Тому постфактум вимагати нотаріального посвідчення попереднього договору від сторони, яка не бажає укладати основний, мотивуючи цей факт тим, що під час укладення попереднього не дотримано нотаріальної форми, досить безперспективно. Що і підтверджується судовими рішеннями.

Як уже вказувалося вище, якщо основний договір не укладений протягом року після укладення попереднього, попередній договір і всі зобов'язання по ньому втрачають силу. Також варто враховувати, що протокол про наміри не тотожний із попереднім договором. Тому в тексті договору слід чітко вказати, що цей договір має силу попереднього договору. Інакше ця угода не буде вважатися попереднім договором і, відповідно, не тягтиме за собою наслідків, що зобов'язують до укладення в майбутньому основного договору.

Важливою частиною попереднього договору є можливість передбачення в його змісті підстав для грошових розрахунків сторін (своєрідна гарантія його (належного) виконання), характеру оплати коштів однією стороною на користь іншої та законність забезпечення виконання обов'язків сторонами. У цьому моменті важливо зазначити і визначити, чим є сплачена однією зі сторін грошова сума - авансом чи завдатком?

ЦК України у ст. 570 визначає завдаток як грошову суму або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З одного боку, розгляд здійснюваних за попереднім договором платежів як завдатку не суперечить наведеному визначенню.

Однак, якщо подивитися з боку змістовного тлумачення цієї статті, то випливає, що тут ідеться саме про завдаток як платіж за договором, яким передбачено отримання певного результату (блага), - основним договором. Відповідно, платежі, здійснені до укладення основного договору, але на його виконання, повинні вважатись авансом.

Водночас абсолютно протилежну позицію займає судова практика, йдучи шляхом визнання платежів за попереднім договором завдатком, якщо сторонами в попередньому договорі узгоджено відповідне положення. Окрім цього, деякі суди визнають як попередні договори «договори про завдаток», що укладалися сторонами до підписання основного договору та містили умови стосовно предмета та інших істотних умов.

Між тим грошові відносини на підставі попереднього договору можуть виникати та існувати як спосіб забезпечення належного виконання зобов'язання - укладення основного договору. Виконуючи роль забезпечувального платежу, а не грошового розрахунку на виконання неіснуючого основного договору.

Те саме стосується інших видів забезпечення виконання зобов'язань за попередніми договорами, зважаючи на те, що ними забезпечується лише зобов'язання укласти основний договір. Отже, поручитель може взяти на себе відповідальність за укладення основного договору певною особою, а у випадку неукладення - нести тягар відшкодування пов'язаних із цим збитків чи неустойки як допустимого способу забезпечення виконання попереднього договору.

Надзвичайно важливим питанням є правова площина, у якій опиняється попередній договір, якщо сторони за взаємною згодою уклали основний на умовах, що відрізняються від його змісту. У ст. 202 ГК України та ст. 599 ЦК України вказано, що зобов'язання припиняється після виконання договору належним чином.

Як відомо, предметом попереднього договору є зобов'язання укласти основний. Якщо основний договір укладено, у загальному вигляді зобов'язання відбулось. Однак його виконання навряд чи можна вважати належним відповідно до вимог закону, оскільки основний договір укладається на умовах, погоджених сторонами.

Чи існує можливість у зазначеному випадку звернення до суду з вимогою про укладення іншого договору на умовах, визначених попереднім? Чи факт того, що сторони погодили інші умови в основному договорі стосовно того ж предмета, анулює зобов'язання за попереднім?

Друга позиція видається доцільнішою з погляду можливості визначення сторонами відносин між собою, якщо в законі не міститься прямої заборони або припису. Що, зокрема, означає таке: якщо сторони узгодили інші, ніж передбачено попереднім договором, умови в основному договорі щодо того ж предмета, то таке погодження анулює зобов'язання за попереднім.

Своє право на існування має і протилежна думка: сторони взяли на себе зобов'язання виконати певну дію (наприклад, укласти договір про передання майна) саме встановленим договором чином. А тому доки не виконано належним чином зобов'язання або не розірвано договір, таке зобов'язання чинне на строк укладеного договору.

Слідуючи за логікою побудови господарських відносин та виходячи з необхідності добросовісної взаємодії між сторонами, належну підтримку отримує підхід щодо можливості сторонами самостійно погоджувати та змінювати певні положення попереднього договору у разі укладення основного. Водночас існує застереження, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни відповідних умов у них все одно залишається обов'язок укласти основний договір на умовах, визначених попереднім (імператив).

Виходячи з аналізу положень ч. 3 ст. 182 ГК України, можна зробити припущення, щодо надання кодексом більшої ваги попередньому договору через передбачення можливості судового примусу до укладення основного договору, передбаченого положеннями попереднього. Ця норма ГК України надає попереднім договорам у сфері господарювання додаткову гарантію захисту інтересів сторін, що його уклали, на відміну від попередніх договорів, укладення яких регулюється нормами ЦК України.

попередній договір співпраця грошовий

Висновки

Підбиваючи підсумок дослідження вибраної теми, вважаю за необхідне вказати, що єдиним зобов'язанням, яке породжує попередній договір у сфері господарювання, є зобов'язання сторін укласти основний договір протягом одного року. Виходячи зі змісту приписів переддоговірної угоди, встановлення підстави виникнення грошових відносин і відповідно до переліку видів забезпечення виконання відповідного зобов'язання, слід узяти до уваги відповідний висновок.

Література

1. Цивільний кодекс України: коментар / за заг ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - О. : Юридична література, 2003. - 1080 с.

2. Цивільний кодекс України. - К. : Юрінком-Інтер, 2003. - 464 с.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. - К. : Ін Юре, 2003. - 204 с.

4. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2010 р. № 3/79-10 // Інформаційні ресурси правової системи «Ліга. Закон».

5. Про стягнення авансу за попереднім договором купів- лі-продажу квартири : Рішення Верховного Суду України від 6 лютого 2008 р. // Судова практика. - 2008. - № 9-10.

6. Про визнання дійсним попереднього договору, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку : Рішення Верховного Суду України від 26 листопада 2008 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2012. - № 6.

7. Латинін С. Консультація / С. Латинін, Т. Добродій // Вісник податкової служби України. - 2006. - № 8 (387).

8. Лист ДПА України від 28 квітня 2008 р. № 2119/К/17- 0315 // Інформаційні ресурси правової системи «Ліга. Закон».