Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету У країни: Державний комітет України з державного матеріального резерву, Державний комітет архівів України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці, Державний комітет України з будівництва та архітектури, Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України у справах національностей та міграції, Державний комітет статистики України, Національне космічне агентство України, Державна служба автомобільних доріг України.

Інші центральні органи та установи: Інформаційний центр Міністерства юстиції України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Вища атестаційна комісія, Головне управління реєстрації та ліцензування, Державне казначейство України, Національний інститут стратегічних досліджень, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Український державний центр радіочастот, Укравіатранс, Департамент ДАІ МВС України, Центр медичної статистики, Національний олімпійський комітет, Рахункова палата України, Державний департамент продовольства України, Національний Депозитарій України, Експоцентр України, Національний банк України, Рада підприємців України при Кабінеті Міністрів України, Державний департамент інтелектуальної власності, Вища рада юстиції, Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

- через Міністра економіки України: Державний комітет України з енергозбереження;

- через Міністра праці та соціальної політики України: Державний комітет України у справах ветеранів;

- через Міністра транспорту та зв'язку України: Державна служба автомобільних доріг України;

- через Міністра фінансів України: Головне контрольно-ревізійне управління України, Державне казначейство України;

- через Міністра юстиції України: Державний комітет України у справах релігій.

- оперативний рівень -- місцеві органи виконавчої влади. Основним змістом системи забезпечення інформаційної безпеки є реалізація сукупності науково-обґрунтованих і апробованих на практиці з урахуванням світового і вітчизняного досвіду заходів у контексті реалізації державної політики інформаційної безпеки.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації та підприємництва; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Основне завдання по реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки покладено на органи виконавчої влади, які здійснюють на основі законодавства державне управлівня.

Компетенція органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки полягає у виконанні законодавства У краї ни, рішень Президента України і Кабінету Міністрів України у зазначеній сфері. Предмети ведення органів виконавчої влади в області забезпечення інформаційної безпеки визначаються Президентом України і Кабінетом Міністрів Україна. Зміст владних повноважень органів виконавчої влади полягає у тому, щоб приймати в рамках предметів власного ведення відповідні нормативні правові акти, здійснювати правозастосовчу практику, готувати пропозиції по реалізації спільно з іншими органами виконавчої влади основних напрямів політики національної безпеко в інформаційній сфері.

Компетенція міжвідомчих і державних комісій з різних аспектів забезпечення інформаційної безпеки, які створюються Президентом і Кабінетом Міністрів, полягає передусім у забезпеченні узгодженості діяльності усієї системи органів державного управління. Предмети їх ведення визначаються положеннями про них, а владні повноваження, як правило, обмежуються прийняттям рішень, що носять рекомендаційний характер.

Особливість реалізації функцій забезпечення інформаційної безпеки полягає у тому, що кожний орган держави здійснює власну діяльність на базі використання інформаційної інфраструктури суспільства, виробляє і споживає інформаційні ресурси, має певні відносини із громадянами і як власник інформаційних ресурсів і тих, що складають інформаційну інфраструктуру, мас вживати певні дії по забезпеченню збереження ресурсів і безпеки функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, мереж зв'язку, систем управління.

ВИСНОВОК

Отже, з вище викладеного можна зробити такі висновки, що інформаційна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, який виключає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації. На сьогодні саме інформаційні війни становлять собою найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів державного управління. Це й обумовлює детальной розгляд питань щодо визначення поняття та і встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

Інформаційна безпека України як соціально-політичне явище включає в себе багато окремих складових і е сукупним процесом, який потенційно містить чисельні загрози та небезпеки, а також шляхи управління ними. Сучасна українська соціально-економічна ситуація, недосконалість організації державної влади і громадянського суспільства, загострення міжнародних і міжнаціональних проблем створюють широкий спектр внутрішніх і зовнішніх загроз інформаційній безпеці країни. Рівень розвитку і модернізації інформаційного простору визначає статус держави на геополітичній арені, а також необхідні умови для забезпечення її національної безпеки.

Основними суб'єктами забезпечення інформаційної безпеки є держава і особа.

Для створення і підтримання належного рівня національної безпеки в інформаційній сфері розробляється система правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, визначаються основні напрями діяльності органів державного управління, формуються або перетворюються органи та сили забезпечення інформаційної безпеки і механізм контролю та нагляду за їх діяльністю.

Найбільш широко загрози інформаційним ресурсам можна розглядати як потенційно можливі випадки природного, технічного або антропогенного характеру, які можуть спричинити небажаний вплив на інформаційну систему, а також на інформацію, що зберігається в ній. Виникнення загрози, тобто віднаходження джерела актуалізації певних подій у загрози характеризується таким елементом як уразливість. Саме за наявності вразливості як певної характеристики системи і відбувається активізація загроз. Безперечно, що самі загрози за своєю суттю відповідно до теорії множин є невичерпними, а отже й не можуть бути піддані повному описові у будь-якому дослідженні. Найбільш важливими напрямами діяльності у цій галузі є всебічна оцінка загроз і небезпек, національної уразливості, ідентифікація критичної інфраструктури. У процесі забезпечення інформаційної безпеки важливо розуміти характер, природу, сутність і зміст загроз та небезпек, вміти своєчасно ідентифікувати джерело загрози. Аналіз стану забезпечення інформаційної безпеки показує необхідність удосконалення системи адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки. Постає потреба у виробленні нових засобів, методів і способів забезпечення інформаційної безпеки державного управління, моніторинг інформаційного середовища, наявності загроз та небезпек.

Удосконалення забезпечення інформаційної безпеки потребує цілеспрямованого вивчення зарубіжного досвіду організації і проведення інформаційних операцій, методів, засобів здійснення кібератак, а також моделювання інформаційних нападів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. --141с.

Про Стратегію національної безпеки України [електронний ресурс]: Указ Президента України від 12.02.2007 - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/105/2007/ed20120608

Про засади інформаційної безпеки України [електронний ресурс]: Закон україни № 4949 від 28.05.2014 - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JG3TH00A.html

Гавловський B.Д. Організаційно-правові питання формування державної інформаційної політики в Україні // Наук. вісн. зб. наук. пр. Акад. держ. податков. служби України. -- 2011. -- № 3. -- 182 с.

Гавловський В., Гуцалюк М.. Калюжний Р. і ін. Питання концепції реформи інформаційного законодавства України. // Правов., нормат. та метрол. забезпечення системи захисту інформації в Україні. -- 2009. -- 127 с.

Гавловський В., Гуцалюк М., Калюжний Р. Інформаційному суспільству України -- інформаційне законодавство (щодо питань реформування законодавства у сфері суспільних інформаційних відносин) // Правов., нормат. та метрол. забезпечення системи захисту інформації в Україні. -- 2012. -- № 2. -- 25 с.

Гавловський В.Д., Гуцалюк М.В., Калюжний РА. та ін. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії й практики. -- Запоріжжя: Просвіта, 2013. -- 338 с.

Голубее В.О. Правові аспекти захисту інформації // Правов., нормат. та метрол. забезпечення системи захисту інформації в автоматизованих системах України. -- К., 2011. -- 44 с.

Грушо АЛ., Тимонина Е.Е. Теоретические основы защиты информации. -- М.: Изд-во агентства "Яхтсмен", 2013. -- 192 с.

Гурковський BJ. Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання // Вісн. УАДУ. -- 2013. -- № 3. -- 32 с.

Гурковський B. Інформаційна безпека в Україні як складова національної безпеки // 36. наук. пр. УАДУ -- 2010. -- № 2. -- 18 с.

Дешко АЛ,, Слівак АС Проблеми організації единого інформаційного простору України // Науково-технічна інформація. -- К., 2011. -- 324 с.

Зіма I. І., Ніколаєв І. М. Інформаційна війна та інформаційна безпека (огляд думок зарубіжних політологів та воєнних спеціалістів) // Наука і оборона. -- № 1. -- 2008 р. -- 458 с.

Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства // Вісн. АН України. -- 2012 р. -- 390 с.

Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства // Вісн. АН України. -- 2008 р. -- 290 с.

Литвиненко О. Інформація і безпека // Нова політика. -- 2013 р. -- 47 с.

Литвинемко О., Чукут С, Інформаційна політика: Навч.посіб. -- К.: Вид во НАДУ, 2013. -- ч. 2. -- 100 с.

Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції. -- К.: Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т стратегічних досліджень. - 2009. -- 163 с.

Ліпкон ВА, Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. -- К.: Текст, 2007 р. -- 343 с.

Логінов ОМ. Сучасні проблеми забезпечення інформаційної безпеки в контексті формування системи державного управління // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. -- 2003. -- 204 с.