Слідчий може рекомендувати допитуваному певну послідовність викладення тоді, коли останньому необхідно буде дати показання щодо декількох епізодів чи обставин і сам він не в змозі обрати таку послідовність, інколи навіть питає слідчого з чого йому почати розповідь. Інколи слідчий з тактичних міркувань може запропонувати допитуваному спершу висвітлити певний факт, а потім розповісти про решту. В криміналістці такий тактичний прийом носить назву «розподілення теми вільної розповіді». Її мета - або спрямувати розповідь в певному напрямку - на з'ясування найбільш важливих обставин, або ж втримати допитуваного від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може спрогнозувати. В останньому випадку, надавши правдиві показання щодо одного факту, допитуваний вимушений буде, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про решту фактів.

Слідчий, як правило, не повинен переривати репліками чи питаннями вільну розповідь допитуваного. Втручання такого роду може збити допитуваного послідовність його показань може виявитись порушеною, а він сам може втратити при цьому важливі для справи дані. Лише тоді, коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предмету допиту, і таке відхилення не є необхідним для пригадування ним фактів, що цікавлять слідство, він може запропонувати допитуваному говорити по суті справи. Не рекомендується переривати розповідь для того, що б зажадати від допитуваного більш детального опису певних даних чи, щоб вказати на певні деталі висвітленого ним факту. Все це можливо зробити на наступному етапі допиту не ризикуючи переривати спогади допитуваного.

Під час вільної розповіді не рекомендується заносити показання до протоколу. Складання протоколу в процесі вільної розповіді призводить до перерв в розповіді, відволікає допитуваного, послаблює його зусилля пригадати ті чи інші факти, порушує виниклі у нього асоціативні зв'язки. На цьому етапі допиту слідчий повинен робити лише примітки щодо ідей, які виникли у нього під час вільної розповіді, про перерви в ній, питання, які потрібно буде поставити згодом допитуваному. Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях. Допитуваний буде усвідомлювати важливість виконуваного ним громадянського обов'язку, допомоги, яку він надає слідству, і це може стати додатковим стимулом для дачі правдивих показань. І слідчий при цьому більш повною мірою сприймати вільну розповідь допитуваного, правильніше її аналізувати та оцінювати. Після закінчення вільної розповіді, яка, як правило, не вичерпує предмету допиту, слідчий шляхом постановки допитуваному питань доповнює та уточнює отримані свідчення, з'ясовує нові факти, які не згадувались під час вільної розповіді, отримує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає потерпілому згадати забуте. Якщо отримані показання, на думку слідчого, не відповідають істині, то на даному етапі допиту він повинен за умови допущення потерпілим добросовісних помилок, допомогти йому їх виправити, при навмисній дачі неправдивих показань - викрити його в брехні, та спонукати його дати правдиві показання.

З метою освіжити пам'ять потерпілого можуть використовуватись наступні тактичні прийоми допиту.

1. Допит з використанням асоціативних зв'язків. Уявлення, що виникають в свідомості потерпілого у зв'язку із сприйнятими подіями, вступають між собою в певні зв'язки, які носять назву асоціативних. Тому пригадування одного факту може викликати пригадування пов'язаних з ним фактів - попередніх, супутніх, наступних, близьких або контрастуючи з ним. З метою стимулювання таких зв'язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не безпосередньо до предмету допиту, а до суміжним з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією з суміжними фактами, пригадується і безпосередньо важливі для справи факти.

2. Допит на місці. Це різновид допиту з використанням асоціативних зв'язків, коли їх пригадуванню сприяє не питання, яке задає слідчий, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, в якій тривала розслідувана подія. Допит на місці не слід плутати с іншою слідчою дією - перевіркою та уточненням показань на місці. Допит на місці - це звичайний допит, що проводиться не в кабінеті слідчого і не за місцезнаходженням потерпілого, а на місці події. Метою такого допиту є лише отримання показань, як і при допиті за інших умов: при цьому місце допиту слідчим не оглядається і показання не співставляються з обстановкою на місці. Схожим з допитом на місці прийомом стимуляції асоціативних зв'язків є пред'явлення для повторного сприйняття допитуваному тих чи інших предметів, що пов'язані з обставинами, які цікавлять слідство. Такі предмети можуть виявитися своєрідними стимуляторами при пригадуванні забутого: їх вигляд викликає пов'язані з ними у пам'яті допитуваного асоціації, які і сприяють пригадуванню фактів. Цим же цілям можуть слугувати графічні зображення допитуваним за пропозицією слідчого певної ситуації, наприклад схема розташування учасників події чи зображення якого-небудь об'єкта. Сам процес виготовлення такого графічного зображення - схеми, плану, малюнка - може сприяти стимуляції потрібних асоціативних зв'язків.

3. Повторний допит по обмеженому колу обставин. При повторному відтворенні показань допитуваний може згадати пропущені або забуті ним при першому допиті факти. Психологічно це пояснюється явищем ремінісценції, під я ким в психології розуміють явище посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні. Асоціативні зв'язки можуть бути використані і в тих випадках, коли потерпілий дає на допиті неправдиві показання, добросовісно помиляючись та щиро вважаючи, що він говорить правду. Такі помилки можуть бути наслідком дефектів процесу формування показань: результатом впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів, в том числі впливу інших осіб, власних переживань, фантазій. Слідчий повинен всі ці «нашарування» від істинно сприйнятих, спробувати усунути причини викривлення істини та відновити в уявленні допитуваного подій в тому вигляді, в якому вона мала місце в дійсності. Цим цілям і слугують викладені прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. Окрім цього можуть бути використані і такі засоби, як ознайомлення допитуваного в необхідних межах з показаннями інших осіб щодо тих самих обставин тощо.

4. ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПОТЕРПІЛИХ

4.1 Допит неповнолітнього потерпілого (ст. 168, 171 КПК)

Допит неповнолітнього потерпілого віком до 14 років , а за розсудом слідчого - віком до 16-ти років, проводиться за правилами ст. 167 КПК в присутності педагога, а при необхідності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Участь педагога є обов'язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках - якщо потерпілий відстав у своєму розумовому розвитку і з ним важко встановити психологічний контакт. Присутність лікаря при допиті неповнолітнього потерпілого віком до 16-ти років може бути визначена слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.

Присутність батька, матері чи іншого законного представника може сприяти захисту законних інтересів потерпілого, встановленню з ним контакту і отримання повних і правдивих показань. До початку допиту зазначеним вище особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження із дозволу слідчого і задавати потерпілому запитання, які будуть занесені до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики ведення допиту, формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.

Свідкові чи потерпілому що не досягли 16-ти річного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність він не попереджається. При допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід врахувати, що, як правило, він легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через це його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті. Показання при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід записувати в протоколі простими і зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Доцільно застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис.

4.2 Допит німого або глухого потерпілого

Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише, слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи, яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.

5. ФІКСАЦІЯ ТА СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ПОКАЗАНЬ ПОТЕРПІЛОГО

Про допит свідка і потерпілого складається, з додержанням загальних правил складання протоколу слідчої дії, передбачених в ст. 85 КПК, протокол допиту. Крім того в протоколі допиту вказується: прізвище, ім'я та по батькові потерпілого, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять і посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинувачуваним, і свідка з потерпілим. Анкетні дані записуються за паспортом або іншим документом що посвідчує особу.

У протоколі зазначається, що потерпілому роз'яснені його права і обов'язки, та відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Показання потерпілого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.

Потерпілому, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається у протоколі. По закінченню допиту слідчий пред'являє потерпілому протокол для прочитання. За проханням потерпілого, протокол може бути йому прочитаний слідчим. Потерпілий та особи, що були присутні при допиті мають право просити про внесення до протоколу доповнень і поправок, які заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписує потерпілий, слідчий і особи що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках потерпілий підписує кожну сторінку окремо.

Після підписання протоколу допиту слідча дія вважається процесуально завершеною. Але робота слідчого у зв'язку з даною слідчою дією на цьому не закінчується. Необхідно ще перевірити показання, та їх оцінити. Перевірка показань свідка чи потерпілого проводиться різними способами, але основним з них є:

Дослідження показань як по суті, так і по формі самого допиту

Порівняння показань з фактами, які були раніше відомі

Додатковий збір доказів.