалі конфлікти на просторі ГУАМ та їх наслідки для міжнародного миру, безпеки та розвитку» (5грудня2007р.)//

http://old.niss. aov.na/Monitor/iuni08/21 .htm

Конституція України від 28 червня 1996р // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII// Голос України від 26.04.2014р. № 83, / спецвипуск /.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах країн СНД від 22.01.1993р. // Офіційний вісник України від 16.11.2005 р., № 44.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах країн СНД від 07.10.2002р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. 2006 р., № 5. Книга 1. - С. 564.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН

№68/262від27.03.2014р.//

http ://www.un. org/en/ga/search/view_doc.asp? symbol =A/RES/68/262