Надалі Кк УСРР 1922 р. неодноразово доповнювався новими злочинами, які так чи інакше регулювали службову діяльність у різних сферах суспільного життя, такими як: укладення збиткових для держави договорів особою, яка діє від імені державної установи або підприємства; змова з метою зниження цін на публічних торгах шляхом навмисного заниження вартості речі та іншим способом;

повідомлення неправдивих відомостей під час реєстрації торгово-промислових підприємств тощо.

Усі зміни, що проводились у період з 1922 по 1927 рр., були продиктовані політичною та економічною обстановкою в країні - новою економічною політикою (НЕПом), розкулачен- ням, початком колективізації та індустріалізації, націоналізацією усього майна, земель, підприємств, відсутністю сталого державного регулювання економіки на ранніх етапах розвитку Радянської держави тощо.

«Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» продиктували законодавцям усіх республік СРСР необхідність прийняття нових кримінальних кодексів зі зміненою загальною частиною відповідно до «Основних начал».

Таким чином, у 1926 р. було прийнято новий КК РСФСР, а вже 1 липня 1927 р. був прийнятий новий КК УРСР [3, с. 1].

Глава «Посадові (службові) злочини» КК УРСР 1927 р. не дуже відрізнялась за змістом від КК УСРР 1922 р. Законодавством лише вдосконалено понятійний апарат глави, в незначному обсязі змінено диспозиції та посилено санкції деяких статей.

Крім того, декриміналізовано «Ненадання посадовими особами у строк на вимогу центральної та місцевої влади необхідних відомостей, довідок, звітів і т.п., надання яких для них є обов'язковим за законом».

До того ж КК УРСР доповнено новим злочином «Сприяння посадовими особами державних органів або кооперації, на яких покладено обов'язки з реєстрації і подальшого контролю за діяльністю кооперативів, в організації лжекооперативів або потуранню їхній подальшій діяльності, а також надання таким лжекооперативам сприяння іншими посадовими особами в тій чи іншій формі у тих випадках, коли це мало місце в силу зловживання владою, бездіяльності влади або халатного ставлення до своїх обов'язків за відсутності корисливої або іншої особистої зацікавленості» [3, с. 81-88].

Згодом кримінальний закон доповнювався за рахунок прийняття спеціальних репресивних законів, таких як: ЦК КП(б)У «Про заходи проти куркульства» від 23 січня 1930 р. та ВКП (б) «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» від 30 січня 1930 р.

Так, 16 січня 1930 р. було прийнято закон «Про заборону забою худоби».

Посилення кримінальної репресії відображав зміст постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 10 лютого 1933 р. Зазначена постанова передбачала підстави притягнення до кримінальної відповідальності голів сільських рад за те, що вони звільняли одноосібні селянські господарства, колгоспи від обов'язку здійснювати поставки м'яса. У разі невиконання колгоспами у встановлені строки відповідних норм здачі хліба, картоплі, соняшника на них накладалися штрафні санкції у розмірі ринкової вартості невиконаної частини зобов'язань, а на одноосібні господарства - у п'ятикратному розмірі. За повторне невиконання зобов'язань одноосібники каралися позбавленням волі на строк не менше 5 років із конфіскацією всього або частини майна із можливим засланням. Особи, у разі здачі ними неякісних овочів, каралися позбавленням волі на строк до 2 років.

Піком кримінальних репресій у процесі колективізації стало прийняття ЦВК і РНК СРСР постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 р., яка отримала назву «Закон про п'ять колосків».

Крім цього, ще однією антидемократичною характеристикою цього Закону була його зворотна дія в часі, яка дозволяла застосовувати репресії до осіб, що вчинили правопорушення до його прийняття 7 серпня 1932 р. [1, с. 324-350].

У період Великої Вітчизняної війни, 19411945 рр., кримінальний закон у частині регулювання відповідальності за скоєння службових злочинів не зазнав змін, але судова практика воєнного часу застосовувала максимальне покарання до злочинців. На державному рівні особливо посилювалась відповідальність за розкрадання соціалістичної власності та інші майнові злочини, злочини проти порядку управління, контрреволюційні злочини. Звісно, за законами військового часу доля військових, які тим чи іншим чином порушили закон, вирішувалась військово-польовими судами без проведення повноцінного досудового та судового слідства.

Сталінська доба в СРСР закінчилась у березні 1953 р., а вже 25 грудня 1958 р. були затверджені Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік, що стало початком третього (пострепресійного, післявоєнного) етапу уніфікації та вдосконалення радянського та українського кримінального законодавства.

Загалом КК УРСР у редакції 1927 р. та спеціальні закони про кримінальну відповідальність застосовувались до моменту введення у дію нового КК УРСР 1 квітня 1961 р., тобто майже 34 роки, які виявились найскладнішими у суспільно-політичному житті радянської України [4].

Висновки

Перша половина ХХ ст. відзначена історичними змінами у суспільно-політичному житті на території України. Вперше завдяки Великій Жовтневій революції та жорсткому революційному кримінальному закону Україна як окрема республіка у складі СРСР постала на міжнародній арені, отримала своє законодавство, систему державних органів, офіційно визнану українську мову, особливості, хоч і незначні, українського кримінального законодавства. У 1939 р. завдяки жорсткому кримінальному законодавству 30-х рр. та Другій світовій війні нарешті було об'єднано території Східної і Західної України під єдиним прапором і законодавством, а у 1954 р. до складу УРСР включено АР Крим, що завершило територіальне формування Української республіки і створило передумови формування Української держави. У вказаний період сформувалась українська правова думка, система вітчизняного законодавства, яку було покладено в основу законодавства незалежної України. Об'єднання зазначених територій стало можливим також завдяки репресивному кримінальному законодавству, яке існувало того часу і яке залізними щелепами стримувало бунти, повстання, антидержавні дії та допомогло українській правовій думці, Українській республіці проіснувати до визначального 1991 р.

Надалі у складні політичні та економічні 90-ті рр. репресивна машина кримінального закону, створеного у першій половині ХХ ст., допомогла зберегти територіальну цілісність України.

Література

1. История советского уголовного права / А.А. Герцензон, Ш.С. Грингауз, Н.Д. Дурманов, М.М. Исаев, Б.С. Утевский. - 1947.

2. Уголовный кодекс УССР, утвержденный ВУЦИК от 23 августа 1922 г. - X., 1922; Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР / П.П. Михайленко. - К., 1959. - Ч. 1. - 1959; Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР / И.Б. Усенко. - К., 1989.

3. Уголовный кодекс РСФСР от 1 июля 1950 г. (офиц. текст с измен. и прилож. постат.-сист. материалов). - М. : Государственное изд-во юридической литературы, 1950. - 256 с.

Анотація

У статті визначено основні радянські етапи розвитку кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за вчинення службових злочинів.

Ключові слова: службові злочини, розвиток кримінально-правових норм.

В статье определены основные советские этапы развития уголовно-правовых норм, устанавливающих ответственность за совершение должностных преступлений.

Ключевые слова: служебные преступления, развитие уголовно-правовых норм.

The article identifies the major Soviet stages of development of criminal law, establishing liability for committing crimes.

Key words: business crime, development of criminal legal norms.