Зміст новостворюваних норм і інститутів права не може йти врозріз з принципами галузі. Навпаки, розвиток правової галузі полягає в поглибленні відповідності конкретних регуляторів (правових норм) галузевим принципам. Останні знаходять все більш повне відображення у характері і змісті правового регулювання.

Принципи трудового права, як і принципи будь-який інший галузі права, виступаютьяк надпозітівних почав, свого роду вищої права, заснованого на ідеях гуманізму і соціальної справедливості. Вони можуть служити критерієм легітимності діючого законодавства, використовуватися для оцінки його змісту.

Принципи трудового права носять об'єктивний характер. Вони формуються не на основі суб'єктивного розсуду законодавця або вчених, а відображають властиві даному масиву правових норм якості. Як образно зазначив один з авторів підручника з теорії держави і права, наука «не "вигадує", а "відкриває" закладені в праві принципи». Об'єктивність принципів права проявляється і в тому, що вони обумовлені економічним і соціально-політичним ладом суспільства, особливостями функціонування політичної системи. Можна сказати, що принципи права взагалі і принципи трудового права зокрема виступають свідченням взаємозв'язку економічних, соціальних, політичних, моральних і правових категорій, що склалися в історично конкретному суспільстві.

При побудові та функціонуванні системи трудового права діє ієрархія принципів, що включає загально - 2, міжгалузеві і галузеві принципи, а також принципи окремих інститутів галузі.

Загальноправових принципи - це ключові ідеї, які покладені в основу правової системи в цілому. Базовими принципами, що відображають соціальнепризначення права в суспільстві, виступають свобода, рівність і соціальна справедливість. Ці принципи закріплені в Конституції РФ і є найбільш значущими для трудового права.

Основою свободи згідно з преамбулою Загальної декларації прав людини є визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, їх рівних і невід'ємних прав. Історична традиція застосовує термін «свобода» до вихідних начал свободи особистості від контролю держави 3 . Вони включають свободу совісті, слова, пересування, праці і творчості.

Принцип рівноправності виявляється в наділення всіх громадян, які поступають на роботу, і всіх працівників рівними правами у створенні умов для рівності можливостей, заборону дискримінації.

Одним з найважливіших міжгалузевих принципів, які мають пряме відношення до трудового права, так само як і до цивільного (у тій частині, де мова йде про застосування праці), виступає свобода праці.

Галузеві принципи носять більш конкретний характер. На їх основі створюються і реалізуються лише трудоправовие норми. Їх загальна характеристика буде дана нижче.

Виділяють також принципи інститутів трудового права, які виступають в якості керівних ідей, основних засад формування та реалізації норм окремих інститутів. Наприклад, стосовно до інституту оплати праці - принцип рівної оплати за працю рівної цінності; стосовно до інституту дисципліни праці - принцип поєднання переконання і примусу як основних засобів забезпечення дисципліни і т.д.

3. Основні галузеві принципи трудового права

3.1 Поняття та класифікація галузевих принципів трудового права

Галузеві принципи носять більш конкретний характер. На їх основі створюються і реалізуються лише трудоправовие норми. Їх загальна характеристика буде дана нижче.

Галузеві принципи трудового права:

* Рівна для всіх працездатних громадян можливість працювати та реалізовувати своє право на працю.

* Рівне ставлення до усіх працівників із боку роботодавця, заборона дискримінації за будь-якими ознаками.

* Свобода вибору місця роботи та роду діяльності.

* Всебічна охорона життя і здоров'я працівника та покращення умов його праці.

* Сприяння всебічному розвиткові особистості працівника та підвищення його творчої активності в роботі.

* Дотримання дисципліни праці та підпорядкування суб'єктів трудових відносин певному правовому режиму.

* Отримання винагороди відповідно до якості і кількості затраченої людиною праці.

* Матеріального забезпечення працівників в разі втрати працездатності.

* Участь трудового колективу та окремих працівників в управлінні виробництвом.

* Соціально-економічне партнерство, соціальна співпраця, підтримання соціального миру.

* Захист працівника від свавілля роботодавця.

Принципи окремих інститутів трудового права. До основнихпринципів інституту трудового договору можна віднести:

* Договірний порядок залучення до праці, розподілу та використання праці працівників.

* Принцип захисту від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу та незаконного звільнення.

*Принцип визначеності трудової функції та стабільності трудових правовідносин.

3.2 Принцип забезпечення права на працю

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на працю є визначальним для групи конституційних прав у соціально-трудовій сфері, до яких входять також право на відпочинок, право на страйк з метою захисту трудових прав.

Україна обрала сучасну форму реалізації права на працю, за якою принциповим положенням є не гарантоване надання роботи та забезпечення повної зайнятості, як це було закріплено у Конституції Української PCP 1978 p., а право на вільний вибір праці. Для осіб, які реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору, воно полягає ще у тому, що роботодавцю забороняється довільно відмовляти претенденту у прийнятті на роботу; в період виконання роботи за трудовим договором роботодавець не має права вимагати виконання роботи, не передбаченої трудовим договором; розірвання трудового договору з боку працівника не може обмежуватись; підстави розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця мають встановлюватися тільки на рівні закону; щодо окремих категорій працівників (жінки, неповнолітні, інваліди) діють встановлені на базі соціальної політики держави додаткові гарантії та пільги у реалізації права на працю; для захисту порушеного права на свободу праці чи свободу трудового договору працівники наділяються правом звертатися до компетентних органів влади (судової та адміністративної).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5іКЗпП).

Реалізацію права на працю не слід зводити до права кожного вимагати працевлаштування на підприємстві, в установі, організації, які він обрав для працевлаштування. Трудові правовідносини виникають на основі трудового договору, в процесі укладення якого сторони мають дійти згоди з усіх необхідних умов - місця роботи, трудової функції (роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою), оплати праці тощо. Документально-ознайомча процедура при прийнятті на роботу дозволяє роботодавцю реалізувати право на добір кадрів, що полягає у можливості відібрати для виконання роботи претендента, який найбільшою мірою відповідає вимогам до виконання певної роботи, встановленим законодавством та локальними нормативними актами підприємства, установи, організації.

Разом з тим роботодавець не може вдаватися до необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Заборона такої відмови є важливою гарантією реалізації права на працю, і вона безпосереднє встановлена у законодавстві про працю (ч. 1 ст. 22 КЗпП). З урахуванням практики необґрунтованою відмовою слід вважати: по-перше, незаконну відмову, причини якої належать до заборонених законодавством; по-друге, ту, що не стосується професійних та ділових якостей особи, яка приймається на роботу; по-третє, немотивовану відмову, тобто відмову без посилання на будь-які причини (у тому числі й законні). Наприклад, незаконною слід вважати відмову, пов'язану з порушенням принципу рівності людей, наголошеного Загальною декларацією прав людини та закріпленого у ст. 21 Конституції України, або пов'язану з досягненням пенсійного віку (ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р.).

Законодавством про працю окремо встановлено право на захист у загальних судах від незаконної відмови у прийнятті на роботу осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір. Воно, зокрема, поширюється на працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів-при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; виборних працівників після закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу (ч. 2 ст. 232 КЗпП України).

Однією з гарантій реалізації права на працю є професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, що шукають роботу. Зокрема, особи, зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітні мають право на професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку у випадках: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; необхідності підібрати підходящу роботу інваліду, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявної кваліфікації та з урахуванням його побажань; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності). Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організуються державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних закладах державної служби зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Реалізація права на працю проявляється і у створенні належних умов праці. Належними умовами праці у технічному розумінні слід вважати справний стан машин, верстатів і пристроїв; належну якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання; вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення; своєчасне забезпечення технічною документацією. Здорові та безпечні умови праці - це додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, і т. ін. (ст. 88 КЗпП).