5

Вміст

ВСТУП

1. РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

РОЗДІЛ 2. ПЕРСОНІФІКОВАНИЙ ОБЛІК ЯК НАЙВАЖЛИВІША СКЛАДОВА ЧАСТИНА РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Сутність та основні положення персоніфікованого обліку відомостей в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

2.2 Учасники СПОВ та технологія обміну інформацією між ними

2.3 Порядок формування та подання звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду

2.4 Результати, сучасні проблеми та пропозиції щодо удосконалення процесу впровадження персоніфікованого обліку в Україні

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕРСОНІФІКОВАНОГО ОБЛІКУ

3.1 Аналітика роботи системи СПОВ-1 Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області

3.2 Огляд існуючих проблем та визначення шляхів удосконалення діючої системи персоніфікованого обліку

3.3 Напрямки застосування отриманих результатів дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Турбота про людей похилого віку займає центральне місце в державній політиці України. Її актуальність стає дедалі гострішою з огляду на складну демографічну ситуацію. В нашій країні проводиться пенсійна реформа, метою якої є приведення в пряму залежність розміру пенсії громадянина від його участі в фінансуванні пенсійної системи. Реформа насамперед спрямована на відновлення пенсії як виплат, пов'язаних з трудовим вкладом, і встановлення диференційованого підходу у визначенні розміру виплат, залежно від тривалості страхового стажу і розміру внесків у Пенсійний фонд України.

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об'єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх працездатних членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному - розв'язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об'єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності , були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв'язанням.

Індустріальне суспільство другої половини XIX - початку XX сторіччя докорінно змінило ситуацію. Соціальне забезпечення стало одним з ключових моментів соціально - трудових відносин, елементом державної політики економічно розвинених країн, предметом регулювання їхніх правових систем.

Одним з найпоширеніших у світі механізмів, за допомогою якого розв'язуються проблеми матеріального забезпечення непрацездатних членів суспільства, є система соціального страхування.

Сутність страхування полягає у формуванні учасниками страхової системи спеціальних (страхових) фондів, за рахунок яких здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з настанням певних подій (страхових ризиків). Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов'язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров'ям, матеріальним забезпеченням у старості.

Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне. З огляду на це головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних ризиків. Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є: створення та забезпечення функціонування страхових інституцій (страхових фондів або страховиків);

акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі ( страхові внески) страхувальників , тобто осіб, які спрямовують (відкладають) частину власних коштів (доходу) на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків (застраховані особи);

забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів;

розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами в разі виникнення страхового ризику ( настання страхового випадку) у вигляді страхових виплат - пенсій ;

регулювання відносин між учасниками страхової системи - страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

Будь-яка страхова пенсійна система як складова соціального страхування є за своїм змістом ринковим механізмом, у якому за допомогою правових і фінансово-економічних механізмів поєднуються інтереси та можливості всіх учасників системи.

Як ринковий механізм, система пенсійного страхування є чутливою до загальних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються у суспільстві.

У цьому контексті важливою є роль держави в системі пенсійного страхування, зокрема у її правовому регулюванні.

Саме держава визначає (закріплює у відповідних правових актах) принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов'язки її учасників, гарантує їх дотримання.

За участю держави відбувається визначення основних соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування - розміри страхових внесків і пенсіних виплат, право на їх одержання.

Відтак, пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, стабільності та злагоди у суспільстві.

Забезпечення економічної та фінансової стабільності, соціальної справедливості в пенсійному питанні вже сьогодні вимагає запровадження в Україні багаторівневої пенсійної системи, елементи якої успішно апробувалися впродовж багатьох років у цивілізованих країнах. З урахуванням цього досвіду пенсійна реформа в Україні проводиться за трьома напрямами (рівнями): реформування державної солідарної системи (перший рівень), створення обов'язкової накопичувальної системи персональних пенсійних рахунків (другий рівень) і добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень). Вважається, що запровадження нової пенсійної системи забезпечить отримання загального розміру пенсійних виплат на рівні 60%-70% середньої заробітної плати, що відповідатиме світовим стандартам соціального забезпечення цієї категорії громадян. Близько половини цих виплат складатиме частка коштів, що накопичуватиметься в недержавних пенсійних фондах, банківських установах і страхових компаніях, систему яких ще належить створити. У рамках цієї системи будуть фінансуватися і дострокові (пільгові та професійні) пенсії. Це в свою чергу, стане можливим за умови створення і функціонування професійних пенсійних систем за участі роботодавців, працівників та недержавних пенсійних фондів або інших фінансових установ.

Актуальність вибраної теми магістерської роботи свідчить про те, що пенсійне забезпечення є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, стабільності та злагоди у суспільстві.

Об'єктом дослідження даної роботи виступає система пенсійного забезпечення в Україні як основа соціального захисту населення.

Предметом дослідження магістерської роботи є пенсійна система та процес реформування пенсійного забезпечення як складової соціальної політики держави.

Мета даної магістерської роботи - на підставі аналізу чинників, що впливають на стан системи пенсійного забезпечення, визначити шляхи та методи проведення широкомасштабної пенсійної реформи в Україні.

Для досягнення цієї мети в роботі виконані такі завдання:

– розглянуті теоретичні аспекти пенсійного забезпечення, проаналізовано сучасний стан пенсійної системи ;

– дана оцінка макроекономічних показників та соціально-економічних чинників, що впливають на стан системи пенсійного страхування;

– розглянуто персоніфікований облік як найважливіша складова частина реформування пенсійного забезпечення ;

– удосконалення впровадження персоніфікованого обліку;

– визначені стратегічні напрямки пенсійної реформи в Україні.

При опрацюванні інформації застосовані методи економіко-статистичного аналізу (спостереження, зведення й угрупування, таблиці і графіки, абсолютні, відносні, середні величини).

В якості теоретичної бази магістерської роботи були використані роботи ведучих спеціалістів в області пенсійного забезпечення і також широкий ряд нормативних актів. Крім того, були вивчені і перероблені публікації періодичних видань, у тому числі в спеціалізованих виданнях, присвячених даній темі.

Структура роботи містить у собі: вступ, основну частину, у якій нараховується три розділа, висновки , список використаної літератури та додатки.

напрям реформа система забезпечення пенсія

1. РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

В юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв'язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників;

матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат;

регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім'ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв'язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування;

щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років;

щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку;

виплата, що провадиться державою у зв'язку з настанням певної обставини у житті людини, - досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника;