- складання працівником пробації індивідуального плану роботи із засудженими з метою відбування ним кримінального покарання. Такий план ґрунтується на попередній оцінці засудженого, його каятті у вчиненому злочині чи навпаки, відшкодуванні збитків потерпілому або державі, на оцінці ризиків вчинення повторного злочину. На нашу думку, позитивним кроком до співпраці засудженого і працівника пробації є такий факт, коли план роботи обговорюється із засудженим і за можливістю узгоджується з ним. У разі, коли поведінка засудженого у процесі відбування покарання змінюється, план бажано переглянути і внести відповідні корективи;

- аналіз виконання засудженою особою обов'язків, покладених неї судом та відповідно до закону. Тим самим працівник пробації у змозі періодично здійснювати оцінку ступеня виправлення засуджених осіб, а у деяких випадках застосовувати диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги засудженим особам;

- залучення засуджених до праці, навчання, участі у виховних заходах та соціально корисній діяльності;

- проведення спільно із правоохоронними органами індивідуально-профілактичної роботи із засудженими особами з метою запобігти вчиненню ними повторних злочинів;

- сприяння у вирішенні соціальних проблем засудженого, зокрема конфліктних ситуацій у сім'ї,, на роботі, надання їм правової, психологічної допомоги.

Отже, здійснення органом пробації соціально-виховних заходів щодо засуджених до покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, засуджених осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років є гарантування безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Соціально-виховна робота із засудженими, до яких судом застосовано пробацію, має на меті виправлення цих засуджених, і проводиться за індивідуальним планом роботи з урахуванням оцінки ризиків вчинення засудженими повторних кримінальних правопорушень, передбачає диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги, сприяння працевлаштуванню, залучення до навчання, участь у виховних заходах та соціально корисній діяльності, проведення індивідуально-профілактичної роботи.

Соціально-виховна робота проводиться з усіма категоріями суб'єктів пробації, крім обвинувачених осіб та осіб, які направляються для відбування покарання до виправних центрів. Кримінально-виконавчим законодавством ресоціалізація визначена як свідоме повернення засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Соціально-виховна робота визначена як діяльність персоналу органу пробації та інших соціальних інституцій, спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Ключовою відмінністю системи пробації від наявної в Україні системи виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, є її соціальна складова частина, яка включає заходи соціальної реабілітації, соціальної допомоги, ресоціалізації, заходи соціальної підтримки та контролю, що мають вирішити завдання попередження повторного вчинення нових злочинів клієнтами.

Останні принципи та положення функціонування сучасної пробації викладені у рекомендаціях СМ/Яес (2010) 1 Комітету міністрів Ради Європи - так званих Європейських правилах пробації. Цими правилами пробація визначається як система виконання у суспільстві покарань, призначених правопорушнику, що включає коло заходів виховного впливу, таких як нагляд, контроль та надання допомоги, які мають на меті залучення засудженого до суспільного життя та гарантування безпеки суспільства.

Для того, щоб зрозуміти роль соціально-виховної роботи у пробації в Україні, доцільно розглянути імовірні види пробації, які є досить умовними, оскільки характеризують лише єдину систему відносин, характеризують швидше різницю у формах пробаційної діяльності, пов'язаної із процесуальним статусом її суб'єктів та особливостями віку.

Так, досудова функція пробації у деяких країнах отримала назву «соціальне дослідження особистості підсудного». Вона полягає у власному соціальному дослідженні особистості злочинця, складанні попереднього соціального повідомлення (доповіді) про нього, присутності на засіданнях суду. У деяких країнах соціальне обстеження готує не система пробації, а соціальні служби.

У соціальному дослідженні встановлюється інформація про попередні судимості затриманої особи, її соціальна характеристика, тобто біографія, умови життя, які сприяли формуванню особистості. Далі проводиться її медичне обстеження, встановлення фізичного та психічного стану. І наприкінці здійснюється перевірка та уточнення соціальних відомостей: ставлення особи до навчання та праці, до суспільства.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє сформулювати таке визначення соціально-виховної роботи із засудженими, які перебувають на обліку органа пробації: це інтегрована категорія кримінально-виконавчого законодавства, яка втілена в систему засобів виправлення і ресоціалізації з метою надання засудженому консультативної, психологічної та правової допомоги та залучення його до соціально-виховного процесу.

Висновки

Таким чином, проведення із засудженими соціально-виховної роботи забезпечить формування та закріплення у суб'єктів пробації прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, дотримання вимог законів, інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Заходи соціально-виховного характеру повинні обов'язково враховувати психологічні особливості особи, її кримінально-правову та демографічну характеристики.

Для пенітенціарної пробації особливої актуальності набуватиме соціальний супровід осіб для підготовки до адаптації та життя на волі. Ця функція на сьогодні існує в установах виконання покарань, а правовідносини у цій сфері закріплено спеціальним законом України про соціальну адаптацію осіб, звільнених від покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі.

Поряд із цим, як показує практика, реалізація завдань зазначеного закону значно ускладнюється відсутністю спеціальної служби, яка б відповідала за координацію заходів суб'єктів соціальної адаптації від початку цієї роботи в період відбування покарання аж до вирішення проблем соціальної адаптації. Отже, за наявної системи неможливо говорити про цілісність та безперервність процесу соціальної адаптації, оскільки необхідною є його корекція у процесі реалізації заходів. Передання таких функцій органам пробації допоможе вирішити зазначену проблему.

Література

1. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні : Указ Президента України від 24 травня 2011 р. № 597/2011 // Офіційний вісник Президента. - 2011. - № 16. - Ст. 748.

2. Про пробацію : Закон України від 5 лютого 2015 р. № 160-УШ // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 13. - Ст. 93.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - Х. : ПП «ІГВІНІ», 2007. - 9б с.

4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - К. : Вид-во Паливода А.В, 2016. - 215 с.

5. Безпальча Р. Форми та методи допомоги жінкам в ув'язненні та після виходу з місць позбавлення волі / Р. Безпальча. - К. : Задруга, 2005. - 100 с.

6. Неживець О. Ресоціалізація засуджених та осіб, звільнених з місць позбавлення волі : [монографія] / О. Неживець, Л. Жук, І. Жук. - К. : Кондор, 2009. - 222 с.

7. Соціальна та виховна робота з неповнолітніми правопорушниками : [навчальний посібник] / О. Третяк, В. Бадира, О. Олійник, С. Чебоненко. - Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2012. - 228 с.