2) Поділ цивільних правовідносин на абсолютні і відносні заснований на тому, що в абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб, а у відносних - певний визначений суб'єкт (зобов'язальні відносини). Для будь-якого абсолютного права характерна найбільш, в порівнянні з іншими суб'єктивними цивільними правами, ступінь пов'язаності уповноваженої особи з належним їй правом. Це виявляється в тому, що в процесі здійснення абсолютних прав на перший план виступають власні дії їх носіїв. В основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки. Тому одне і те ж правовідношення може бути одночасно абсолютним, речовим або відносним, зобов'язальним. Абсолютними є немайнові та речові правовідносини, відносні правовідносини збігаються в цивільному праві з зобов'язальними. Розподіл цивільних правовідносин на речові і зобов'язальні засновано за критерієм способу задоволення інтересу. Носій права у речових правовідносинах може здійснювати це право без сприяння зобов'язаних осіб, через свої активні дії, а для здійснення ж зобов'язальних прав, необхідне виконання обов'язків боржником. Речові правовідносини, природно, є майновими, абсолютними, зобов'язальні - здебільшого відносні, майнові, але можуть бути і немайновими.

3) За своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні - при яких сторони мають як права, так і обов'язки. за своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні - при яких сторони мають як права, так і обов'язки.

4) активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями -- правом вимоги і правом захисту порушеного права. Цим вони відрізняються від абсолютних відносин суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому, суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного о6ов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватись від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома правомочностями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо;

5) за характером нормативного спрямування цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні цивільні правовідносини. В основу регулятивних правовідносин покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин їх учасників,тобто це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин і особистих немайнових відносин. Тобто, за допомогою регулятивних відносин здійснюється рівномірна діяльність громадян і організацій. Охоронні цивільні правовідносини виникають внаслідок порушення цивільних прав одного із суб'єктів цих відносин і спрямовані їх відновлення.

3. Елементи цивільного правовідношення

3.1 Суб'єкти цивільного правовідношення

Суб'єктами правовідносин є особи, персонально і майново відокремлені, що наділені правами і обов'язками у правовідносинах. Слово "особи" вживається у широкому значенні для позначення будь-яких суб'єктів права. Учасниками цивільних відносин є фізичні, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦКУ).

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст. 24 ЦКУ). Фізичними особами вважаються не тільки громадяни України, але іноземні громадяни і особи без громадянства.

Передумовою вступу суб'єкта права як учасника цивільних правовідносин є його цивільна правосуб'єктність, тобто наявність цивільної правоздатності та дієздатності.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки, яку мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється зі смертю. Щоправда, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язані з досягненням фізичною особою відповідного віку. Варто зауважити, що правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну наявність в особи передбачених законом прав і обов'язків. Тобто, правоздатність реалізується за наявності певного юридичного факту, з яким пов'язується виникнення суб'єктивного права, яке до цього носило абстрактний характер.

Дієздатність, як і правоздатність, - це юридична категорія, але на відміну від першої, вона не є природними правами людини, а наданими їй в силу закону. Зміст дієздатності включає в себе наступні елементи: здатність особи своїми діями набувати цивільні права та створювати для себе цивільні обов'язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки; здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність як і правоздатність є невідчужуваною. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб залежить від їх віку та психічного здоров'я. Виходячи з цього цивільне законодавство України розрізняє наступні види дієздатності: повну цивільну дієздатність, неповну цивільну дієздатність, часткову цивільну дієздатність, обмежену цивільну дієздатність, або визнає фізичну особу недієздатною.

Повна дієздатність настає з досягненням фізичною особою повноліття.

Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).

Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до чотирнадцяти років (малолітні), які мають право вчиняти дрібні побутові правочини.

Обмежена цивільна дієздатність встановлюється судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або керувати ними). Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування. Обмежено дієздатна фізична особа самостійно, без згоди піклувальника може вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Громадянин, який внаслідок хронічного, стійкого, психічного розладу здоров'я не здатний усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, у зв'язкку з чим над ним встановлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості вчиняти будь-який правочин.

Отже, кожен із видів дієздатності включає в себе різний обсяг цивільних прав і обов'язків.

Правовою формою об'єднання фізичних осіб для участі в цивільному обороті є юридична особа.

Юридичною особою згідно з законом є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦКУ).

Як будь-який суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки та набувати їх для себе своїми діями. З моменту введення в дію нового ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині - тобто юридичні особи наділені загальною правоздатністю.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (дня її державної реєстрації), і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.

Цивільні права і обов'язки юридична особа набуває та здійснює через свої органи. За обсягом цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи збігаються у часі.

Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Дані суб'єкти цивільних правовідносин здійснюють свої права та обов'язки через відповідні органи. Що стосується опосередкованої форми участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільно-правових відносинах, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права.

Специфіка прояву участі у цивільних правовідносинах держави полягає у тому, що, з однієї сторони, держава є владним суб'єктом публічних відносин, а з іншої - вона виступає учасником цивільних правовідносин на засадах диспозитивності.

Тому прийнято розрізняти події за ступенем визначеності волі суб'єктів на абсолютні , що не залежать від будь-якої волі та відносні, - об'єктивно пов'язані з чиєюсь волею, виявлення якої слугує причиною настання подій.

3.2 Об'єкти цивільного правовідношення

Проблеми об'єктів цивільних прав займають одне з центральних місць у теорії та практиці цивільного права. Тут все піддається сумніву починаючи з того, чи потрібна взагалі така категорія як об'єкт правовідносини, і закінчуючи питанням, що ж слід розуміти під об'єктом правовідносин.

Категорія "об'єкт" використовується в цивільному праві в декількох термінологічних комбінаціях. Це і "об'єкти цивільних прав", і "об'єкти суб'єктивних прав", і "об'єкти правового регулювання", і, нарешті, "об'єкт цивільних правовідносин". Питання про співвідношення даних категорій є складним і неоднозначно вирішуються у цивілістиці. Найбільші труднощі полягають у розумінні того, як в дійсності співвідносяться поняття "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин". Сенчіщев В.І. ототожнює поняття об'єкта цивільних прав та об'єкта цивільних правовідносин: "Зміст понять "об'єкт цивільних прав" і "об'єкт цивільних правовідносин", якщо не є тотожним, то, принаймні, не повинні суперечити одне одному, оскільки те, що не є об'єктом цивільних прав, очевидно, не може стати об'єктом цивільних правовідносин, і навпаки". Сенчищев В.И. Объкт гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права. Сб. статей под ред. М.И. Брагинского. - М: 1998. - С. 112 В.А. Лапач займає протилежну позицію. 2Лапач займає протилежну позицію. В.А. Лапач. Система объектов гражданских прав в законодательстве России. Автореферат диссертации на присвоение ученой степени доктора юридических наук. Ростов-на-Дону: 2002. - С. 24.

Вважаємо, що найбільш правильним був би підхід, за яким об'єкт цивільних правовідносин і об'єкт цивільних прав єдині. Очевидно, що говорячи про об'єкт цивільних прав, ми маємо на увазі саме об'єкт цивільних прав. Суб'єктивні цивільні права, виникають і реалізуються в рамках правовідносини, поза ним вони просто не існують - до моменту виникнення правовідносини можна говорити лише про правосуб'єктность, але ні в якому разі не про суб'єктивні цивільні права.

Тепер необхідно перейти до питання про те, що ж являє собою загальне поняття об'єкта цивільних правовідносин.