О.М. Собовий зазначає, що адміністративно-деліктне провадження схоже на юрисдикційні провадження за кримінальними справами. їх об'єднує спільна мета - боротьба з правопорушеннями; вони мають подібні зовнішні прояви діяльності (складання документів, здійснення затримання тощо). Водночас деліктне провадження має й істотні відмінності від відповідних інститутів інших галузей, зокрема за такими критеріями: за органами, що здійснюють провадження; за специфікою процесуальних актів; за специфікою самої процедури [18, с. 46].

Провадження в справах про адміністративні правопорушення може розвиватися в одному з двох напрямів, тому доцільно виділити звичайне (загальне) та спрощене провадження.

Звичайному провадженню притаманне складання протоколу, застосування запобіжних заходів, з'ясування обставин, дослідження доказів тощо. Спрощене провадження, навпаки, характеризується мінімальною кількістю процесуальних дій: протокол про адміністративне правопорушення не складається; посадова особа, яка виявила делікт, приймає й виконує рішення про накладення стягнення на місці вчинення правопорушення [6, с. 58].

До адміністративних правопорушень, провадження за якими здійснюється в спрощеній формі, належать такі:

- порушення правил пожежної безпеки в лісах (ст. 77 КУпАП) у випадках накладення штрафу інженерами відділів охорони й захисту лісу, льотчиками-спостерігачами баз авіаційного захисту лісу, лісничими й іншими особами, перерахованими в п. 3 ст. 241;

- порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних правил (ст. 107 КУпАП) у випадках накладення штрафу державною ветеринарною інспекцією;

- викидання сміття та інших предметів із вікон і дверей вагонів, прохід залізничними коліями в невстановлених місцях (ч. 3 ст. 109 КУпАП);

- пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських поїздах, куріння в вагонах приміських поїздів, куріння в невстановлених місцях у поїздах місцевого й далекого слідування, а також у метрополітені (ст. 110 КУпАП);

- пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння в невстановлених місцях цих суден (ст. 115 КУпАП);

- керування річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими в установленому порядку, або такими, що не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків (ч. ч. 1, 3, 5 ст. 116 КУпАП);

- викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116 КУпАП);

- порушення правил безпеки під час висадки й посадки пасажирів на річкових і маломірних суднах, куріння в невстановлених місцях на річкових суднах (ч. ч. 1, 3 ст. 117 КУпАП) [2].

Для того щоб повністю розкрити сутність провадження в справах про адміністративні правопорушення, варто особливу увагу приділити принципам його здійснення.

Принцип (від лат. ргіпсіріит - начало, основа) - це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю та відображають суттєві положення теорії вчення, науки, системи внутрішнього й міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації [19, с. 65]. Принцип - основоположне теоретичне знання, яке є таким, що не потребує доведення [10, с. 363].

Науковці по-різному класифікують принципи адміністративного провадження. Так, О.П. Коренєв виділяє такі принципи адміністративного процесу: 1) дотримання законності; 2) усебічне й об'єктивне дослідження конкретних фактів та обставин справи; 3) гласність адміністративного процесу; 4) мова корінної національності; 5) відповідальність за дотримання правил процесу й прийнятий акт; 6) ефективність та економічність процесу [13, с. 254].

У свою чергу С.Ю. Беньковський розділив принципи на три великі групи: соціально-правові принципи проваджень у справах про адміністративні правопорушення, загальні принципи проваджень, спеціальні принципи проваджень. До соціально-правових принципів віднесено гуманізм, соціальну справедливість, демократизм. До загальних - принципи законності; публічності (офіційності); презумпції невинуватості; доведеності вини; усебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи; забезпечення кожному права на повагу його гідності; забезпечення кожній людині права на свободу й особисту недоторканність; рівності всіх учасників провадження перед законом та органами, які здійснюють провадження в справі; забезпечення особі, яка притягається до відповідальності, права на захист; забезпечення учасникам провадження права користуватися рідною мовою; обов'язковість рішень органів і посадових осіб, які ведуть провадження; забезпечення права на оскарження дій і рішень посадових осіб та органів, які здійснюють провадження в справі. До спеціальних принципів належать поєднання гласності й конфіденційності, безпосередності дослідження доказів [7, с. 75-76].

Іншої думки дотримується Т.О. Коломоєць, яка наводить власну класифікацію принципів, дотримуючись яких, реалізується адміністративне провадження: законність; публічність; гласність; об'єктивність; здійснення провадження національною мовою; безпосередність провадження; дотримання змагальності сторін; простота та швидкість (оперативність) провадження; дотримання права на захист законних інтересів громадян; рівність осіб, які беруть участь у провадженні [12, с. 63].

Отже, на основі вищевикладеного можемо зробити висновок, що існує чимала кількість класифікацій принципів адміністративного провадження. Це можуть бути як принципи, закріплені в адміністративно-процесуальному, так і в загальному законодавстві.

Пропонуємо з'ясувати зміст принципів гуманізму, змагальності сторін, рівності осіб, які беруть участь у провадженні, та швидкості (оперативності), оскільки їх реалізація сприятиме повному й об'єктивному адміністративному провадженню.

Сутність принципу гуманізму полягає в повазі прав та інтересів осіб, які беруть участь у провадженні. Найповніше цей принцип проявляється в ст. 12 КУпАП, яка передбачає, що ".. адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку" [2].

Прикладом реалізації принципу гуманізму в адміністративно-процесуальному законодавстві є положення ст. 20 КУпАП, згідно з якою не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану [2]. У такий спосіб законодавець врахував обставини, за яких особа вчиняла адміністративне правопорушення, у результаті чого виключив адміністративну відповідальність за наявності неосудності.

Принцип змагальності полягає в можливості осіб, які беруть участь у провадженні, здійснювати захист своїх прав шляхом подання доказів на підтвердження свої доводів. Відзначимо, що під змагальністю мається на увазі не тільки подання доказів, а також їх витребування, залучення з метою повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Зміст принципу змагальності законодавчо закріплений і реалізується в правах та обов'язках осіб, які беруть участь у справі, тобто в їхньому правовому статусі. Наприклад, під час виявлення правопорушення та складання протоколу особа має право на надання або відмову від надання пояснень (ст. 63 Конституції України) [1], на відмову від підпису протоколу із зазначенням мотивів відмови від підпису, на викладення своїх зауважень у протоколі (ч. 2 ст. 256 КУпАП) [2], на оскарження складання протоколу як дії посадової особи (ст. 40 та ст. 55 Конституції України) [1].

Принцип рівності осіб, які беруть участь у справі, на відміну від інших вищевказаних принципів, закріплений безпосередньо в КУпАП. У ст. 248 КУпАП зазначено: розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом та органом (посадовою особою), який розглядає справу, усіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови й інших обставин.

Принцип швидкого перебігу провадження виражається в строках розгляду справи про адміністративне правопорушення. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк із дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи [2]. Крім загального строку, законодавець закріпив скорочений строк розгляду справи (доба, триденний, п'ятиденний, семиденний строк) у випадках, визначених законодавством.

Висновки. Отже, на основі вищевикладеного можемо зробити висновок, що провадження в справах про адміністративні правопорушення являє собою систему дій уповноважених органів влади, кінцевим результатом яких є притягнення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, до адміністративної відповідальності. Провадження в справах про адміністративні правопорушення розглядається в декількох значеннях: як самостійний інститут правозастосовної діяльності органів державної влади, як інструмент регулювання суспільних відносин шляхом застосування адміністративних санкцій тощо.

Принципи здійснення провадження в справах про адміністративне правопорушення можна поділити на загальні та спеціальні, або адміністративно-процесуальні.

Однак найбільш вагомими вважаються принципи гуманізму, змагальності сторін, рівності осіб, які беруть участь у провадженні, та швидкості (оперативності), оскільки саме їх реалізація сприятиме повному й об'єктивному адміністративному провадженню.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

4. Митний кодекс України: Закон України від 13 березня 2012 р. № 4495^1 // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 44-48. - Ст. 552.

5. Адміністративне право України: [підручник] / [Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.] ; за ред. Ю.П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 544 с.

6. Алфьоров С.М. Адміністративне право. Загальна частина: [навчальний посібник] / С.М. Алфьоров, С.В. Ващенко, М.М. Долгополова, А.П. Купін. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 216 с.

7. Беньковський С.Ю. Правові засади та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення: дис канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / С.Ю. Беньковський. - Х., 2009. - 219 с.

8. Галаган И.А. Административная ответственность / И.А. Галаган. - Воронеж, 1988. - 184 с.

9. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України / С.Т. Гончарук. - К. : Укр. акад. внутр. справ, 1995. - 78 с.

10. Губский Е.Ф. Краткая философская энциклопедия / Е.Ф. Губский. - М. : Прогресс, 1994. - 576 с.

11. Калюта А.Б. Адміністративно-юрисдикційна діяльність митних органів України: дис. ... канд. юрид. наук: спец.

12. Коломоєць Т.О. Адміністративне судочинство України: [підручник] / Т.О. Коломоєць. - К. : Істина, 2008. - 219 с.

13. Коренев А.П. Административное право России: административно-правовое регулирование в сферах и отраслях управления: [учебник] / А.П. Коренев, Н.П. Анисимова, С.Н. Бочаров и др. - М. : Моск. акад. МВД России; Щит-М, 2002. - 348 с.