Ведення процесу державною мовою із забезпеченням учасникам процесу, які не володіють цією мовою, права давати показання, заявляти клопотання, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача, має важливе значення для вирішення завдань судочинства і реалізації наданих прав всіма учасниками процесу. Національна мова судочинства й участь у справі перекладача гарантує рівність всіх учасників процесу незалежно від національності і володіння мовою. Кожен учасник процесу, користуючись рідною мовою, має можливість у повному обсязі реалізувати надані йому процесуальні права і виконувати покладені на нього законом обов'язки.

Важливою гарантією цього принципу є обов'язок суду роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхнє право давати показання і виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача, знайомитися з його допомогою з усіма матеріалами справи. Гарантією забезпечення прав учасників процесу, що не володіють мовою судочинства, є також обов'язкова участь захисника в судовому розгляді по таких справах.

Порушення принципу національної мови судочинства, обмеження права особи на користування в процесі рідною мовою, необгрунтована відмова в запрошенні перекладача є істотним порушенням процесуального закону, що веде до скасування судового рішення в цивільній справі чи вироку в кримінальній справі.

Принцип незалежності і самостійності суддів. Цей принцип закріплений як у Конституції України (ст. 126, ч.1 ст.129) так і у Законі України “Про судоустрій і статус суддів”(ч.1 ст. 1, ст.6, 47-49). Суть даного принципу правосуддя полягає в прагненні забезпечити умови, за яких суд зміг би мати реальну можливість приймати відповідальні рішення без стороннього втручання та тиску виключно на основі положень закону.

Незалежність суддів означає їх незалежну процесуальну діяльність при здійсненні правосуддя, розгляд справи на основі норм матеріального і процесуального закону відповідно до професійної правосвідомості суддів і в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Розрізняють зовнішню і внутрішню незалежність суддів.

Зовнішня незалежність, полягає в тому, що суддя при здійснення правосуддя є незалежним від зовнішніх факторів, в першу чергу від впливу органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, окремих посадових осіб і громадян.

Внутрішня незалежність суддів передбачає їх незалежність від факторів впливу всередині самої судової системи. Суддя повинний мати процесуальну незалежність від інших суддів складу суду (колегії), народних засідателів, керівництва суду, однієї судової інстанції від іншої, суддів суду одного рівня, від суддів і керівництва суду іншого рівня і т.д. При розгляді справ судді незалежні від думки учасників процесу (прокурора, адвоката, позивача, відповідача та ін.). Вони незалежні у виборі правової норми, яка підлягає застосуванню при розгляді конкретного правового спору.

У ст. 126 Конституції України закріплені положення, що гарантують незалежність і недоторканість суддів при здійсненні судочинства. Відповідно до даної статті, незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів яким би то не було чином забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку суддів і їхніх родин.

Згідно ч.4. ст. 47 Закону незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Отже однією із головних гарантій незалежності суддів є особливий порядок призначення, обрання та звільнення суддів, закріплений у ст. 126 Конституції, згідно якої судді займають посади безстрокове, крім судців Конституційного Суду України і суддів, призначуваних на посаду судді вперше.

Суддя звільняється від посади органом, що його обрав чи призначив у випадку:

закінчення терміну, на який він обраний чи призначений;

досягнення суддею шестидесяти п'яти років;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

порушення суддею вимог щодо несумісності;

порушення суддею присяги;

набуття законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

подачі суддею заяви про відставку чи звільнення з посади за власним бажанням.

Положення Конституції, що стосуються гарантій незалежності суддів деталізуються також у нормах ст. 6 Закону, які передбачають, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Закон також передбачає (ч.4 ст.6), що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Необхідно зазначити, що функціонування органів суддівського самоврядування, які вирішують питання внутрішньої діяльності судів, у тому числі й питання організаційного забезпечення судів і діяльності суддів, соціального захисту суддів і їхніх родин, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів

Самостійність судів означає також, що між ними (судами різних ланок та інстанцій) відсутні відносини підпорядкування.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом (ч.2 ст. 47 Закону) і має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози (ч.3 ст. 47 Закону).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Як свідчить наведене вище, однією із гарантій незалежності суддів є їхня недоторканість та імунітет, зміст яких деталізований у ст. 48 Закону. Відповідно до ч.1 ст. 48 суддя проголошується недоторканним і не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку (аналогічна норма - у ст. 126 Конституції).

Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду, а суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи (ч.2 ст. 48 Закону).

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України і справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Згідно ч.5 ст. 48 Закону проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Законодавством передбачена також відповідальність за неповагу до суду чи судді . Так ст. 49 Закону зазначає, що прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

3. Принципи судочинства, що забезпечують захист основних конституційних прав і свобод людини і громадянина

Більшість принципів, що належать до вказаної групи стосуються переважно здійснення правосуддя у кримінальних справах.

Принцип права на свободу та особисту недоторканність. Стаття 29 Конституції передбачає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права й надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Зміст цього принципу полягає у наступних положеннях:

1. Особа може бути піддана кримінальному покаранню у виді позбавлення волі тільки за обвинувальним вироком суду, який набрав чинності;

2. Як зазначає ч.2 ст.29 Конституції запобіжний захід у вигляді взяття під варту може застосовуватися не інакше, як за мотивованим рішенням суду на підставі та в порядку, передбаченому законом. Цей конституційний принцип конкретизується у ст.14 КПК України, відповідно до якої ніхто не можу бути заарештований інакше як на підставі судового рішення, а прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно утримується під вартою. Підстави та порядок обрання цього запобіжного заходу передбачені у ст.ст.148,150,155-158 КПК України.

3. Короткочасне затримання особи по підозрі у вчиненні злочину в порядку ст.ст. 106, 115 КПК здійснюється за постановою слідчого або дізнавача. Обґрунтованість та законність затримання можуть бути оскаржені до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням про обрання запобіжного заходу. За відсутності мотивованого рішення суду про взяття затриманої особи під варту, вона підлягає звільненню.