2. Послідовна інтенсифікація законодавства. Законодавство має розвиватися не лише за рахунок прийняття нових юридичних норм, а переважно завдяки підвищенню якості вже діючих норм, посилення їх соціальної віддачі. Адже екстенсивні фактори, по-перше, не безмежні, подруге, не завжди досягають потрібного наслідку, а інколи навіть призводять до небажаних наслідків (невиправдана зарегульованість, яка не залишає місця для самостійності та ініціативи суб'єктів, колізії тощо) [6].

3. Підвищення якості та ефективності процесу правореалізації. Ефективність закону виявляється під час його застосування або у процесі його дії. Не варто забувати того, що будь-який нормативно-правовий акт, в тому числі і закон, є лише певним текстом з юридичним змістом. Головне призначення правових норм, які закріплені в статтях законів та інших підзаконних нормативно-правових актів, перетворитися із сфери необхідного в сферу реального життя. Тільки реальний регулятивний вплив на суспільні відносини складає істинне призначення державного закону та законодавства в цілому. Без реалізації приписів, закріплених в чинному законодавстві, у реальному житті, останні залишаються лише формально існуючою сукупністю правил. Таким чином, чим більше актів застосування закону, тим імовірніша його ефективність.

4. Удосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин. Мельник О.М. звертає увагу на те, що удосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин передбачає комплексний, сукупний вплив усіх компонентів правової системи на основні сфери суспільного життя, що перебувають в її полі зору. У сучасних умовах важливо забезпечити оптимальну взаємодію між усіма "блоками" правової системи, сприяти їх узгодженій роботі як єдиного механізму. Вона має бути внутрішньо узгодженою і цілеспрямованою, адже правові важелі прискорюють соціально-економічний і науково-технічний розвиток країни [7].

Більшість сучасних досліджень, які присвячені проблемам реалізації закону основну увагу звертають на аналіз чинників, які впливають на процес реалізації закону. Менше уваги приділяється такому важливому суб'єкту, який істотно впливає на процес реалізації закону, як держава. Держава активно впливає на даний процес. Це насамперед обумовлене тим, що держава займає особливе місце серед суб'єктів, які приймають участь у процесі реалізації закону. Безперечно передумовою цього є особлива природа такого складного утворення, яким є держава. Отже, спробуємо визначити, якою є роль та призначення держави в процесі реалізації закону.

Роль та призначення держави в процесі реалізації законів обумовлюється тими функціями, які покладені на державу. Держава, виражаючи волю народу, визначає цілі і зміст законів, характер і межі законодавчого регулювання, межі і термін їх дії. Функцій держави надзвичайно багато, проте є деякі функції, які мають істотне значення для процесу реалізації законодавства. Мова йде про: законотворчу, право- реалізаційну та правоохоронну.

Держава створює умови для реалізації та забезпечує виконання законів. Закон не може існувати і реалізовуватися окремо від державних та інших соціальних інститутів. Закон має бути забезпеченим саме з боку держави, оскільки він видається від її імені. Крім того, варто звернути увагу на комплексну природу, державного забезпечення закону, яка включає різні способи цього забезпечення. Державне забезпечення застосовується на всіх стадіях існування закону від виникнення, розгляду, набрання чинності, до втрати юридичної сили відповідним законом.

Недооцінка держаного забезпечення, як однієї із важливих передумов реалізації закону може негативно вплинути на ефективність реалізації закону та результати його реалізації. Державне забезпечення реалізації закону складається із певних компонентів. Серед таких компонентів можна виділити наступні: а) державний примус; б) матеріальне забезпечення реалізації закону;

в) організаційне забезпечення реалізації закону; г) ідеологічне забезпечення реалізації закону.

Спробуємо коротко охарактеризувати кожен із компонентів державного забезпечення реалізації закону. В теорії права існує думка, що компонент примусу в законі і в праві в цілому є непотрібним. Оскільки право виражає вічні, незмінні ідеї, виражає загальну волю, то примус є зайвим фактором, який впливає на поведінку людей примушуючи їх виконувати приписи, закріплені в законах. Проте, на думку автора, об'єктивно необхідним є авторитет і, зокрема, в особі держави, якому має підкоритися будь-яка людина. При цьому, немає істотного значення чи є ця людина громадянином держави, закону якої вона підкоряється, чи вона є іноземцем, чи особою без громадянства.

На стадії дії і виконання положень закону державне забезпечення закону виявляється у застосуванні примусу, яке виявляється у визначеній законом можливості застосування державою, в особі уповноважених органів примусу до осіб, які частково або повністю не виконують положення закону. Цей примус або вплив має фізичну та психологічну природу. Так, до особи у випадках, передбачених в законі, з однієї сторони можуть застосувати заходи кримінального, адміністративного, дисциплінарного та іншого характеру, а з іншої сторони сама можливість настання негативних наслідків є важливим стимулом, який спрямовує поведінку особи у русло дотримання вимог законодавства.

Матеріальне забезпечення реалізації положень закону зводиться до створення фактичних умов його реалізації. Даний напрямок забезпечення реалізації положень закону нині є одним із основних в Україні. Нажаль, сьогодні велика кількість нормативно-правових актів не може бути реалізована через нестачу матеріального забезпечення.

Організаційне забезпечення реалізації положень закону зводиться до вірної організаційної діяльності державних органів. Від вірної організації діяльності державних органів залежить швидкість реалізації громадянами своїх прав і виконання покладених на них обов'язків. Так, наприклад, вірні організаційні рішення змогли б пришвидшити процедуру реєстрації господарюючих суб'єктів або пришвидшити процедуру подання звітності про результати господарської діяльності до контролюючих органів.

Ідеологічне забезпечення реалізації положень закону зводиться до засобів ідеологічної та політико-масової роботи. Ідеологічний вплив держави є об'єктивно необхідним для виховання у громадян поваги до закону. Такий вплив має своїм результатом позитивні зміни в правовій культурі та правосвідомості громадян.

Особливістю участі держави в процесі реалізації закону є те, що вона виступає в якості суб'єкта, який монопольно реалізує певну сукупність норм законодавства. Це обумовлено виконанням державою покладених на неї функцій. Таких актів надзвичайно багато, проте їх суть зводиться до визначення повноважень, які належать виключно державні. Так, наприклад, Інструкція "Про проведення виконавчих дій" N 74/5 від 15 грудня 1999 року визначає перелік повноважень державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, а, зокрема, право накладення арешту на майно боржника. Варто зазначити, що ці повноваження належать виключно державному виконавцю і не можуть бути використані жодним іншим суб'єктом.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків:

1. Питання про особливості реалізації законів в Україні можна розглядати з декількох позицій. Поряд із традиційним підходом, відповідно до якого особливості реалізації закону визначаються на підставі використання таких чинників, як: предмет правового регулювання, метод правового регулювання, принципи відповідної галузі права, суб'єктний та об'єктний склад, тощо, можна використати і інші критерії для визначення таких особливостей. В першу чергу варто звернути увагу на те, що певну специфіку реалізації мають окремі види законів. Так, певну специфіку реалізації мають норми Конституції України. По-перше, окремі норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже для їх реалізації немає необхідності їх деталізації у законах та підзаконних нормативно-правових актах. По-друге, норми Конституції України можуть реалізовуватися через прийняття окремих законів, які деталізують її положення. Певні особливості мають закони Української РСР, що не втратили чинності, а також забезпечуючі (оперативні) закони. Цікавим є питання про реалізацію законів прийнятих на всеукраїнських референдумах. Варто звернути увагу, що хоча сама можливість появи такого виду законів існує давно проте реалізації цієї можливості і досі немає. Навіть нині чинна Конституція України була прийнята не шляхом проведення всеукраїнського референдуму, а Верховною Радою України.

2. Іншою підставою для визначення особливостей реалізації закону є форма адміністративно територіального устрою в країні, де реалізуються закони. Україна є унітарною державою і тому тут відсутня проблема неузгодженості реалізації приписів федеративних законів та актів суб'єктів федерації. Що ж стосується держав із федеративним устроєм наприклад Російської Федерації то тут давно існує проблема узгодження приписів федеративних законів та актів суб'єктів федерації.

3. Останнім критерієм для визначення особливостей реалізації законів є вид державного (політичного) режиму в країні, де реалізуються закони. Від цього залежать способи і методи, якими реалізуються закони. Історії відомо багато прикладів антидемократичних режимів. Прикладом цього є практика реалізації законів у Німеччині 30-40 років ХХ століття. Досвід антидекратичних, антиправових способів і методів реалізації законів має також Україна в ХХ столітті. Яскравими рисами такої практики реалізації законів були: реалізація приписів нормативно-правових актів на підставі "наказу з гори"; пріоритетне значення підзаконних нормативно-правових актів в правовій системі держави; застосування різних видів санкцій до особи не на підставі приписів закону. В демократичних країнах реалізація законів відбувається природнім шляхом. Цей процес здійснюється на підставі врахування всіх закономірностей, факторів та тенденцій, які впливають на реалізацію законів. Врахування цих чинників істотно впливають на якість та ефективність самого процесу реалізації закону та результати реалізації закону в цілому.

Література

законодавство україна державний референдум

1. Конституція України: 28 черв. 1996 р.-К.: Преса України, 1997.- 80 с.

2. Каюмов А.Д.Закон и его реалиция: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Каюмов Айрат Дамирович. - Казань, 1999. - С.92.

3. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 46, ст.617.

4. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 33, ст.443.

5. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

6. Мельник О.М. Фактори ефективності законодавства // Держава і право. - 2008. - №41. - С. 28-35.

7. Так само.