О.В. Бринцев пов'язує реалізацію «електронного правосуддя» із забезпеченням упровадження в життя таких можливостей: забезпечення двосторонньої комунікації між судом, учасниками судового процесу та усіма іншими заінтересованими особами за допомогою засобів сучасних електронних інформаційно-комунікаційних технологій; визнання електронних інформаційних ресурсів та електронних транзакцій повноцінними доказами в судовому процесі; вчинення усіх процесуальних дій в електронному форматі [3, с. 25].

З наведеного можливо зробити висновок, що для належного здійснення судовим представником своїх функцій особливе значення має реалізація положень щодо: надсилання викликів та повідомлень електронними засобами та щодо інших засобів забезпечення судового представника необхідною інформацією для повноцінної участі у судовій справі (наприклад, щодо ознайомлення з матеріалами справи); розвитку електронних засобів вчинення процесуальних дій (наприклад, щодо проведення судових засідань у режимі відеоконференції, засобів обміну процесуальними документами між представником та судом); розвитку засобів забезпечення можливості здійснення електронних платежів (наприклад, стосовно сплати судового збору, розрахунків у зв'язку із проведенням інших процесуальних дій.

Належне законодавче закріплення вказаних процесуальних гарантій у цивільному процесуальному законодавстві вимагає врахування відповідних положень доктрини цивільного процесуального права, що необхідно для забезпечення насамперед відповідності конкретних правовідносин, що врегульовуються, предмету правового регулювання конкретних актів цивільного процесуального законодавства. Зокрема, навряд чи буде помилкою віднести до предмета регулювання ЦПК України цивільні процесуальні правовідносини. У такому разі підлягають врахуванню положення доктрини цивільного процесуального права щодо суб'єктів, об'єкту, змісту, підстав виникнення вказаних відносин, що слід вважати обов'язковою частиною предмету регулювання ЦПК України. Інші питання мають врегульовуватись тільки за наявності достатніх підстав.

Слід вказати на те, що суб'єктами законодавчої ініціативи не завжди дотримується цей підхід. Так, наприклад, вказаним вище проектом закону України від 4 липня 2016 р.

№ 4879 з метою забезпечення впровадження електронного наказного провадження у цивільне судочинство передбачається врегулювання у ЦПК України питань щодо: визначення розпорядника автоматизованої системи електронного наказного провадження, а також його основних завдань; виду права власності, об'єктом якого виступає вказана система (державна власність); визначення органів та осіб, якими затверджується положення про вказану систему. Відповідні правовідносини слід охарактеризувати як адміністративні матеріальні, але не процесуальні, що викликає сумнів щодо доцільності їх врегулювання у ЦПК України.

З огляду на положення доктрини цивільного судочинства щодо основного способу ініціювання судового провадження, яким є заява заінтересованої особи, достатньо спірною видається пропозиція щодо визнання реєстрації заявника та боржника в автоматизованій системі електронного наказного провадження обов'язковою умовою розгляду справи (ч. 5 ст. 106-1 ЦПК України). Якщо метою вказаного положення є забезпечення суду необхідною інформацією про цих осіб, то така інформація може бути надана у відповідних заявах.

Дослідження джерел зарубіжних країн щодо досвіду впровадження засад «електронного правосуддя» дозволяє відмітити актуальні проблеми та перспективи реалізації інформаційних технологій у здійсненні судочинства. Зокрема, Т. Бочаров, досліджуючи питання реалізації засад «електронного правосуддя» у системі арбітражних судів Російської Федерації, вказує на реалізацію можливостей щодо: скачування судових актів заінтересованими особами у РйР-форматі; подання позовів, клопотань, скарг у електронному вигляді; відстеження руху своєї судової справи. Водночас дослідник вказує на проблему охорони конфіденційної інформації у здійсненні електронного документообігу [14]. цивільний судочинство представник електронний

О.В. Кокін, досліджуючи проблеми процесуального представництва у електронному правосудді Російської Федерації, вказує на проблеми, що стосуються: доступності такого правосуддя особам, які не мають навичок користування відповідними електронними засобами; недостатнього рівня підготовки адвокатів; недостатньої пристосованості процесуального законодавства [15, с. 23]. Указані та інші проблеми, що виникають у зарубіжних країнах у зв'язку із впровадженням засад електронного правосуддя, мають враховуватись у процесі впровадження таких засад у вітчизняне законодавство.

Висновки. Гарантіями належного здійснення судовим представником своїх функцій в умовах функціонування електронного правосуддя слід вважати правові засоби, що стосуються: надсилання викликів та повідомлень електронними засобами; інших засобів забезпечення судового представника необхідною інформацією щодо повноцінної участі у судовій справі; вчинення процесуальних дій в електронній формі; здійснення розрахунків в електронній формі між судовим представником та судом.

Для закріплення наведених вище процесуальних гарантій участі судового представника у цивільному процесуальному законодавстві необхідним є чітке врегулювання питань щодо:

- порядку індивідуалізації судового представника як у процесі загалом (наприклад, через реалізацію особливих вимог щодо довіреності, інших документів, що посвідчують особу представника), так і під час вчинення окремих процесуальних дій (реалізація вимог щодо належної якості аудіо- та відеотрансляції) як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин;

- моменту виникнення конкретних цивільних процесуальних правовідносин та їх припинення (наприклад, стосовно розгляду звернень представника, надсилання судових викликів та повідомлень), що пов'язано із врахуванням положень щодо об'єкта цивільних процесуальних правовідносин, підстав їх виникнення.

Створення теоретичного підґрунтя для вирішення зазначених питань складає предмет подальших наукових досліджень.

Література

1. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 20І5-2020 роки: Указ Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015 // Офіційний вісник України. 2015. № 41. Ст. 1267.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення і пришвидшення процесу судового захисту порушених прав та законних інтересів осіб: Проект закону України від 4 липня 2016 р. № 4879 // Система інформаційно-правового забезпечення «Ліга-Закон» станом на 21 лютого 2017 р.

3. Бринцев О.В. «Електронний суд» в Україні. Досвід та перспективи: [монографія] / О.В. Бринцев. Х.: Право, 2016. 72 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-1^ (станом на 20 вересня 2016 р.) // Офіційний вісник України. 2004. № 16. Ст. 1088 (зі змінами).

5. Науково-практичний коментар «Цивільного процесуального кодексу України» / [В.В. Забарський та ін.] ; за ред. В.В. Богатира. К.: ВД «Професіонал», 2015. 688 с.

6. Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: [монографія] / [В.В. Комаров та ін.] ; за ред В.В. Комарова. Х.: Право, 2016. 848 с.

7. Бичкова С.С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: [монографія] / С.С. Бичкова. К.: Атіка, 2011. 420 с.

8. Великий енциклопедичний юридичний словник / ред. Ю.С. Шемшученко. К.: Юридична думка, 2012. 1020 с.

9. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96- ВР (станом на 2 червня 2016 р.) // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 (зі змінами).

10. Захарова О. Система процесуальних гарантій в цивільному процесі / О. Захарова // Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2015. № 3. Т. 1. С. 47-49.

11. Татулич І.Ю. Засоби та гарантії ефективного цивільного судочинства / І.Ю. Татулич // Журнал східноєвропейського права. 2016. № 29. С. 69-82 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eastemlaw.com.ua/wp-content/ uploads/2016/07/tatulych_29.pdf.

12. Негодченко В.О. Адміністративно-правові засоби забезпечення обігу інформації підрозділами інформаційно- аналітичного забезпечення органів внутрішніх справ / В.О. Негодченко // Науковий вісник Міжнродного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2015. № 18. Т 1. С. 149-153.

13. Концепція електронного суду України, розроблена ДП «Інформаційні судові системи». К., 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kbs.org.ua/files/ koncept_d.pdf.

14. Бочаров Т Электронное правосудие для бизнеса и граждан / Т Бочаров // Ведомости [Электронный ресурс]. Режим доступа: www.vedomosti.rU/opinion/articles/2015/04/09/ elektronnoe-pravosudie-dlya-biznesa-i-dlya-grazhdan.

15. Кокин А.В. Проблемы процессуального представительства в электронном правосудии / А.В. Кокин // Вопросы экономики и права. 2016. № 1. С. 21-25.