Загальні підзаконні акти -- нормативні підзаконні акти, які видаються органами загальної компетенції та розповсюджуються на всіх осіб в межах країни. По своєму значенню вони займають друге, після законодавчих актів, місце в законодавчої системі. Подібно законам, загальні акти можуть встановлювати суб'єктивні права та обов'язки у відношенні всіх суб'єктів в межах країни; причому навіть акти, прийняті по окремим питанням, мають загальну юридичну силу: вони повинні визнаватися обов'язковими всіма суб'єктами.

Сюди відносяться: нормативні укази президенту, постанови уряду.

Місцеві підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, що видаються територіальними органами державної влади і управління та розповсюджуються на осіб, які знаходяться на даної території. На відміну від загальних, група актів, що розглядається, присвячена питанням місцевого життя в межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці -- області, району, міста, селища тощо.

Звідси і своєрідність їхньої юридичної сили. Місцеві акти, в принципі, мають зовнішню дію -- розповсюджуються на усіх осіб, але в межах даної території.

Відомчі підзаконні акти. Це -- підзаконні нормативні акти, які видаються органами спеціальної компетенції (відомствами) та розповсюджуються на організації та осіб, які входять в дане відомство. Вони, на відміну від загальних та місцевих актів, які присвячені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відомству -- міністерства, державного комітету. Тому, в принципі, вони мають внутрішню дію: розповсюджуються тільки на організації та осіб в межах даного відомства.

Відомчі акти видають багато державних органів (а також суспільні організації в тих межах, в яких вони мають державні правотворчі функції).

Більшість різноманітних відомчих актів видають виконавчо-розпорядчі органи -- органи державного управління. Відомчі акти органів державного управління самі підчас створюють певну систему, розрізняються по своєї юридичної силі. Найбільшою (переважною) юридичною силою між відомчих актів органів державного управління володіють акти центральних органів галузевого чи функціонального управління. До них відносяться, наприклад, накази та інструкції міністерств, голів державних комітетів.

Відомчі нормативні акти видають також органи юстиції, нагляду та контролю. Може скластися враження, що органи юстиції, нагляду не мають правотворчих функцій: вони призвані забезпечити дію права, а не створювати його. В принципі, це правильно, але тільки у відношенні загальних нормативних актів. Між тим центральні органи юстиції, нагляду уповноваженні щодо видання відомчих актів, що регламентують внутрішню діяльність відповідно судової системи, прокуратури.

Локальні (внутрішньо-організаційні) підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, які видаються організацією тільки для рішення своїх внутрішніх питань та діють лише в її межах. Такі, зокрема, правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах. Вони мають багато східних рис з відомчими актами. Однак їхній зміст та юридична сила ще більш обмежена.

Внутрішній характер групи актів, що розглядається, висловлюється в компетенції організацій (підприємств), які мають право їх видавати. Ці акти присвячені організаційним відносинам, які складаються на даному підприємстві.

В юридичної літературі нормативні юридичні акти (зокрема, підзаконні), класифікуються в залежності від органу, що видав їх, та відповідно цьому по найменуванням актів. Наприклад, широко розповсюджена класифікація нормативних актів на такі види:

а) закони;

б) укази;

в) акти місцевих органів державної влади;

г) акти органів державного управління.

В системі законодавства є ще один вид підрозділів нормативних актів, також класифікованих частіш по характеру та особливостям їхньої юридичної сили, хоч і в інших площинах.

А. Нормативні акти зовнішньої та внутрішньої дії.

Нормативні акти розповсюджуються на всі особи, яким вони адресовані (незалежно від того, в яке відомство чи організацію вони входять). Відомчі ж і локальні акти відрізняються “внутрішньою дією”, вони розповсюджуються тільки на осіб, які входять до даного відомства та організації. Деякі з відомчих актів можуть розповсюджувати свою юридичну силу за межі відомства.

Б. Державні нормативні юридичні акти та нормативні юридичні акти суспільних організацій.

Нормативні акти, які виходять безпосередньо від державних органів, займають провідне місце серед джерел права не тільки в кількісному відношенні, але й по своєму значенню в ієрархічної структурі законодавства.

Характеризуючи акти суспільних організацій, треба відмітити, що всі ці акти -- завжди акти санкціоновані. Вони так чи інакше набули санкцію від органів держави, санкцію в тому сенсі, що держава не тільки схвалює їх, але й додає в них також свою, державну волю. Санкціювання державою нормативних актів суспільних організацій є джерелом їхньої юридичної сили.

В. Нормативні акти, що видаються одним правотворчим органом, та спільні нормативні акти.

Конкретний зміст волі в нормативному акті може бути різним не тільки по джерелу цього вольового змісту, але й по будівлі волі, яка висловлена в ньому. Акт може виходити від одного правотворчого органу, а може -- і від декількох органів (суспільні акти).

Звичайно нормативний акт видається одним правотворчим органом. Як правило, він узгоджується з компетентними та зацікавленими організаціями та особами в процесі підготовки проекту. Деякі акти узгоджуються і на стадії прийняття (в цьому сенсі при опублікуванні акту зазначається факт узгодження). Однак і в цьому, і в іншому випадку нормативні акти видається тільки даним правотворчим органом, виходить тільки від нього.

Г. Нормативні угоди -- це спільні акти -- документи, які висловлюють в своєму нормативному змісту взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним з них юридичних обов'язків. Нормативні угоди як джерело внутрішньодержавного права зустрічаються порівняно рідко. Більш широке розповсюдження здобули нормативні угоди в міжнародному праві, де вони є основним джерелом права. Із самого змісту міжнародного права, яке регулює міждержавні відносини, слідує, що юридичні норми в більшості випадків встановлюються шляхом узгодження воль між державами.

2. Систематизація нормативних актів

2.1 Поняття та види систематизації

Систематизація законодавства - це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.»

Систематизація законодавства - упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин.

Систематизація необхідна для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.

Зазвичай у поняття систематизація вчені відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Вчені-правознавці розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

2.2 Облік нормативних актів та його форми

Облік визначають, як технічну передумову цих трьох способів. Облік - є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це - письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.

Особливу роль систематизація законодавства має в роботі судових і прокурорських органів, адвокатури. Також, облік необхідний для підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, для здійснення довідково-інформаційної роботи. Крім того, без належного обліку нормативно-правових актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність наукових та навчальних юридичних установ.

Облік нормативно-правових актів можуть здійснювати державні органи і недержавні організації, підприємства й інші установи як для зовнішнього користування, так і для внутрішнього.

Журавський В.С. виділяє такі принципи організації обліку законодавства:

- Повнота інформативного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин у інформаційному масиві.

- Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

- Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найпростіший вид обліку законодавства - журнальний облік - це фіксація реквізитів нормативно-правових актів у спеціальних журналах, а більш досконалою формою обліку законодавства - є картотечний облік.

Журнальний облік може здійснюватися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку в певній установі чи організації, реєструються в журналі за датами їх прийняття. Акти різної юридичної сили підлягають окремій реєстрації, як правило.

Алфавітно-предметна реєстрація вважається більш досконалим видом обліку нормативних актів, що надходять у певну установу чи організацію. При такій реєстрації акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовані у алфавітному порядку.

Як оптимальну форму журнального обліку, визначають тематично-предметну. При ній рубрики розділів журналу всього масиву законодавства діляться на певні галузі, підгалузі, юридичні інститути. Можливості журнального обліку досить скромні. Він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий або обмежений досить вузькою проблематикою.