Мiнiстерства освіти i науки України

"Національний університет"Львівська політехніка"

ДИПЛОМНА РОБОТА

Роль опозиційної влади у правовій державі

Львів 2014

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичні основи інституту політичної опозиції

1.1 Поняття опозиції її види та функції

1.2 Генезис та еволюція уявлень про політичну опозицію у світовій політико-правовій думці

Роздiл 2. Виникнення та історичний розвиток інституту політичної опозиції 2.1 Історичні витоки політичної опозиції в зарубіжних країнах

2.2 Формування української політичної опозиції

2.3 Формування основ інституту української парламентської опозиції (ХІХ - поч. ХХ ст.)

2.4 Українська парламентська опозиція доби незалежності

Висновки

Перелiк посилань

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Перелiк умовних скорочень

ГА ООН Генеральна Асамблея Організації Обєднаних Націй

БЮТ Блок Юлії Тимошенко

ГГР Головна Руська Рада

КПУ Комуністична партія України

НДПУ Народно-демократична партія України

СДПУ (о) Соціал-демократична партія України (обєднана)

СПУ Соціалістична партія України

США Сполучені Штати Америки

УНП Українська народна партія

УПСР Українська партія соціалістів-революціонерів

УПСС Українська партія соціалістів-самостійників

УПСФ Українська партія соціалістів-федералістів

УРДП Українська радикально-демократична партія

УТП Українська трудова партія

УЦР Українська Центральна рада

ФРН Федеративна Республіка Німеччина

п. о Парламентська опозиція

Вступ

Обєкт дослідження - суспільні відносини, що обумовлюють виникнення і розвиток інституту парламентської опозиції в історії зарубіжного та вітчизняного законодавства.

Предмет дослідження - дослідження загальних закономірностей та особливостей становлення, розвитку i організації парламентської опозиції, форми та методи її роботи, проблеми організаційно-правового і політичного існування, зарубіжне та вітчизняне законодавство.

Мета роботи - комплексний розгляд теоретичних i практичних проблем, повязаних з функціонуванням парламентської опозиції.

Методи дослідження: індукції, дедукції, системно-структурний, системно-функціональний, порівняльний, формально-логічний, історичний.

Необхідність правового врегулювання суспільних відносин, повязаних з існуванням політичної опозиції, обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження зазначеної проблеми через призму історичного досвіду зарубіжних країн та України, що дасть можливість забезпечити механізм гарантій функціонуванні політичної опозиції в Україні.

За результатами проведеного дослідження було розкрито еволюцію поглядів на політичну опозицію, поняття, призначення i сутність парламентської опозиції, охарактеризовано виникнення i розвиток, здійснено класифікацію п. о. та запропоновані основні шляхи удосконалення роботи п.о в Україні. Показано основні етапи інституціоналізації як в зарубіжних країнах, так і в Україні.

Перелік ключових слів: ПАРЛАМЕНТСЬКА ОПОЗИЦІЯ, опозиційність, політична опозиція, сучасна демократія.

Актуальність теми дипломного дослідження. Одним з головних елементів політичної системи є наявність політичної опозиції, яка критикує рішення діючої влади. Безперечно, законодавче регулювання та методи діяльності політичної опозиції відмінні в різних державах, але будь-яке демократичне суспільство передбачає можливість незгоди із рішеннями уряду та право на отримання статусу влади легальним шляхом, тоді як у не демократичних суспільствах, опозиція як інститут може бути відсутнім взагалі.

Питання надання прав та гарантій, а також правового закріплення опозиційної діяльності у країнах недемократичного і демократичного типу мають суттєві відмінності. В державах сталої демократії інститут парламентської опозиції є усталеним, або ж перебуває на етапі інституалізації, тоді як при авторитаризмі опозиція хоч формально існує, але не має всіх складових ознак притаманних інституту парламентської опозиції.

Аналіз попередніх досліджень: вивчення загальної проблематики опозиції здійснювали переважно західні вчені. Основними працями вважаються дослідження Р. Даля, Дж. Сарторі та Х. Лінца. На пострадянському просторі типи й моделі політичної опозиції досліджували О. Циганков, С. Поршаков, У. Кирієнко, С. Телешун. Вирішенню проблем взаємовідносин між різними субєктами влади, визначення сутності, форм, функцій опозиції її взаємовідносинам з провладними політичними субєктами присвячено праці В. Аверянова, М. Михальченко, М. Вебера, М. Еліфорта, С. Князєва, С. Рябова, С. Серьогіна, Р. Сміта та інші.

За останнє десятиріччя створено певний науковий доробок з вивчення різних аспектів феномена опозиції. Проте при вивченні сутності опозиції, її ролі та місця в суспільстві без суттєвої уваги залишається питання про інституційний вимір парламентської опозиції та її можливості існування.

Обєктом дослідження є суспільні відносини.

Предметом дослідження є інститут парламентської опозиції в історії зарубіжного та вітчизняного законодавства.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному історико-правовому дослідженні процесу становлення, розвитку та реформування моделей парламентської опозиції її форм, функцій, організації діяльності; аналіз процесу становлення парламентської опозиції в Україні.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних дослідних завдань:

зясувати сутність поняття «політична опозиція» та «парламентська опозиція»; опозиційний влада парламентський

дослідити історичні витоки політичної опозиції в зарубіжних країнах;

порівняти політичну опозицію і умови її діяльності у світовій політико-правовій думці;

виявлення особливостей інституційної взаємодії української парламентської опозиції з системами державного управління Австрії та Росії у ХІХ - на поч. ХХ ст.

виявити проблеми інституціоналізації парламентської опозиції у сучасній політичній системі України.

Методи дослідження. Вихідним філософським методом дослідження є діалектичний метод наукового пізнання. Широко використовувалися соціологічний, формально-логічний, системний, структурно-функціональний, семантичний, проблемно-хронологічний, метод періодизації, порівняльно-правовий та інші методи наукового пізнання. Особливу увагу було приділено підходу до системи формування як політичної опозиції, так і парламентської.

Основним методом дослідження парламентської опозиції в зарубіжних країнах та в Україні був обраний порівняльно-правовий метод, який дозволив виявити загальні тенденції та закономірності розвитку інституту опозиції в досліджуваних країнах і визначити специфічні умови функціонування в окремо взятій досліджуваній країні.

Нормативно-правова база дослідження представлена зарубіжним та вітчизняним законодавством.

Вірогідність і наукова аргументація результатів дослідження ґрунтуються на широкому використанні спеціальної літератури з філософії, соціології та психології, а також статей, монографічних праць, теоретичних і соціологічних досліджень американських, англійських, радянських і українських учених-правознавців, що присвячені вивченню інституту парламентської опозиції. У дослідженні проводиться комплексне історико-правове порівняння політичної та парламентської опозиції в США Франції, Росії та України:

показана еволюція нормативно-правових актів, спрямованих на законодавчому рівні забезпечити діяльність опозиції;

сформульовано поняття «політична опозиція» та «парламентська опозиція»;

порівняно німецьку модель (Німеччина, Австрія), скандинавську модель (Данія, Норвегія, Швеція) та вестмінстерську модель (Австралія, Велика Британія, Індія, Ірландія, Канада, Нова Зеландія) політичної опозиції;

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, переліку посилань та трьох додатків. Загальний обсяг роботи складає 102 сторінки. Перелік посилань нараховує 100 позицій і займає 10 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні основи інституту політичної опозиції

1.1 Поняття опозиції її види та функції

Опозиція - партія або група партій, які опонують правлячій проурядовій більшості [1]. Протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем [2].

Опозиція, похідна від латинського oppositio - протилежність, протидію, відсіч, протистояння, протиставлення.

Обєктом опозиції можуть бути панівні в суспільстві релігійні, філософські, політичні, літературні і будь-які інші ідеї.

Найчастіше слово опозиція вживається як термін державного права, а саме: спосіб протиставлення одних політичних поглядів, ідей, дій - іншим політичним поглядам і діям, а також частина суспільства, ведуча політику протистояння панівному становищу.

Політична опозиція - необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефетиквному функціонуванню [2].

Політична опозиція є предметом наукових досліджень. У найширшому значенні це елемент цілісної моделі суспільства, механізму і процесу політичної діяльності, що трактується як одна з сфер існування і розвитку суспільного буття. Напрямки розуміння:

1. Політична опозиція як частина суспільної опозиції. У тому значенні політичною опозицією виступають соціальні рухи протесту, вона не завжди є інституцією політичної репрезентації.

2. Політична опозиція через призму стосунків влада - опозиція, не завжди легальна, але відома в політичних колах, вона є головним конкурентом урядовців і водночас невідємною частиною влади (теорія еліт, влада завжди переходить від однієї меншості до іншої). Опозиція частина соціо-політичної моделі у відношенні «керівники - керовані». Опозиція артикулює інтереси тієї частини населення, яка незадоволена діями влади.

Функції опозиції:

На системному рівні легітимація - культорологічно врегульоване і суспільно апробовані форми і способи прийняття і підтримки для системи і її процесів, зразків суспільної діяльності, системи отримання влади.Соціалізація - приготування індивіда до виконання соціальних ролей, репродукції існуючих соціальних структур, функцій і процесів системи. Адаптація до соціального оточення, підготовка до інтеракцій.інституціоналізація - залучання до механізмів функціонування системи.інституціоналізація конфліктів.застосування санкцій - обмеження застосування примусу.