План

Вступ

1. Поняття принципів кримінального права

2. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

3. Принципи гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності

4. Характеристика інших принципів кримінального права

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Тема принципи кримінального права як нам здається є досить актуальною, хоча, можливо, так і не здається на перший погляд. Як відомо то принципи - це основні засади, те, що є важливою складовою будь-якої ланки. У нашому випадку ця сама ланка і є кримінальним правом.

Безпосередньо, що принципи є різноманітними як за змістом, так і за метою. Тобто, спеціальні принципи кримінального права будуть суттєво відрізнятися від права цивільного. Але, звичайно, будуть зустрічатися й схожі принципи, так як будь-яке право спрямоване на вирішення та запобігання злочинів чи правопорушень.

На нашу думку існує така розгалуженість принципів через різноманітність правових норм. Важко не погодитися з тим, що на правосвідомість громадян впливають не тільки конкретні правові приписи, а найбільш загальні ідеї та положення, адже загальновідомо, що громадяни більше знають принципи, аніж статті у Кримінальному кодексі.

1. Поняття принципів кримінального права

Категорія "принципи права" як предмет наукового дослідження викликає велику зацікавленість стосовно себе зі сторони вчених даної галузі.

Що ж до самого походження поняття "принципи права", то воно є етимологічним (лат. Princlipium - начало, основа, першопочаток, те, що лежить в основі певної теорії, науки). З цього можна зробити висновок, що принцип виражає закономірності існування та розвитку і є,так би мовити, узагальненням найбільш загального.

Не дивно, що при ґрунтовному аналізі дефініцій, запропонованих різними авторами, з'ясовуючи смислове значення терміну принципи права, зустрічаємо: "основа, начало, основоположне, основне правило поведінки, закономірність, сутність, ідея тощо", які й на думку вчених перераховані слова є нічим іншим як синонімами і можуть використовуватися при визначенні категорії принципи права. Конкретність, стосовно синонімічності нам надає Пилипенко П.Д. у своїй праці "Проблеми теорії трудового права" [11, С. 49].

Солоненко О.М. зазначає:"Принципи права є тими засадничими правовими основами, стрижневими ідеями, у яких сконцентровано суть права, які визначають його зміст. За принципами права можна характеризувати правову національну систему, визначати рівень гуманності чинного законодавства, його відповідність міжнародним стандартам у сфері прав і свобод особи. Нормативне офіційне закріплення загальновизнаних принципів права є критерієм демократичності національної правової системи, її необхідною якістю та вихідним чинником правозастосовної діяльності" [14, С. 301].

Загалом розробкою та дослідженням даного питання займаються багато вчених,зокрема: Гагаріна О.Ф., Копейчикова В.В., Мурашина О.Г., Опришка В.Ф., Скурко Є.В., Сурілова О.В. та інші. З цього переліку видно, що принципи права є досить проблематичним питанням і воно безпосередньо має право на вивчення.

Різні вчені дають різне визначення поняттю принципи права. Наприклад Колодій А.М. зауважує, що принципи права є критерієм оцінки права та методологічною основою вдосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють рівень й ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують. А на думку Керимова Д.А., принципами права зазвичай вважають лише ті засадничі ідеї, які офіційно закріплені в нормах законодавства. Логічними є твердження про принцип як основоположне першоджерело, головне положення, вихідний пункт, передумова теорії, концепції, керівної ідеї, фундаментального правила поведінки. Принципи можуть виявлятися лише в змісті зазначених норм, і до них не можна відносити провідні ідеї правосвідомості, які дістали суспільне визнання й реалізовані у правовідносинах, але не були зафіксовані в нормативно-правових актах. Явич Л.С. зазначає, що не можна обмежувати формально-юридичними питаннями. Норми права - це лише одна з абстрактних форм його буття, до яких належить і правосвідомість. Конкретним виявом права, головним свідченням його існування є не вони, а правовідносини. Тому, не заперечуючи значущості втілення принципів у змісті юридичних норм та їх законодавчої фіксації, не можна залишити поза увагою їх зв'язки з правосвідомістю та правовідносинами.

Отже, принцип - це основне положення, від якого не повинно бути відступу і яким необхідно керуватися в практичній діяльності. А конкретніше принципи права - це провідні засади,які визначають побудову як всієї так і окремої галузі права, а також способи та методи реалізації.

2. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

кримінальний відповідальність законність гуманізм

Принцип законності є загально правовим, однак у кримінальному праві він має специфічний зміст і цілком правомірно розглядається як принцип кримінального процесу [10, С. 104]. Невипадково, КК України встановлює одним із загальних завдань кримінального судочинства забезпечення правильного застосування закону (ст. 2).

Реальний стан законності в кримінальному процесі нашої держави є далеким від ідеалу. За даними МВС України у 2011 р. слідчі органів внутрішніх справ, яких близько 13,5 тис. осіб, допустили чимало порушень вимог законності, що спричинило 5637 звернень громадян до Головного слідчого управління МВС України, з яких 128 _ колективних. В основному скаржилися на тяганину і неналежне розслідування - 62,9%; неправомірні дії - 11%; необґрунтоване притягнення до відповідальності - 7,7%; незаконне затримання чи арешт - 4,3%; незаконне закриття справи - 4%; бездіяльність при перевірці заяв, повідомлень про злочини - 2,4%). Як наслідок _ відносно слідчих порушено 58 кримінальних справ, з них за одержання хабара - 31 справу або 53,4%, службове підроблення - 8; зловживання владою - 3; перевищення влади - 3, службову недбалість - 2. За порушення дисципліни і законності 55 працівників слідчих підрозділів було звільнено з органів внутрішніх справ, майже ще стільки ж - позбавлено посад [13].

Отже, принцип законності можна визначити як вимогу нормативного характеру, що зобов'язує суддю, прокурора, слідчого, дізнавача, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, застосовувати, виконувати норми Конституції, кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Що ж до принципу рівності громадян перед законом, то він є закріплений у ст. 7 Загальної Декларації прав людини: "Усі люди є рівними перед законом і мають право без усяких відмінностей на рівний захист закону" [2]. Практично таке саме визначення даного права міститься у ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "Всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону" [3]. Визначає дане право і Конвенція СНД: "Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. Користування правами, викладеними у цій Конвенції, гарантується без дискримінації за будь-якою ознакою…" (ст. 20) [4]. Слід підкреслити, що розглянутий стандарт прав людини обумовлює собою й певний обов'язок. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "Кожна держава, 30 …, зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, які перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини". Безумовно, даний обов'язок поширюється й на сферу кримінальної процесуальної діяльності [9, С. 29-30]. Конституція України, також дає тлумачення цього принципу у розділі другому, зокрема у ст. 21 зазначається: "усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах". У ст. 24 говориться: "громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом". Також є рівними перед законом іноземці та особи без громадянства, підтвердження цьому є у статті 26 [1].

Принцип особистої відповідальності за наявності вини як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (у тому числі й родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК України. Наприклад, у ст. 18 прямо вказано, що суб'єктом злочину, тобто особою, що може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність [5]. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що само покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину [7, С. 11-12]. Також знаходить своє тлумачення цей принцип в Конституції України. Зокрема у ст. 129 ч. 3 зазначається саме про забезпечення доведеності вини. Що ж до відповідальності, то КК України зазначає у ст. 2 частині 2: "особа є невинуватою і не може піддаватися кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку". А отже, доведеність вини є основним етапом принципу відповідальності.

Отже, розглянуті принципи є важливими та необхідними для суспільства. Також вони закріплені у Кримінальному кодексі України й звичайно підтверджені Конституцією. Ми бачимо, що усі принципи є взаємопов'язаними, тобто один принцип допомагає функціонувати іншому.

3. Принципи гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності

Гуманізм (з лат. людяність) - це певний світогляд у центрі якого знаходиться ідея людини як найвищої цінності. Ідейні витоки гуманізму сягають ще часів давніх Греції і Риму. Проте цінності гуманізм набув у добу Просвітництва. Нині ж гуманізм можна дослідити за допомогою його ідейних засад, таких як:

· визнання гідності і незалежності особистості головною соціальною цінністю;

· максимізація свободи вибору людини (зокрема, свободи слова і совісті, права на особисту думку і незалежне дослідження, права кожної особистості на власний спосіб життя), яка має поширюватися так далеко, наскільки це не завдає шкоди іншим. У зв'язку з цим гуманістична етика схвалює багатоманітність моральних поглядів і людських цінностей;

· додержання принципу, згідно з яким кожна людина заслуговує до себе людського ставлення; визнання давньої заповіді, що наказує приймати до свого середовища чужих, поважаючи їх відмінності;

· визнання інших загальнолюдських моральних стандартів, а саме: правдивості і додержання обіцянок, чесності і відвертості, доброзичливості і надійності, вірності і вдячності, неупередженості і справедливості, добросовісності і прагнення до співробітництва тощо;