З вищесказаного можна зробити наступний висновок: якщо на макрорівні в основному вирішуються загальнотеоретичні проблеми, то на мікрорівні, як правило, - прикладні, практичні питання. Мікропорівняння часто веде до вирішення суто практичних завдань, зокрема до можливого використання зарубіжного досвіду.

Необхідно підкреслити, що виділення різних рівнів порівняльно - правового дослідження є вельми відносним за своїм характером. Кордон між порівняльним правознавством на макро- і мікрорівнях не є жорстким. Дійсно, в окремих випадках можна проводити порівняння одночасно на макро- і мікрорівнях, бо, лише з'ясувавши, як правовий механізм створювався, розвивався законодавчою владою і судами, визначивши умови його застосування на практиці, можна зрозуміти, чому в іноземних правових системах дані проблеми вирішуються так, а не інакше.

Наприклад, при описі норм права, що встановлюють відповідальність виробників товарів в США, недостатньо обмежитися перерахуванням умов і передумов, за яких потерпілий відповідно до чинного в цій країні законодавством може подати позов. Слід одночасно вказати і на те, що позов задовольняється шляхом судового розгляду в присутності присяжних засідателів. Важливо показати також ту роль, яку відіграють в подібного роду судових розглядах всі учасники судового процесу, і як це впливає на чинне право, зокрема на те, що в таких позовах адвокат позивача зазвичай вимагає собі гонорар у розмірі 30-50% від суми відшкодованого збитку і що присяжні засідателі враховують цей факт при обчисленні суми заподіяної шкоди.

Поряд з виділенням у процесі порівняльно - правового дослідження макро- і мікрорівнях у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі іноді оперують поняттям «середній рівень». Спочатку воно з'явилося в західній порівняльної політологіі. У науковий обіг це поняття було введено після того, як закордонним дослідникам різних політичних систем стало ясно, що багато теоретично і практично важливих питань, що стосуються даної матерії, неможливо успішно вирішувати ні на глобальному (макро -), ні на емпіричному (мікро-) рівнях. Глибоке і всебічне їх розгляд можливо лише на третьому - середньому рівні.

Поняття середнього рівня зводилося і зводиться до вирішення проблем, що розглядають окремі політичні інститути. У перенесенні з політичного на правову систему це означає, що на середньому рівні вирішуються в основному «комплексні» проблеми, що стосуються різних правових інститутів в цілому.

У процесі порівняльного аналізу крім виділення і використання різних рівнів дослідження багатьма авторами - компаративістами виділяються також форми, види і сторони цього процесу, так само як і самих порівнюваних систем, такі, наприклад, як так звані «нормативно - правові порівняння» і «проблемно - правове порівняння». Перше грунтується на порівняльно - правовому аналізі східних правових проблем.

Залежно «від рівня відносної самостійності» виділяються і беруться в розрахунок такі «типи порівняльно-правового аналізу» (види), як порівняльний аналіз правових систем в цілому, їх окремих галузей і окремих інститутів права.

Широко використовуються в процесі порівняльного аналізу різні форми порівняння, які нерідко ототожнюються з цільовими установками порівняльного правознавства. Серед них: а) опис порівняння, що полягає в дослідженні порядку вирішення конкретних проблем в праві не менше двох країн, б) прикладне, або «законознавче», порівняння, при якому метою вивчення зарубіжного права є пошук підходів і рішень для вдосконалення національного права; в) контрастне порівняння, покликане сприяти виявленню «кардинальних різниць концепцій методів регулювання», властивих різним правовим системам, з метою їх більш глибокого розуміння та ефективного використання.

Крім названих форм, рівнів та видів порівняльного аналізу в науковій літературі називаються також синхронне, асинхронне і бінарне порівняння.

Синхронне порівняння асоціюється з порівняльним аналізом політичних і правових систем «східних націй» і народів, що проживають в східних історичних, економічних, культурних, географічних та інших умовах. Приклад становлять політичні та правові системи країн Латинської Америки. Критики даного підходу цілком справедливо вказують на аморфність і невизначеність, особливо в географічному плані, поняття «східних націй» і поняття відповідних їм «східних» правових і політичних систем.

Асинхронне порівняння розглядається як порівняльний аналіз відмінних один від одного, але мають певні риси подібності політичних і правових систем. В якості одного з прикладів асинхронного порівняння береться порівняльний аналіз політичних і правових систем країн постколоніальної Африки та середньовічної Європи. На основі дослідження таких загальних у формально - юридичному сенсі рис, як слабкість державних і правових інститутів розглянутих країн, домінування в них неформальних правил, нездатність державної влади охопити собою всі сфери економічного і політичного життя суспільства, величезна роль армії в державному механізмі і часто в здійснюваних державних переворотах та ін., автори - компаративісти прагнуть простежити динаміку політичного і правового життя в цих країнах.

Широке поширення в політичній та юридичній науці отримало так зване «бінарне порівняння», коли порівняльному аналізу піддається не безліч співіснуючих політичних і правових систем, а тільки дві паралельні системи. Як найбільш яскравою ілюстрацією бінарного порівняння нерідко наводиться порівняльний аналіз японської та американської політичних і правових систем. У процесі даного порівняльно - правового дослідження питання досить часто ставиться таким чином: як, в силу яких причин Японія і США досягли величезних «індустріальних успіхів» у сучасному світі, хоча і обрали для їх досягнення різні шляхи? Які чинники та умови зробили вирішальний вплив на їх технічний прогрес? Яку роль при цьому відіграло право?

Відповідаючи на дані питання, дослідники далеко виходять за рамки правового аналізу. На перший план висуваються, з одного боку, «американська винятковість», що формується під впливом п'яти основних факторів: свобода, егалітаризм, індивідуалізм, невтручання держави в економічні та суспільні справи, популізм, з іншого - «японська унікальність», що розвивається на основі багатовікових японських цінностей «груповий орієнтації» населення, історичних, національних та культурних традицій, звичаїв, на базі строгих ієрархічних відносин, що склалися між людьми.

Зрозуміло, в процесі реалізації «американської винятковості» і

«японської унікальності» значна роль відводиться праву. Названі принципи процесу порівняння як основа виникнення і розвитку порівняльного правознавства доповнюються низкою інших принципів. Серед них принцип всебічного врахування історичних, національних, економічних, соціально - політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі та системи права; встановлення не тільки спільних рис і ознак порівнюваних правових систем, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці, а й у динаміці та ін..

3. Значення принципів порівняльного правознавства

3.1 Значення принципів для порівняльно-правового методу

Обов'язкова риса будь-якої науки - наявність специфічного предмета та методу правового дослідження.

Найбільш повно порівняльно-правовий метод, як і кожен інший, проявляється у принципах, властивих для компаративістики. В цього і виявляється їхнє основне значення.

Методологічні принципи, на думку В.П. Малахова, виступають як розумові передумови, пізнавальні алгоритми теоретичного збагнення предмета. Вони служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення. Вибір методологічних принципів зумовлює результат дослідження.

Основними методологічними принципами порівняльно-правових досліджень є: принцип об'єктивності; принцип функціоналізму; принцип порівнянності; принцип всебічного урахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов та ін.

Принцип об'єктивності в рамках методологи порівняльно-правових досліджень належать до найважливіших методологічних принципів, оскільки в порівняльному правознавстві немає і не повинно бути місця релігійним або культурним упередженням щодо тієї чи іншої правової системи або проти певного народу. «Головна мета порівняльного аналізу правових систем, - справедливо відзначає К. Осакве, - не хвалити одну систему і ганьбити іншу, не обілити одну правову культуру і очорнити іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них». Наприклад, у рамках даного принципу виходить на перший план дотримання» оптимальної різноманітності правових систем і підсистем (правових явищ, норм і інститутів) при їх класифікації, відповідно до якого необхідно уникати хаотичного захаращування системи непотрібною різноманітністю і визначення реальної цінності правових перетворень у правовій системі за загальним результатом правотворчою і правозастосовною практикою.

Наступним методологічним принципом порівняльно-правових досліджень є принцип всебічного врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов, в яких, на думку М.М. Марченко, «виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі і системи права. Даний принцип передбачає встановлення не тільки спільних рис і ознак порівнюваних правових систем, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці.

Теоретична концепція функціоналізму виступає основоположним методологічним принципом порівняльного правознавства, який передбачає, що правова система володіє системоутворювальними атрибутами і загальносистемними закономірностями, що розглядають правову систему не просто як умову життя людей у державно організованому суспільстві, або як комплекс зв'язків між індивідуумами, а швидше, як достатньо самостійну ціліснуосвіту, основним завданням якої є самозбереження і самовідтворювання в різночасовому аспекті існування системи.

Функціоналізм розуміється К. Цвайгертом і X. Кьотцем як фундаментальна невід'ємна якість систем права, тобто порівнюється в праві лише те, що виконує одну і ту ж функцію.

Правова система є функціональною системою, а щодо свого конкретного середовища, щодо суспільства - підсистемою, основним завданням якої є досягнення внутрішньої стабільності суспільства. Дотримання принципу функціоналізму дозволяє пояснити ті чи інші тенденції в розвитку правових систем різних типів і припустити можливі напрями їх еволюції.

Серед методологічних принципів також виділяється принцип порівнянності даних явищ і інститутів, який випливає з попереднього методологічного принципу, суть якого зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень необхідно дотримувати вимоги, згідно з якою об'єкти порівняння повинні бути «порівнянними», інакше між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок. Даний принцип прередбачає наявність у різних явищ, інститутів і установ спільних рис, ознак належності їх до одного і того ж роду або виду, наявність у них схожих структур, функцій, спільної сфери застосування, схожих завдань і цільових установок.