"Принципи міжнародного захисту прав людини"

2015

План

Вступ

1. Регулювання міжнародних стандартів щодо основних прав, свобод людини і громадянина

1.1 Поняття та сутність прав і свобод людини

1.2 Міжнародні стандарти в галузі прав людини

1.3 Ефективність міжнародних норм

2. Забезпечення захисту прав і свобод людини

2.1 Принципи захисту прав людини

2.2 Система засобів захисту прав людини

2.3 Забезпечення міжнародного захисту прав людини в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Тема даної роботи є доволі актуальною, адже захист прав людини - одна з одвічних проблем людства. її вирішували протягом тисячоліть, розглядаючи з позиції політики, права, етики, релігії, філософії. Проблема прав людини розв'язувалася по-різному залежно від епохи, її ідей, традицій, соціальних пріоритетів.

У сучасному світі проблеми захисту прав людини виходять далеко за межі ведення окремої держави. Сформувалися і отримали загальне визнання міжнародні норми і принципи в галузі прав людини, що є стандартом, до досягнення якого повинні прагнути усі держави. Ці норми і принципи містяться в найважливіших міжнародно-правових документах в галузі прав людини.

Теоретичною та методологічною основою. Питання про міжнародні стандарти щодо основних прав, свобод і обов'язків розглядалися в працях таких авторів, як: А.Г., Баглай М.В., Габричидзе Б.И., Головатенко В., Грабильников А.В., Козлова Е.И., Ковлер А.И., Колюшин Е.И., Крупчан О.Т., Кутафин О.Е., Мишин А.А., Мюллерсон р.А., Присяжнюк Т., Румянцев В.О., Стрельцова О., Страшун Б.А., Тодика Ю.Н., Фрицький О.Ф., Чиркин В.Е. та інші.

Об'єктом дослідження є правове регулювання у сфері міжнародних стандартів основних прав людини.

Предмет роботи складають суспільні відносини, які регулюють міжнародні стандарти щодо основних прав людини і громадянина.

Враховуючи наведене, мета роботи полягає у визначенні особливостей міжнародних принципів захисту прав людини і громадянина.

У процесі написання роботи використовувалися порівняльно- ретроспективний, формально-логічний, системний підхід, порівняльно-правовий методи, методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування та інші методи дослідження.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

1. Регулювання міжнародних стандартів щодо основих прав, свобод людини і громадянина

1.1 Поняття та сутність прав і свобод людини

У міжнародно-правових документах відображений певний стандарт прав людини, який є результатом тривалого процесу формування еталонів відповідно до норм сучасного демократичного суспільства. Протягом тисячоліть людина відвойовувала у держави все більше прав для себе, а держава у свою чергу все більше визнавала в людині вільну особу. "Всесвітня історія, - писав Г. Гегель, - це прогрес у свідомості свободи, прогрес як у значенні пізнання об'єктивної істини, так і зовнішнього об'єктивування досягнутих ступенів пізнання свободи в державно-правових формах".

Права людини мають природний, природжений характер. Ніхто не може позбавити людину її невідчужуваних прав - на життя і особисту недоторканність, свободу думки, совісті й релігії, на приватне життя і т. ін. Однією з основних ознак сучасних прав людини, що ґрунтуються на принципах свободи, рівності, справедливості, є їх універсальний характер.

Зародження концепції прав людини можна віднести до VI- V ст. до н. е. в стародавніх грецьких полісах, де вперше виникли ідеї демократії і принципи громадянства. Громадянин передусім наділявся політичними правами: свободою, правом на вирішення державних справ, на участь у відправленні правосуддя і т. ін.

Уявлення про права людини, громадянство і турботу кожного громадянина про добробут поліса спочатку формувалися в загальному руслі ідей, що проголошували високу цінність закону і законності (Сократ, Платон, Арістотель, Перикл, Демосфен та ін.). Римські юристи створили вчення про природно-правову справедливість і справедливе право. Це вчення істотно вплинуло на формування і розвиток юридичної концепції прав і свобод людини. [13]

На кінець підкреслимо, що концепція невід'ємності і неподільності прав, властивих людям через їх людську гідність, є широко визнаною у світі. Разом з тим в літературі не припиняються дискусії про юридичну природу і роль концепції прав людини в міжнародному праві. Починаються ці дискусії з того, що різні правові школи не однаково тлумачать поняття "право". Одні вчені розуміють "право" в контексті прав людини як норму поведінки, що підлягає негайному виконанню, інші вважають, що це лише можливий зразок поведінки, спрямований у майбутнє. Не простою є також проблема імплементації міжнародно-правових норм з прав людини у внутрішнє законодавство держав і санкцій за невиконання або неналежне виконання таких норм. Продовжуються також дискусії про співвідношення природного і позитивного права в концепції прав людини. Проте, незважаючи на дискусії, що тривають з тих або інших юридичних аспектів проблеми (з огляду на її актуальність такі суперечки цілком зрозумілі і природні), можна зробити висновок, що в сучасному міжнародному праві сформувалася галузь, об'єкт якої - міжнародні відносини у сфері прав людини і основних свобод.

1.2 Міжнародні стандарти в галузі прав людини

Варто зазначити, що кожна країна світу, яка взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, в тому числі й з прав людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Норми, що містяться в міжнародних документах, обов'язкові для законотворчості розвинутих держав, тобто є міжнародними стандартами. Як визнано у літературі, цим терміном охоплюються різнорідні норми, такі як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості. Можна вважати, що людство виробило "своєрідний кодекс прав людини" в міжнародному праві. Проте міжнародні стандарти -- не декларовані міжнародним співтовариством приклади, а норми, які необхідно втілювати в життя. [14, с. 16]

На думку Черниченка С., міжнародні стандарти в галузі прав людини -- це міжнародно-правові, тобто такі, що випливають з норм міжнародного права, обов'язків держав. Тим часом Л.Шестаков висловлює заперечення, що права людини неможливо імпортувати, оскільки в кожному суспільстві вони мають специфіку. Міжнародні стандарти -- тільки бездушні форми, а змісту й духовності вони набувають у державному відокремленому суспільстві. Щодо процесу виникнення національних норм з прав людини, то це зауваження має історичні підстави. М Орзіх вважає, що хоч основні права, свободи і обов'язки встановлюються найвищими органами державної влади у формі конституційного закону.., вони не можуть бути вужчими за змістом від міжнародно-правових стандартів. Це -- завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи.

Наведені твердження свідчать, що сутність поняття "міжнародні стандарти" не є ще усталеною, особливо в тій частині, яка стосується юридичної сили міжнародних актів для учасників цих угод та інших суб'єктів міжнародного права. Проте саме визнання існування названих стандартів закладає правову основу того, що з часом права людини і в країні, де вона живе, відповідатимуть зразкам світового рівня в цій галузі. [18]

Слід зазначити, що визначення "міжнародні стандарти" стосується сучасних міжнародних документів у галузі прав людини, які беруть свій початок з Хартії прав людини, коли міжнародним співтовариством було покладено початок нормотворчому процесу на світовому рівні. До цього часу норми з прав людини виникали в національних правничих системах і, одержавши визнання світової спільноти, поширювалися через взаємини між державами. Кожна історична система права включає певну юридичну концепцію людини як суб'єкта права, її права та обов'язки -- від примітивних і нерозвинених до сучасних. І суть правничої системи залежить від того, які саме права вона визнає, в якому обсязі та якою мірою їх гарантує. Коли керуватися постулатом, що кожна система права настільки є правом, наскільки вона грунтується на повазі до людської особи у всіх її проявах, то слушно стверджувати, що вся історія панування права (розподіл влад, демократія тощо) -- це поступове усвідомлення і зміцнення почуття власної гідності кожної людини.

Коли розглядати права людини як галузь сучасного міжнародного права, то можна твердити, що, з одного боку, її формують принципи та норми, які закріплюють основні і похідні права людини і тим самим визначають стандарти демократії в міжнародній та національній системах, а, з іншого -- демократію не можна повністю ототожнювати а правами людини.

У літературі існує: точка зору, що "права людини" -- це не що інше як гуманітарне право. З одного боку, дані права не обмежуються захистом прав індивіда, вони визначають характер міжнародного правопорядку та національних правових систем, з іншого ж -- головною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що норми, які його складають, визначають права і обов'язки держав не тільки в їх відносинах між собою, а й в їх поводженні (відносинах) з людьми. Міжнародному співтовариству не однаково, наскільки гуманними та справедливими є національні закони та практика їх застосування. [14, с. 16]

Інші юристи відносять до поняття міжнародного гуманітарного права тільки ті норми, які передбачають особливе заступництво найбільш вразливих груп населення -- мирного, хворих, поранених, військовополонених та деяких інших категорій осіб у період збройного конфлікту. Щодо прав людини в широкому розумінні, то ці юристи віддають перевагу поняттю "міжнародне право прав людини".

Згідно з іншою концепцією, міжнародне гуманітарне право -- це сукупність усіх норм та принципів міжнародного права, які приписують державам дотримуватися встановлених стандартів у їх відносинах між державними структурами та особистістю як у звичайних умовах, так і в особливих ситуаціях .