Аналіз права на засоби індивідуалізації можна здійснити, принаймні, у двох аспектах: по-перше, у контексті дослідження можливості суб'єкта забезпечити використання особистого немайнового блага з приводу якого воно виникає. У даному випадку характеризується сутність та ознаки права на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення, визначаються їх суб'єкти, процедура реєстрації тощо. По-друге, як сукупність належних суб'єкту правомочностей, що випливають із зазначених засобів індивідуалізації. У такому ракурсі можна вести мову про право з торговельної марки, комерційного найменування та географічного зазначення, визначити їх зміст, особливості розпорядження та захисту. Тому, виходячи з наведеного, можна стверджувати не лише про існування прав на засоби індивідуалізації, але також прав, які випливають із засобів індивідуалізації, як належних суб'єкту особистих немайнових благ.

Характеризуючи право на комерційне найменування необхідно виділити ряд його загальних та специфічних ознак, виокремлення яких дозволяє більш повно дослідити його правову природу. В юридичній літературі вони визначаються неоднозначно. Зокрема, Д.А. Медведєв до їх кола відносить наступні: 1) винятковість об'єкта; 2) абсолютність дії; 3) відсутність прямого зв'язку з майновими правами; 4) відносна невідчужуваність від особистості; 5) зв'язок з комерційним становищем підприємця, а також внутрішній зв'язок із правом останнього на честь і гідність. О.П. Сергєєв, характеризуючи право на фірмове найменування виділяє: 1) виключний характер даного права; 2) належність до числа абсолютних прав; 3) особистий немайновий характер; 4) безстроковість права на фірмове найменування; 5) це право одночасно виступає і як обов'язок юридичної особи; 6) екстериторіальна сфера охорони; 7) невідчужуваність права на фірму.

При дослідженні ознак права на комерційне найменування можна зробити ряд зауважень. По-перше, об'єкт права на комерційне за своїм характером не належить до категорії виключних. У сфері комерційних найменувань передбачена на законодавчому рівні можливість існування однакових комерційних найменувань різних суб'єктів, якщо ця обставина не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та реалізовують, та послуг, які ними надаються. Разом з тим, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» вказує, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що суб'єкт має монополію на реалізацію тих можливостей, які закладені у суб'єктивному праві на комерційне найменування. При цьому, виключність права на комерційне найменування носить відносний характер та обмежується сферою діяльності юридичної особи. До останньої належить як предмет діяльності суб'єкта, так і територія його функціонування.

З даного правила існує виняток для добре відомих комерційних найменувань, чинність прав на які не обмежується предметно-галузевою чи територіальною сферою їх застосування, та носить абсолютно виключний характер.

По-друге, право на комерційне найменування належить до кола абсолютних прав, тобто таких, що діють щодо всіх третіх осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення правомочностей, наданих його правоволодільцю. На відміну від відносних прав, управомоченому суб'єкту протистоїть не конкретна особа, зобов'язана здійснити чи утриматися від вчинення певних визначених дій, а всі треті особи, на яких покладений обов'язок не порушувати право на комерційне найменування та не перешкоджати у здійсненні його правомочностей.

По-третє, деякі науковці пропонують трактувати дане право як таке, що має особистий немайновий характер чи безпосередньо не пов'язане з майновими правами. Зазначені точки зору видаються дещо дискусійними з огляду на положення діючого законодавства та структурне розміщення норм про правову охорону комерційних найменувань у системі права інтелектуальної власності. Зокрема, ЦК України у ст. 490 передбачає комплекс майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування. Особливістю особистих немайнових прав є неможливість вчинення будь-яких цивільно-правових угод, пов'язаних з їх відчуженням чи наданням іншому суб'єкту, та відсутність їх чітко визначеної економічної цінності. Водночас, п. 2 ст. 490 ЦКУ допускає можливість передачі майнових прав на комерційне найменування іншій особі, а Глава 76 ЦКУ, що регулює відносини з приводу договору комерційної концесії закріплює процедуру надання комерційного найменування користувачеві у складі комплексу виключних прав згідно даного правочину. З іншого боку, дане право органічно пов'язане та залежить від особистих немайнових прав юридичної особи, насамперед, з правом на ділову репутацію. Ефективність участі юридичної особи у цивільних правовідносинах під своїм комерційним найменуванням впливає на рівень її ділової репутації, і, навпаки, набута репутація найчастіше пов'язується з найменуванням юридичної особи.