ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ЗА ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ

О.А. Шурин

В умовах реформування українського законодавства відповідно до вимог міжнародного та європейського співтовариства одним із пріоритетних напрямів вдосконалення цивільного судочинства є покращення процесуально-правової регламентації порядку розгляду та вирішення трудових спорів.

Судові спори про поновлення на роботі традиційно належать до однієї з найбільш складних категорій справ. Питання про правильність і своєчасність розгляду та вирішення цих спорів стоїть особливо гостро, адже будь-які зволікання можуть привести до того, що працівник втратить засоби для існування, не зможе забезпечити себе та свою сім'ю. Інколи в нюансах справи розібратися доволі складно. Яскравим прикладом цього є факт скасування в 2013 році Апеляційним судом м. Києва 223 рішень місцевих судів за трудовими спорами, що є п'ятою за кількістю скасувань рішень категорією справ [9]. Саме тому належна підготовка трудових спорів до судового розгляду настільки важлива. Дійсно, у юридичній літературі справедливо відзначають виняткове значення належної правової регламентації підготовки справ за трудовими спорами до судового розгляду, від рівня проведення якої значною мірою залежить законність та обґрунтованість судових рішень, якість та ефективність правосуддя в цілому. На цій стадії закладається основа для правильного та своєчасного вирішення справи, яка направлена на попередження затягувань і безпідставного відкладення розгляду справи, а також забезпечення прийняття законних і обґрунтованих рішень.

Незважаючи на те, що наукові дослідження питання підготовки справи до судового розгляду в Україні провадилися, конкретно проблеми щодо підготовки трудових справ за спорами про поновлення на роботі у зв'язку з розірванням трудового договору за ініціативи роботодавця не отримали належного вивчення в науковій літературі.

Питання підготовки цивільних справ до судового розгляду в різні часи досліджували такі українські та зарубіжні вчені, як С.С. Бичкова, Н.Л. Бондаренко- Зелінська, О.П. Іванченко, Д.Д. Луспеник, Н.О. Кіреєва, В.В. Комаров, І.А. Пав- луник, С.Г. Світлична, Г.П. Тимченко, В.І. Тертишніков, О.В. Фатхутдінова, М.Й. Штефан, М.А. Гурвич, О.Н. Діордієва, Ю.В. Кочурко, Г.Л. Осокіна, О.Г. Плє- шанов, І.В. Решетніков, М.К. Треушніков та інші.

Метою статті є аналіз національного процесуального законодавства, доктрини, законодавства інших країн, міжнародних стандартів під час вирішення питання щодо процесуальних особливостей підготовки справ про розірвання трудового договору за ініціативи роботодавця до судового розгляду, а особливо щодо обов'язковості проведення попереднього судового засідання та його місця в забезпеченні своєчасного та правильного вирішення справ цієї категорії.

Стадія підготовки справи до судового розгляду має тривалу історію, яка сягає 1723 року й із того часу пройшла свій розвиток і становлення. Лише в Цивільному процесуальному кодексі 1963 року вперше було закріплено підготовку до судового розгляду як обов'язкову стадію. З прийняттям 18 березня 2004 року Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) така стадія також збереглася, однак під іншою назвою - «Провадження у справі до судового розгляду». Провадження в справі до судового розгляду є самостійною стадією цивільного процесу, яка має свою мету та завдання та, відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», створює необхідні умови для правильного й своєчасного вирішення справи, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

У зв'язку із тим, що ЦПК України з 2004 року використовує назву «провадження у справі до судового розгляду» може скластися помилкове враження, ніби підготовку цивільних справ до судового розгляду було замінено новим інститутом. Однак, як вважає Є.О. Харитонов, провадження в справі до судового розгляду - це самостійний етап цивільного судочинства, що складається з низки процесуальних дій, які вчиняються після відкриття провадження в справі з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Саме тому, на нашу думку, в чинному ЦПК України фактично наявна підміна понять і під провадженням у справі до судового розгляду слід розуміти стадію підготовки справи до судового розгляду.

Підготовка справи за трудовим спором до судового розгляду суттєво впливає на якість та ефективність здійснення правосуддя, оскільки недоліки правового регулювання підготовки призводять до численних порушень під час її проведення і, як наслідок, до скасування судових рішень, постановлених за справами. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року судді повинні проводити ретельну підготовку справи до судового розгляду, оскільки недоліки та недбалість, допущені на цій стадії, можуть призвести до порушення не лише строків розгляду справи, а й прав учасників судового процесу та ухвалення незаконних і необґрунтованих рішень.

Безумовним є те, що значення підготовки справи до розгляду не можна недооцінювати, оскільки результати, отримані під час цієї стадії, здійснюють вплив на рух справи та її вирішення в цілому.

Чинний ЦПК України не закріплює мету стадії підготовки до судового розгляду, а лише мету попереднього судового засідання, визначену в ч. 1 ст. 130 ЦПК України. Однак, враховуючи позиції вчених-процесуалістів, можна сформулювати мету підготовки справ, у тому числі й за трудовими спорами, як з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або створення умов для правильного та своєчасного розгляду й вирішення справи. Реалізація цієї мети потребує активності не тільки суду, а й інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. З огляду на це доцільним є закріплення в ЦПК України норм, які б окремо визначали процесуальні дії суду, а також осіб, які беруть участь у справі під час підготовки справи до судового розгляду, так звані завдання, які повинні виконуватися як судом, так і особами, які беруть участь у справі. Так, під час підготовки справи про розірвання трудового договору за ініціативи роботодавця судді слід вчиняти такі дії: 1) роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов'язки; 2) опитувати позивача або його представника по суті заявлених вимог (поновлення на роботі, зміна підстави звільнення, виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу); 3) опитувати відповідача щодо його заперечень проти позову та обставин, що можуть їх обґрунтувати (залежно від підстави звільнення); 4) вирішити питання про склад осіб (наприклад, чи необхідна присутність представника профспілки під час розгляду справи, особи, яка підписала наказ про звільнення); 5) з'ясувати, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої вимоги та заперечення; 6) вжити заходи з примирення сторін, роз'яснити сторонам наслідки, які можуть настати після розгляду справи (укладення мирової угоди); 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішити питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову; 8) визначити час і місце судового розгляду, якщо не вдалося врегулювати спір до судового розгляду; 9) здійснити інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Фактично аналогічна ситуація складається й із діями осіб, які беруть участь у справі, під час підготовки справи до судового розгляду. Щоб повністю й реально відстоювати свої права та інтереси та використовувати в повному розумінні поняття «принцип диспозитивності», зазначені особи мають знати, якими саме правами вони наділені під час стадії підготовки. До дій осіб, які беруть участь у справі, на стадії підготовки слід віднести такі: 1) надавати докази для обґрунтування своїх позовних вимог або заперечень; 2) обмінюватися доказами; 3) заявляти клопотання про забезпечення позову, витребування доказів, виклик свідків у судове засідання та інші; 4) заперечувати проти заявлених клопотань; 5) ініціювати врегулювання спору до судового розгляду, наприклад шляхом укладення мирової угоди.

Розкриваючи тему підготовки справи за трудовим спором до судового розгляду, не можна залишити поза увагою питання про її межі, оскільки їх чітке розуміння дозволяє відмежувати підготовку від інших його структурних елементів, визначити обсяг процесуальних дій, що складають зміст цієї стадії та строки, упродовж яких їх потрібно здійснити для досягнення процесуальної мети та виконання завдань підготовки. Дослідивши погляди українських та зарубіжних процесуалістів, вважаємо, що підготовка цивільних справ до судового розгляду починається після відкриття провадження в справі й триває до початку судового розгляду. Саме таке розуміння меж зазначеної стадії дозволяє найбільш повно гарантувати учасникам цивільного судочинства реалізацію їх прав і захист охо- ронюваних законом інтересів.

Цікавим для аналізу стадії підготовки справи до судового розгляду є законодавство зарубіжних країн.

Своєрідність англійського цивільного процесу полягає в тому, що в цілях втілення процедури врегулювання спору на ранніх стадіях, цивільна справа підлягає детальному вивченню на підготовчій стадії процесу, що дає можливість вважати стадію підготовки цивільної справи до судового розгляду основною стадією процесу [6]. Так, переважна кількість трудових справ взагалі не доходить до судового розгляду, для них підготовча частина стає завершальною через можливість використання різних способів врегулювання спору.

Цивільне процесуальне право Німеччини визначає, що підготовка справ до судового розгляду може бути проведена двома способами: 1) підготовка справи до розгляду шляхом призначення першого попереднього усного засідання за справою; 2) підготовка справи до розгляду шляхом попереднього письмового розгляду справи.

Як зазначає А.Г. Давтян, вибір способу підготовки справи залежить від вибору судді й складності справи, що розглядається. Дві можливості підготовки цивільних справ до судового розгляду були передбачені законодавцем для того, щоб судовий процес міг завершитися за можливістю в одному засіданні [7].

Подібна процедура також передбачена процесуальним законодавством Литви, де теж можливі два варіанти підготовки: шляхом підготовки письмових документів та усна підготовка на попередньому судовому засіданні. Форму проведення підготовки суд обирає після того, як отримає відзив на пред'явлений позов. Якщо обидві сторони представлені адвокатами або коли є впевненість, що сторони зможуть викласти свої міркування письмово, обирається підготовка письмових документів. В інших випадках, коли, наприклад, сторони не володіють достатньою кваліфікацією у сфері права або суд бачить можливість заключення мирової угоди чи в силу інших обставин, суд призначає усну підготовку шляхом проведення попереднього судового засідання [8, с. 213].

«Короною» підготовки справи про поновлення на роботі є проведення попереднього судового засідання. Сама ідея передбачити у вітчизняному законодавстві судове засідання в межах підготовки справи далеко не нова й з'явилася набагато раніше обговорення проекту ЦПК України 2004 року. У радянській літературі це питання неодноразово піднімалося. Науковці пропонували ввести в цивільне судочинство таку стадію, як попередній розгляд суддею матеріалів справи.