Діюче законодавство України вказує, що кредитний договір повинен бути підписаний сторонами, кредитором і позичальником, а при обміні листами, телеграмами, телефонограмами, підписаний стороною, яка їх оформляє. Це створює можливість оперативного укладення договору. Але при цьому він повинен бути укладений у формі, яка виявляє волю сторін і дає можливість трактувати недвозначний зміст договору. У даному випадку є доречним розглянути деякі новели про способи підписання кредитного договору. Так, проект Цивільного кодексу України (п. З ст. 198) врахував і визнав за можливе застосування при укладенні правочинів різних способів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису й інших аналогів власноручного підпису. Однак тут дотримана певна обережність: використання цього способу допускається, якщо в законі інших правових актах чи угоді сторін будуть встановлені сама можливість подібних підписів і визначений їх порядок. Визначальним фактором у даному випадку є можливість вірогідно установити той факт, що даний документ виходить саме від сторони за договором. Що стосується правомірності здійснення підпису договору таким способом, то, виходячи з проекту ЦК, юридична чинність повинна визнаватися як за правочинами, підписаними безпосередньо (власноручно) особами, що укладають кредитний договір, так і за допомогою факсиміле або іншим подібним способом.

З розвитком комп'ютерного обслуговування в банківській діяльності, укладення правочинів за допомогою вищевказаних способів здається найбільш прийнятним. Хоч існує ще дуже багато питань у галузі розробки на належному рівні нормативної бази, що регулює вимоги, запропоновані до даного способу укладення письмових правочинів. У першу чергу, що стосується договору кредитування взагалі і договору кредитування індивідуального житлового будівництва зокрема, то такі зміни, які стосуються можливості застосування електронно-цифрового підпису й інших способів при укладенні вищевказаних договорів, необхідно розробити і внести в Закон України «Про банки і банківську діяльність», Положення НБУ «Про кредитування» та інші нормативні акти.

Елементом письмової форми договору може бути, крім підпису, також вимога про наявність печатки в договорі, що укладається. Нині діюче законодавство України вимог, що стосуються засвідчення підписів сторін відбитками печаток, не містить.

Виходячи зі змісту ст. ст. 44 і 154 ЦК, у яких йдеться тільки про підписання договору, печатка не є обов'язковим реквізитом при укладенні правочину. Проект ЦК (п. 2 ч. 2 ст. 198) передбачає дещо іншу вимогу до письмової форми правочину і наявності печатки. Так правочин, що здійснюється юридичною особою, підписується особами, що уповноважені на це законом, іншими правовими актами чи статутними документами, і скріплюється печатками.

Безперечно, при використанні факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису й інших аналогів власноручного підпису, необхідність у посвідченні договорів печатками взагалі зникне.

На закінчення розгляду питання, що стосується форми договору кредитування індивідуального житлового будівництва, необхідно вказати, що п. 1 ст. 671 проекту ЦК встановлено, що сторонам надається право укладати договір у будь-якій формі, передбаченій для здійснення правочинів, якщо визначена форма не передбачена законом для даного виду договорів. Таким чином, вимоги до форми означають лише неприпустимість вибору більш простої форми в порівнянні з передбаченою законом. У той же час використання більш складної форми залежить від згоди сторін. Так, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦК договір за згодою сторін може бути виражений у більш строгій формі, якщо законом взагалі не передбачено визначеної форми для даного виду договорів.

Іноді сторони домовляються про посвідчення договору, укладеного в письмовій формі, у нотаріуса для надання йому «більшої ваги». Що стосується можливості нотаріального посвідчення правочинів, то відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, нотаріуси і посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, що здійснюють нотаріальні дії, засвідчують правочини, стосовно яких законодавством встановлена обов'язкова нотаріальна форма, а також за бажанням сторін і інші правочини, не залежно передбачена законом визначена форма для даного виду договорів чи не передбачена. У всякому разі договір вважається укладеним лише з моменту надання йому обумовленої форми.

4. Сторони договору кредитування індивідуального житлового будівництва, їх права та обов'язки

Виходячи з визначення договору кредитування індивідуального житлового будівництва, розглянемо, хто може бути його суб'єктами, тобто особами (фізичними та юридичними), які виступають в якості учасників цих правовідносин.

Так, за загальним правилом сторонами кредитного договору є позикодавець (кредитодавець) і позичальник (кредитоодержувач).

В якості кредитодавця грошових коштів, виходячи зі змісту статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», виступають кредитні установи, що мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених грошових коштів фізичних і юридичних осіб від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Як відзначає Н.Н. Захарова, кредитною установою є банк чи інша кредитна організація1. Основна функція банку - посередництво в платежах і кредиті.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки на підставі банківських ліцензій мають право здійснювати такі банківські операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. У теперішній час в Україні кредитуванням населення на індивідуальне житлове будівництво займається Ощадний банк України. Але, як зазначено в ч. 2 ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні можуть функціонувати і як спеціалізовані, до яких, крім ощадних, також відносяться й іпотечні банки. Що стосується визначення поняття «інша кредитна організація», то ні Проект ЦК України, ані Закон України «Про банки і банківську діяльність» якогось тлумачення цього поняття не дають. У цьому випадку можливо погодитись з Н.Н. Захаровою, яка дає таке визначення цього поняття. До інших кредитних організацій треба віднести «небанківські кредитні організації, що .мають право здійснювати, зокрема, банківські операції, передбачені діючим законодавством». У якості прикладу іншої кредитної установи можна навести таку організацію, як ломбард.