У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 200 КПК). Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). Питання про необхідність призначення експертизи вирішує суб'єкт, у провадженні якого перебуває справа. Однак закон встановлює обов'язкові випадки її призначення. Експертиза призначається обов'язково: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 76 КПК).

Оцінка допустимості висновку експерта передбачає встановлення факту дотримання вимог Конституції і кримінально-процесуального законодавства під час призначення та проведення експертизи. Оцінюючи висновок експерта, необхідно також встановлювати, чи були дотримані права обвинуваченого (підозрюваного) під час призначення та проведення експертизи. Якщо постанова про призначення експертизи, а також висновки експертизи були пред'явлені обвинуваченому несвоєчасно, то вирішення питання щодо допустимості такого висновку необхідно вирішувати виходячи із наявності об'єктивних порушень прав обвинуваченого та можливості їх усунення. Важливим є також встановлення правильності оформлення висновків експерта, наявність усіх передбачених законом реквізитів.

Оцінюючи висновок експерта, необхідно враховувати, що на його допустимість впливає допустимість об'єктів, які досліджував експерт. Якщо об'єкти дослідження будуть визнані недопустимими, то автоматично втрачає цю властивість і сам висновок.

Розглядаючи оцінку повноти висновку експерта, відомі процесуалісти (Р.С.Белкіна, А.І.Вінберга, І.Л.Петрухіна), зазначають, що така оцінка передбачає: а) повноту використання матеріалів, наданих експерту; б) застосування різноманітних методів дослідження, що доповнюють один одного, які необхідні для достовірної відповіді на поставлені запитання; г) повноту опису у висновках виконаної експертом роботи. Експерт повинен використати всі матеріали, необхідні для того, щоб дати правильний висновок. Ці матеріали можуть бути представлені йому під час призначення експертизи або додатково під час дослідження. Безпідставна відмова від їх використання або умовчання у висновках про використання яких-небудь матеріалів, наданих йому, свідчить про неповноту висновку. У висновку експерта повинні міститися відповіді на усі поставлені запитання або мотивована відмова від відповіді на запитання [21, c. 66]. Така відмова може бути обумовлена недостатністю матеріалів, представлених для дослідження, некомпетентністю експерта і, нарешті, відсутністю належних наукових підстав для вирішення цього питання. Якщо за відсутності однієї з цих обставин експерт не відповів на всі поставлені запитання, його висновок, не можна визнавати повним. Врешті, повнота висновку експерта визначається тим, наскільки докладно викладена у висновках зроблена експертом робота.

2.3 Поняття речових доказів та їх оцінка Визначення поняття речових доказів по-різному тлумачиться науковцями. Так, А.О. Ляш вказує, що це предмети матеріального світу, які володіють властивістю незамінності та мають доведений в установленому законом порядку причинний зв'язок з обставинами, що мають відношення до справи, визнані джерелом доказів і приєднані до справи спеціальною постановою [18, c. 54]. На думку Грошевого Ю.М. та Стахівського С.М. таке визначення є трохи громіздким і дає занадто загальне уявлення про речові докази [8, C. 79]. Інші процесуалісти вважають, що речові докази - це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочину та встановлення обставин кримінальної справи [7, c. 192]. Автори цього визначення більше конкретизують об'єкти матеріального світу, що можуть виступати в якості процесуального джерела - речові докази.

Діючий КПК України ще повніше називає предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу зазначено: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності".

З тексту закону чітко простежується, що законодавець не дає вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, за наявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.

На мою думку, такий підхід видається дуже слушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.

Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримінальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:

а) відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;

б) відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);

в) наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією;

г) належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;

д) використання учасниками події; е) виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи [14, c. 148].

Як бачимо, зв'язок того чи іншого предмета зі злочином встановлюється за різними підставами. В той же час слід пам'ятати, що окремі предмети можуть стати речовими доказами через зв'язок не тільки з кримінальною подією, але і з обставинами, які дозволяють переконатися в невинуватості особи.

Діючий кримінально-процесуальний закон України (ст. 78 КПК) передбачає декілька видів речових доказів:

а) предмети, які були знаряддям вчинення злочину; б) предмети, які зберегли на собі сліди злочину; в) предмети, що були об'єктом злочинних дій; г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; д) інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності. Розглянемо кожен з цих видів речових доказів. Так, перший з них - це предмети, які були знаряддям вчинення злочину. Під знаряддям вчинення злочину потрібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єкти матеріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочину чи за допомогою яких були скоєні суспільно небезпечні діяння [5, 172].

Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об'єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.

Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.

Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М. Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп:

1. За предметом посягання (видом злочину) знаряддя розрізняються на:

а) знаряддя злому; б) знаряддя вбивства; в) знаряддя підпалу тощо.

2. За характером впливу знаряддя діляться на:

а) знаряддя механічної дії; б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддя термічної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; є) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.

3. 3а ступенем складності знаряддя поділяються на:

а) прості; б) складові; в) складні; г) машини; д) автоматичні пристрої.

4. 3а призначенням (функціями) предмети класифікуються на:

а) предмети чи речовини, спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину; б) зброя; в) предмети, інструменти, пристосування і речовини, які використовуються у виробничій, науковій чи іншій діяльності; г) побутові предмети; д) інші предмети і речовини [19, c. 35].

Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.

Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. На предметах можуть залишитися відбитки слідів злочину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.

Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій - це, як вказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання. Сюди може бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура, комп'ютерна техніка тощо.

Ще одним видом речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину.

В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.