Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні. Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування. Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати. Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер. Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д. Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони: - регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; - встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; - мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм; - відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію. Метод конституційно-правового регулювання - сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання. Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія, зарубіжна й вітчизняна, становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, головними з яких необхідно визнати: історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.

7. Конституція України - основний закон держави

Конституція - найважливіший нормативний акт держави, її основний закон. Такої назви не мають жодні інші нормативно-правові акти. Конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави і містить у собі вихідні засади національної системи права. Усі правові акти повинні співвідноситися з Конституцією і не можуть їй суперечити. Норми Конституції за юридичними характеристиками є також основоположними для всіх державних органів, службових осіб, громадських об'єднань, громадян. Конституція є основним законом, тому що закріплює: - державний устрій держави, тобто визначає, яке значення в державі належить державній владі, визначає взаємозв'язок і взаємодію політичних партій, влади, релігії, громадських організацій; - взаємовідносини держави та особи, тобто права й обов'язки громадян. Україна дотримується Загальної декларації прав людини, яку вона ратифікувала; - відносини, пов'язані з організацією адміністративно-територіального устрою держави, тобто поділ території на райони, області, Автономну Республіку Крим; - відносини, що регулюють порядок організації, систему і компетенцію державних органів. Конституція приймається в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом шляхом референдуму. Діюча Конституція була прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року і складається з 15 розділів. I. Загальні засади. Закріплюються принципи конституційного ладу в Україні. II. Права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Регулюються питання, пов'язані з основами правового статусу людини і громадянина. III. Вибори. Референдум. Регулюються питання, пов'язані з прямим народовладдям: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів. IV. Верховна Рада України. Визначається правовий статус Верховної Ради України. V. Президент України. Визначається місце і роль Президента в державі, окреслюється коло його відповідальних повноважень, регламентується порядок обрання Президента та припинення його посадових функцій, форми співпраці Президента з органами законодавчої влади, участі у формуванні судової влади. VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади. Регламентуються основні повноваження Кабінету Міністрів України та місцевих держадміністрацій. VII. Прокуратура. Регулювання діяльності прокуратури в окремому розділі означає, що виконання покладених на них функцій є самостійним видом державної діяльності. VIII. Правосуддя. Закріплюються основні гарантії незалежності суддів. Визначаються основні засади судочинства. Тут не відтворено всю систему судів, вона буде визначатися галузевим законодавством. IX. Територіальний устрій України. Закріплено принципові основи територіального устрою України, зафіксовано його засади. X. Автономна Республіка Крим. Закріплено статус Автономної Республіки Крим у складі України. XI. Місцеве самоврядування. Конкретизуються положення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування. XII. Конституційний Суд України. Затверджується правове становище Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, порядок обрання та вимоги до суддів Конституційного Суду України, компетенція Конституційного Суду України. XIII. Внесення змін до Конституції України. Визначається порядок внесення змін до Конституції, перегляду її окремих положень. XIV. Прикінцеві положення. Присвячені набуттю Конституцією чинності, тобто введенню її в дію. XV. Перехідні положення. Містяться нові принципи організації суспільства і держави. Закріплюють порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.

8. Конституційно-правовий статус людини і громадянина

Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце В розділі III Конституції “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” міститься 48 статей. В нормах цього розділу в правовій формі розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституційні права і свободи - це не всі права і свободи, якими володіє людина, а тільки основні, фундаментальні Майже всі демократичні конституції при найповнішому переліку прав і свобод визнають, що за людиною і громадянином залишаються й інші права і свободи. В ст. 22 Конституції України з цього приводу говориться: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”.

Конституційні права і свободи є головним елементом конституційних правовідносин. Вони виникають між людиною (громадянином) і державою і означають обов'язок держави захищати і охороняти основні та інші права і свободи кожного окремого громадянина (людини). В той же час Конституція України пов'язує основні права і свободи з обов'язками людини і громадянина. Сукупність основних прав, свобод і обов'язків складає конституційно-правовий статус людини і громадянина Цей статус і є мірою свободи, основою загальної правоздатності людини

9. Законодавча влада в Україні

Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Назва „Верховна Рада” вперше була вжита в радянській конституції 1937 року, але існування представницьких структур влади - давня українська політична традиція, яка періодично відновлювалася протягом сторіч. У давньоруських містах і князівствах Київської Русі в якості представницького органу існувало віче, в часи Запорізької Січі - козацькі ради, пізніше існували сходи по селах та повітах, у 1917-1918 роках діяла Центральна Рада Української Народної Республіки.

Верховна Рада незалежної України розпочинає свій відлік від 16 липня 1990 року. У цей день Верховна Рада Української РСР 12-го скликання проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з цим документом було скасовано ст. 6 Конституції УРСР про керівну роль Комуністичної партії та проголошено розмежування влади на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму.