- Введення гендерного підходу до медичної статистики. Формування та регулярна публікація даних про стан здоров'я жінок та дітей, смертність, захворюваність.

Україна ратифікувала більшість міжнародних документів в галузі захисту прав людини, але законодавча база нашої держави ще не в повній мiрi відповідає міжнародним стандартам. Зокрема не ратифіковані деякі важливі міжнародні угоди, в тому числі "Декларація про лiквiдацiю насильства щодо жінок", деякі конвенції Міжнародної Організації Праці та iншi документи. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо захисту прав людини, зокрема жінок. Тому конче необхідно:

- Ратифікація Україною міжнародних та європейських документів в галузі прав людини, зокрема "Декларації про лiквiдацiю насильства щодо жінок". Впровадження національного механізму реалізації та контролю за дотриманням прав людини.

- Проведення гендерної експертизи українського законодавства i приведення його у вiдповiднiсть до Конвенції "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок" та інших міжнародних документів.

- Створення та сприяння зміцненню національних установ для захисту прав людини (з врахуванням гендерного аспекту). Створення мережі спеціальних бюро по розслідуванню випадків порушення прав людини, в тому числі прав жінок. Розробка та використання вже розроблених спеціальних методик для виявлення та правильного документування випадків дискримінації за ознакою статі i для притягнення винних до вiдповiдальностi. Залучення до цієї діяльності членів правозахисних та жіночих організацій, якi мають досвід такої роботи.

- Перегляд та корегування законодавства з метою гуманного ставлення до жiнок-в'язнiв.

- Проведення політики, сприятливої для розвитку жіночих груп. Сприяння розвиткові громадських неурядових організацій (далi НУО), що спрямовані на вирішення проблем жінок. Зміна законодавства щодо НУО: порядку реєстрації, податкового навантаження, звітності.

- Організація юридичного всеобучу жінок. Підтримка незалежних правозахисних видань при умові виділення в них питань захисту прав жінок.

- Обов'язкове проведення просвітницьких та навчальних дій, присвячених питанням дотримання прав людини та загальнолюдських прав жінок серед державних службовців, в тому числі, особистого складу мiлiцiї та військових сил, спiвробiтникiв в'язниць та інших правоохоронних та каральних закладів, службовців у справах міграції, представників судових органів, викладачів усіх рiвнiв та типів навчальних закладів. Розробка переліку найбільш актуальних тем, підготовка методичних посібників та проведення курсів викладання з цих дисциплін, із залученням відповідних фахівців.

Насильство щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок спонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильства щодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це - серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Тому розробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливого завдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родинi, суспільстві та державі є важкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:

- Перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального, адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метою вдосконалення системи захисту жінок від насильства.

- Посилення вiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та інших державних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійснення своїх посадових обов'язків. Посилення вiдповiдальностi за розголошення службової інформації працівниками правоохоронних органів, що може викликати небезпеку для жiнок-свiдкiв чи жертв насильства.

- Створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про акти насильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а також висувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.

- Створення мережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, в тому числі і в родинi. Підтримка діяльності існуючих в Україні кризових центрів для жінок. Підтримка iнiцiативних груп, НУО, діяльність яких спрямована на поширення знань про проблеми насильства щодо жінок з метою лiквiдацiї насильства. Розповсюдження інформації про існуючі види допомоги жінкам - жертвам насильства.

- Розробка допоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарного обслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якi постраждали від насильства. Проведення відповідних тренінгів з працівниками медичних закладів, мiлiцiї.

- Створення та активне впровадження навчальних програм для працівників судових, правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організацій з метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівних прав, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.

- Проведення досліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державними виконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконувані заходи в цій сфері.

Ще однією з найскладніших проблем для жінок України є низький рівень їх участі в керівництві державою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всім державам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівного представництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів по забезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:

- Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структури виконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовка до виборів).

- Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій, де дотримуються рівності статей в управлінні.

- Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.

- Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.

- Створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертів гендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшим поданням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв, зацікавлених міністерств.

- Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.

- Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.

Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівності в Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представників жіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерної рівності в Україні.

3. ВИСНОВКИ

У ХХ ст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідність досягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз же завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.

Гендер - соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації. Поняття гендер походять від грецького „генос” („Походження”, „матеріальний носій спадковості”, „той, що народжує”). Термін „гендер” введено в соціальні науки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. Соціологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролі. Гендер має соціальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціальному відношенні статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини.

Гендерна рівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Навіть тоталітарна держава, якою наприклад був Радянський Союз, ретельно підтримувала гендерну рівність. Кількість жiнок-iнженерiв дорівнювала кількості чоловіків. Навіть в космос Радянський Союз відправив жінок одразу після чоловіків. В радянські часи жінки займали пости керівників підприємств та директорів установ. Але працюючи інженерами та директорами, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві (нерідко шкідливому, оскільки робота там краще оплачувалася та дозволяла раніше піти на пенсію), проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або за пранням. Крім того, радянське суспільство було глибоко патріархальним за своїм світосприйняттям, в суспільній свідомості укорінився принцип поділу праці, професій і занять на чоловічі і жіночі, а деякі виключення лише підтверджували загальне правило.

Яким же є становище жінок в Україні на сьогоднішній день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, якi вважаються нормою у відносинах між керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками. Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але наскільки вони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті?