Дещо по-іншому вирішується це питання в Молдові, де закон «Про біологічну безпеку» набув чинності 21 грудня 2002 р. [6]. Для забезпечення реалізацій положень закону створюється організаційна структура, яка включає таке: 1) Національну комісію, компетентні наукові організації й національного координатора (його функції виконує центральний орган із питань охорони довкілля); 2) управління чи спеціалістів центральних органів із питань охорони довкілля, сільського господарства та харчової промисловості, охорони здоров'я, захисту прав споживачів, а також інші урядові структури, уповноважені у сфері, яка регламентується законом «Про біологічну безпеку». Згідно із ст. 4 цього закону, дозволи на всі види діяльності, що регламентуються законом, видаються Національною комісією з біологічної безпеки. Національна комісія має статус міжвідомчого органу, персональний склад і порядок діяльності якого встановлюється урядом країни. Суттєвими є положення ч. 3 ст. 6, де зазначено, що членство в національній комісії несумісне з трудовими відносинами з юридичними та фізичними особами, котрі займаються діяльністю, пов'язаною із виробництвом і (або) реалізацією ГМО.

В Україні, відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», державну реєстрацію ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, здійснюють центральні органи виконавчої влади відповідно до повноважень, а саме: Міністерство освіти і науки, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, Державна ветеринарна та фітоса- нітарна служба, Міністерство аграрної політики та продовольства тощо [8].

Центральні органи виконавчої влади ведуть Державні реєстри ГМО, розміщують їх на власних офіційних веб-сайтах і регулярно публікують у засобах масової інформації. Продукція, яка реєструється в Державних реєстрах ГМО, - сорти сільськогосподарських рослин і породи тварин, створені на основі ГМО; ГМО джерела харчових продуктів; ГМО джерела кормів.

Державна реєстрація здійснюється строком на п'ять років на безоплатній основі. Перереєстрація здійснюється в тому самому порядку, що й реєстрація. Термін розгляду реєстраційних документів не може перевищувати 120 днів із дня їх подання, включаючи строки проведення відповідних експертиз. Розмір тарифів на проведення експертиз, які є підставою для державної реєстрації ГМО, і продукції, виробленої з їх застосуванням, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади [8].

У державній реєстрації ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, може бути відмовлено в разі отримання науково обґрунтованої інформації щодо їх небезпеки для здоров'я людини або навколишнього природного середовища при використанні за цільовим призначенням. До генетично модифікованих сортів рослин можуть бути застосовані обмеження щодо їх вирощування на землях, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища [8].

Наприкінці 2013 р. віце-президент американської компанії «Монсанто», що відповідає за міжнародну співпрацю, на прес-конференції у м. Вашингтоні сказав, що компанія бачить «значення створення сприятливої атмосфери в Україні, яка стимулює інновації та сприяє подальшому розвитку сільського господарства. Україна має можливість для подальшого розвитку потенціалу виробництва звичайних зернових культур, на чому ми концентруємо зусилля сьогодні. Ми також сподіваємося, що на якомусь етапі біотехнології - той інструмент, який буде доступний для українських фермерів у майбутньому» [2].

Напередодні «Монсанто-Україна» запустила свою програму «соціального розвитку» для країни, під назвою «Зернова житниця майбутнього», котра надає гранти сільським жителям, щоб вони могли «відчути, що можуть поліпшити своє становище самостійно, замість того, щоб чекати подачок».

Насправді, справжня «подачка» - це те, що, крім відкриття нашої держави для ГМО-культур, також надалі знімуть заборону на продаж багатих сільськогосподарських земель України у приватні руки [3].

Крім того, доступ до українського ринку отримають найбільші європейські виробники насіння - компанії «Монсанто» й «Дюпон».

Аналізуючи чинне законодавство у сфері використання ГМО, варто зазначити, що у 2014 р. до Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» було внесено низку суттєвих змін, котрі, на нашу думку, змінять не на краще якість нашого з вами життя й продуктів харчування. Автори цих змін стверджують, що ці поправки були внесені для того, щоб нібито українське законодавство щодо харчових продуктів відповідало стандартам Європейського Союзу.

Ось як було в старому варіанті вищенаведено- го Закону: ст. 5 передбачалось, що регулюванню їм підлягають державна реєстрація ГМО та продукції, виробленої з їх використання; а стало - державна реєстрація ГМО; тобто держава більше не контролює продукцію з ГМО, тільки джерела ГМО. У ст. 7 була закріплена норма про те, що уряд затверджує порядок державної реєстрації ГМО та продукції, отриманої з їх використанням; затверджує порядок увезення ГМО джерел харчових продуктів, кормів і харчових продуктів і кормів, вироблених із ГМО; а стало - затверджує порядок державної реєстрації ГМО; затверджує порядок увезення ГМО джерел харчових продуктів. Тобто, знову ніякого контролю над продукцією з ГМО. Також те, що спеціальний орган із контролю над ГМО затверджує перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль умісту ГМО й перелік відповідних методик ідентифікації ГМО, а стало - виключити. Тобто, пункт про повноваження держоргану для контролю над ГМО «виключити». Ст. 10 було передбачено повноваження держоргану, який здійснює державну санітарно- епідеміологічну експертизу продукції, отриманої з використаних ГМО, для обґрунтування висновку стосовно її безпеки для здоров'я й життя людини, проте цю норму також виключили, тобто наразі відсутня будь-яка державна експертиза продукції з ГМО. Також у ст. 10 було закріплено дотримання вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов'язаних із наявністю ГМО, під час заготівлі, зберігання, переробки, переміщення територією України сільськогосподарської продукції та здійснення експортно-імпортних операцій підприємствами всіх форм власності, проте наразі така норма відсутня. І ще багато таких «винятків», які перетворюють Україну у випробувальний полігон для американських ГМО-корпорацій.

Висновки. Чому скрізь не «було», а «стало»? І вже з липня 2014 р. в Україні офіційно заборонений контроль над продукцією з ГМО (так, ви не помилилися - не продукція з ГМО, а контроль над нею). Ось офіційне повідомлення від П. Порошенка: «Закон передбачає уточнення термінології, видів правопорушень та адекватності міри покарання, створення єдиного контролюючого органу у сфері безпеки харчових продуктів, скасування дозвільних документів і процедур, які відсутні в ЄС, запровадження європейських принципів регулювання ГМО, зокрема, в частині реєстрації джерел ГМО, а не продуктів, виготовлених з них» [1]. Проте, на наше переконання, не всі зміни ведуть до кращого. І деколи те старе, що було, може виявитись більш актуальним і далекоглядним, ніж усі наступні зміни, разом узяті. Час покаже майбутню правоту...

Список використаних джерел

1. А що буде далі з ГМО в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ykrnews.com.

2. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. - М.: Статут, 1999. - 712 с.

3. Анализ осуществления Орхуской конвенции применительно к генетически измененным организмам (ГИО) / Европейская экономическая комиссия. Комитет по экологической политике. ООН. Экономический и Социальный Совет. CEP/ WG.5/AC.3/2001/4. - 10 August 2006. - 87 c.

4. Картахенский протокол по биобезопасности к Конвенции о биологическом разнообразии (Монреаль, 29 января 2000 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. - 2-е вид., доп. - Львів: Норма, 2002. - С. 343-357.

5. Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України: Указ Президента України від 13 квітня 2011 р. № 452/2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show,

6. Про біологічну безпеку: Закон Молдови від 21 грудня 2002 р. № [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 755-XV// www.biosafety.ru/moldova/sakon.htm.

7. Про генетично-модифіковані організми: Закон Республіки Польщі від 22 червня 2001 р. // Dzennik Ustaw. - 2001. - 25 lipca.

8. Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів: Закон України від 31 травня 2007 р. № 1103-V [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov. ua/laws/show/1103-16.

9. Степанов О.А. Перспективы правового регулирования отношений в условиях развития высоких технологий /

О.А. Степанов // Государство и право. - 2003. - № 1. - С. 87-91.