Сьогодні - це консультативний форум урядів європейських держав, що має тісні контакти з ЄС. У 1997 р. в Празі на Конференції на рівні міністрів Будапештського процесу було прийнято ряд рекомендацій, які стосувалися як питань міжнародної трудової міграції, так і питань торгівлі людьми 9, с. 84-89]. Ще один процес має назву „Бернської ініціативи», яка була висунута в якості міжурядового консультаційного процесу і має на меті підвищити ефективність управління міжнародною міграцією, перш за все на регіональному рівні. Ця ініціатива була висунута урядом Швейцарії на міжнародному симпозіумі з проблем міграції, що проводився в Берні в 2001 р. Ця ініціатива спрямована на сприяння довгостроковому співробітництву в рамках Європи та інших регіонів. Бернська ініціатива дозволяє урядам обмінюватися думками щодо своїх пріоритетів у сфері політики і визначення довгострокових перспектив і інтересів у сфері міжнародної міграції. Завдання Бернської ініціативи полягає в розробці широкої програмної основи для сприяння в співробітництві між урядами щодо управління процесом пересування осіб на основі гуманного і організованого підходу. Окрім того, до Міжрегіональних ініціатив належить Глобальна комісія з міжнародної міграції, створена підтримки Генерального секретаря ООН урядами Швеції, Швейцарії, Бразилії, Марокко та Філіппін у грудні 2003 р. Станом на 2007 р. ще 17 урядів держав та ЄС заявили про підтримку цього міжнародного органу, штаб-квартира якого знаходиться в Женеві. Комісія є незалежним органом, до складу якого входять 18 осіб, що представляють різні правові системи. До завдань органу належать такі: включення питань міжнародної трудової міграції в глобальний порядок денний; аналіз недоліків існуючих програмних підходів до міжнародної міграції і вивчення її взаємозв'язку з іншими питаннями глобального розвитку людства; надання Генеральному Секретареві ООН [17] та іншим зацікавленим сторонам рекомендацій щодо шляхів удосконалення ефективного вирішення питань правового регулювання міжнародної міграції на міжнародному рівні. Перша нарада Глобальної комісії була проведена в Стокгольмі наприкінці лютого 2004 р. Комісія проводить слухання щодо ситуації з міжнародною трудовою міграцією в різних регіонах світу (Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (Маніла, 2004р.), в Африці, Північній та Південній Америці) [24]. У Центральній та Північній Америці уряди намагаються проводити регулярні зустрічі, котрі стали відомі як Пуебльський процес. Перша нарада відбулася в м. Пуебло, Мексика в 1996 р. Основними завданнями є скорочення незаконної міграції, особливо транзитного перевезення незаконних мігрантів через Центральну Америку та Мексику до США й Канади. У 1997 р. було розроблено план дій у рамках регіональної конференції з міграції та розвитку. Отже, станом на 2006 р. основною метою процесу стає технічне співробітництво держав. Міжамериканська система захисту прав людини 3 не містить окремих документів щодо захисту прав трудящих-мігрантів, однак ця система гарантує трудящим-мігрантам загальний захист, який надається ОАД, у рамках якої було прийнято Американську декларацію прав і обов'язків людини 1948 р. 3 і Американську конвенцію про права людини 1969 р. (Пакт Сан-Хосе) 10. Обидва документи гарантують свободу від дискримінації. Деякі принципи, що застосовуються в рамках цієї системи, також розроблені на основі прецедентного права Міжамериканського комісією з прав людини і Міжамериканським судом з прав людини. Міжамериканська комісія в останні десятиліття приділяє максимальну увагу саме питанням міжнародної трудової міграції на американських континентах, а Генеральна Асамблея ОАД прийняла низку резолюцій із цього приводу. У 1997 р. Комісія призначила спеціального доповідача з питань трудящих-мігрантів та їх сімей. Північноамериканська угода про свободу торгівлі (NAFTA, НАФТА) 1994 р. 8 опосередковано торкається трудових міграційних питань, детально розглянутих у Північноамериканській угоді про трудове співробітництво 378. НАФТА [327] допускає в'їзд лише певної кількості інвесторів, висококваліфікованого персоналу і співробітників міжнародних корпорацій із держав, які підписали угоду (Мексика, Канада та США). Вона включає заходи, спрямовані на полегшення просування товарів та послуг, а також сприяння вільній та справедливій торгівлі. Також передбачено більш активне переміщення людей у зв'язку з торгівлею, хоча, як і в інших регіональних об'єднаннях, це не означає свободу пересування всіх осіб [3, с. 81-98]. Вплив НАФТА на міграцію обмежується забезпеченням тимчасового в'їзду окремих категорій осіб (ділових людей і осіб, зацікавлених у наданні послуг (глави 16 та 12) і певними зобов'язаннями її держав-членів стосовно адмісії громадян інших держав. Угода зачіпає також проблему тимчасового в'їзду. Крім того, існує додаткова угода щодо співробітництва у сфері праці, яка стосується необхідності уніфікації трудового законодавства. Члени Андського співтовариства (Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела) прийняли рішення про співробітництво, щоб гарантувати своїм громадянам можливість вільно пересуватися по території субрегіону з туристичною метою, для найму на роботу або зміни місця проживання. У червні 2003 р. було прийнято Рішення 545 „Андський інструмент з трудової міграції», основна мета якого - усунення будь-яких перешкод для вільного руху населення. Саме це має сприяти функціонуванню спільного ринку (з грудня 2005 р.). Регіональним міжнародно-правовим актом з питань трудової міграції стала Конвенція латиноамериканських держав-членів Андського пакту про міграцію трудящих 1977 р. Держави-учасниці Південноамериканського ринку (МЕРКОСУР) - Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай - 6 грудня 2002 р. підписали „Угоду про місце проживання для громадян держав Південноамериканського ринку, Болівії та Чилі». У цьому документі йдеться про: тимчасове проживання осіб протягом двох років на території будь-якої з договірних країн; право на возз'єднання сімей; рівність мігрантів і громадян [4]. Окремо слід звернути увагу на діючу під егідою ЛАД Арабську конвенцію про переміщення робочої сили 1968 р. Необхідно також зауважити, що і ще одним регіоном, який швидко набирає ваги у сфері регулювання міжнародної трудової міграції, стає СНД [3, с. 15; 16, с. 128-138]. Найбільша держава регіону - РФ, яка стоїть на другому місці після США за кількістю зовнішніх трудових мігрантів, а Україна посідає четверте місце (після Німеччини) 4. Держави СНД входять до першої десятки держав походження мігрантів у світі. Потоки міжнародної трудової міграції в рамках СНД спрямовані в інші держави СНД, перш за все в РФ, Казахстан та в Україну. Статут СНД заклав фундамент для відносин між країнами СНД [6]. Досить активно велася законодавча робота в кожній державі-учасниці СНД з метою розробки та прийняття національних законів, регулюючих зовнішню трудову міграцію [22]. У 1992 р. було укладено Угоду про безвізовий рух громадян СНД через територію Співдружності 27. У подальшому низкадержав вийшли з цього договору, уклавши двосторонні угоди. Усі держави СНД сьогодні мають безвізовий режим. 15 квітня 1994 р. усі держави-члени СНД підписали Угоду про співробітництво у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів 28, с. 244, що грунтується на принципах МОП і містить такі положення: взаємне визнання без легалізації дипломів, свідоцтв про освіту та рівнів кваліфікації; порядок залучення працівників та вимоги до них встановлюються державою працевлаштування з урахуванням міжнародних угод; спрощені правила працевлаштування; оформлення трудової діяльності працівника трудовим договором (контрактом) з роботодавцем; уникнення подвійного оподаткування; рівноправ'я трудящих-мігрантів і громадян держави перебування щодо умов праці, соціального забезпечення, оплати праці тощо; забезпечення медичного страхування та обслуговування за рахунок роботодавця на основі національного режиму; безперешкодний переказ коштів, зароблених трудящими-мігрантами відповіднодо законодавства держави працевлаштування та міжнародних угод [1, с. 34-36]. Однак ця угода не поширюється на членів сімей трудящих-мігрантів, а також передбачається, що вона буде реалізовуватися лише через двосторонні угоди. У розвиток було розроблено Конвенцію про правовий статус трудящого-мігранта 2003 р., яка мала стати першим документом такого масштабу в регіоні, спрямованим на захист прав людини трудящих-мігрантів та членів їх сімей. Вона також включає фундаментальні права трудящих: захист від дискримінації, соціальне страхування, доступ до судів. Зазначимо, що документ містить положення, спрямовані на захист жінок-мігрантів та дітей. Сьогодні пенсійне забезпечення трудящих-мігрантів у рамках СНД регулюється Угодою про гарантії прав держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення 1992 р. [2; 276], Угодою про утворення Консультативної Ради з праці, міграції та соціальному захисту населення держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення 1992 р. [28] і/або двосторонніми міжнародними договорами. У 1994 р. було прийнято також міжурядові угоди: Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків [274] і Угоду про переказ грошових коштів за соціально значущими неторговими платежами [3]. Окремо слід відзначити Конвенцію СНД про права та основні свободи людини від 26.05.1995 [21] як регіональний документ у сфері прав людини та щодо документального оформлення перетину особами кордонів Угоду про безвізове пересування громадян держав-учасниць СНД по їхній території від 09.10.1992 [2] та Угоду про взаємне визнання віз держав-учасниць СНД від 13.11.1992 [7]. Разом із тим 30 та 31 травня 1996 р. під егідою УВКБ, МОМ та ОБСЄ було проведено регіональну конференцію для вирішення проблем біженців та переміщених осіб у державах СНД. Ініціатором конференції виступила РФ, у її роботі взяли участь представники 87 держав, включаючи представників 12 держав-членів СНД. На конференції було прийнято програму дій (А/51/341), а за її підсумками розроблено програму технічного співробітництва, спрямована на погодження національних міграційних законодавств, політики та адміністративних структур СНД. Крім того, в 1998 р. держави СНД уклали Угоду про боротьбу з незаконною міграцією, що містить положення про протидію незаконній міграції, висилку, реадмісію та обмін інформацією [7]. Достатньо цікавим є закріплення в Конвенції визначення нелегального мігранта - це особа, яка займається незаконною діяльністю. Не можна не згадати також Угоду про порядок в'їзду громадян держав-учасниць СНД [3] в держави, що не є членами СНД, та виїзду з них; Конвенцію поетапного формування спільного ринку праці та регулювання міграції робочої сили держав-учасниць СНД від 15.12.2000. Окремо Концепцію поетапного формування спільного ринку праці та регулювання міграції робочої сили держав-учасниць, погодженої рішенням Економічної Ради СНД від 15.12.2000.

Розширення ЄС на Схід сприяло розвитку партнерства та посиленню прикордонного співробітництва, перш за все, щодо трудової міграції - відкритої або прихованої (нелегальної) - між державами СНД та ЄС. На початку 2001 р. УВКБ ООН та шведська міграційна служба розпочали спільну ініціативу з метою сприяння діалогу щодо проблем притулку та нерегулярної міграції в державах, які розташовані вздовж східних кордонів ЄС. Ініціатива була названа Седеркопінгським процесом [3] на честь міста Седеркопінг, Швеція, де відбулася перша зустріч. У цій нараді брали участь офіційні представники МОМ, Європейської комісії, УВКБ ООН Швеції, Білорусі, Литви, Польщі та України. У 2002 р. до процесу приєдналися Латвія і Молдова, а Угорщина, Румунія та Словаччина в 2003 р. Пізніше до процесу приєдналася Естонія. Європейська Комісія, МОМ, УВКБ ООН та міграційна служба Швеції надають необхідну допомогу в налагодженні контактів між державами задля збереження і захисту інтересів усіх учасників міграційного процесу.