СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ЩОДО ГАРАНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Негодченко В.О., к.ю.н., доцент, докторант кафедри адміністративного права та процесу Харківський національний університет внутрішніх справ

У результаті узагальнення поглядів наукової спільноти та органів правотворення сформульовано визначення поняття «інформаційна безпека» та розмежовано його з поняттям «кібербезпека». У структурі інформаційної безпеки виділено інформаційну безпеку держави, інформаційну безпеку суспільства та інформаційну безпеку людини. Розкрито зміст інформаційної безпеки як об'єкта гарантування органами Національної поліції України. Повноваження Національної поліції у сфері інформаційної безпеки класифіковано на інституційні (пов'язані з дотриманням прав і свобод громадян у сфері інформації та реалізацією державної інформаційної політики) та правоохоронні (здійснюються на виконання завдань, покладених на органи Національної поліції України). Серед останніх виокремлено інформаційно-аналітичні повноваження, повноваження щодо користування інформаційними ресурсами, повноваження щодо протидії правопорушенням у сфері інформації.

Ключові слова: інформаційна безпека, кібербезпека, Національна поліція, повноваження, правопорушення, інформація.

Постановка проблеми. У рамках гарантування національної безпеки нашої держави пріоритетного значення набуває мінімізація уразливості державних інформаційних ресурсів, інформаційних ресурсів суб'єктів приватного права, а також мережевої інфраструктури органів державної влади та місцевого самоврядування у разі різноманітних надзвичайних ситуацій, зокрема таких, що виникли під час зламу, навмисного пошкодження, кібератак тощо. Зважаючи на це, важливого значення набуває активізація зусиль усіх суб'єктів гарантування інформаційної безпеки держави у напрямі адекватної державної політики інформаційної безпеки, яка також повинна враховувати усі форми та прояви інформаційних загроз і визначати ефективні шляхи протидії їм.

Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, також не може стояти осторонь проблем, що стосуються інформаційної сфери нашої держави. Адже відсутність адекватних дій на такі загрози є фактором, що призводить до вчинення багатьох злочинів проти цілісності та недоторканності нашої держави, власності, встановленого порядку дій органів державної влади тощо.

Отже, актуальність гарантування інформаційної безпеки Національною поліцією України не викликає заперечень. Водночас необхідно з'ясувати сутність інформаційної безпеки, її ознаки та зміст як ключового об'єкта забезпечення Національною поліцією України. Зазначене дозволить нам на належному рівні визначити напрями оптимізації діяльності поліції в цій сфері, а також розробити науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює питання національної та інформаційної безпеки нашої держави.

Ступінь розробленості проблеми. Що стосується точок зору науковців стосовно з'ясування змісту поняття «інформаційна безпека», то слід зазначити, що цьому питанню присвятили свої праці такі науковці, як І.Арістова, О. Баранов, О. Береза, І. Близюк, І. Боднар, Л. Борисова, Н. Волошина, О. Довгань, М. Дзюба, Я. Жарков, Я. Малик, В. Петрик, В. Супрун, В. Тацій, В. Цимбалюк, М. Швець та ін. Проте хотілося б підкреслити, що і сьогодні у науковій літературі досі триває дискусія щодо його визначення. У зв'язку із цим розглянемо найбільш поширені погляди на зміст терміна «інформаційна безпека».

Виклад основного матеріалу. Так, на думку Б. Кормича та П. Біленчука, інформаційна безпека є невід'ємною складовою частиною національної безпеки. Наголошується, що інформаційний аспект національної безпеки є її невід'ємним компонентом, інформаційна безпека не може існувати поза межами загальної національної безпеки, національна безпека не буде всеохоплювальною в разі позбавлення своїх інформаційних векторів [1, с. 92].

Відповідно до думки П. Біленчука інформаційна безпека України як важлива складова частина національної безпеки передбачає системну превентивну діяльність органів державної влади щодо надання гарантій інформаційної безпеки особі, соціальним групам та суспільству загалом, що спрямована на досягнення достатнього для розвитку державності та соціального прогресу рівня духовного та інтелектуального потенціалу країни [2, с. 19-20].

Отже, можна дійти висновку, що відповідно до підходу наведених вище науковців інформаційна безпека, як невід'ємна компонента національної безпеки, має трактуватися з урахуванням змісту більш широкого поняття - національної безпеки України.

Як уже зазначалося, існують й інші підходи щодо трактування поняття «інформаційна безпека». Так, одні науковці (зокрема, Б. Кормич) розглядають її як стан [1, с. 109], інші (наприклад, Л. Харченко, В. Ортинський, І. Керницький) - як процес [3] або діяльність [4, с. 454]. Існують підходи, відповідно до яких інформаційна безпека розуміється як здатність [5], комплекс заходів [6, с. 34], система гарантій [7, с. 167] тощо.

Здебільшого інформаційну безпеку розуміють як відповідний стан, що підтверджують подальші наукові дослідження. Інформаційна безпека - це стан захищеності особи, суспільства і держави, за якого досягається інформаційний розвиток (технічний, інтелектуальний, соціально-політичний, морально-етичний) і за якого сторонні інформаційні впливи не завдають їм суттєвої шкоди [8]. На думку В. Ортинського, І. Керницького та З. Живка, інформаційна безпека - стан захищеності інформаційного простору, який забезпечує формування й розвиток цього простору в інтересах особистості, суспільства та держави [4]. Схожої думки дотримується В. Фомін, який схиляється до розуміння інформаційної безпеки як певного стану захищеності від загроз інформаційного характеру [9].

Слід звернути увагу на підхід Л. Бурячка, В. Толубка, В. Хорошка та С. Толюпи, які у найзагальнішому розумінні розглядають інформаційну безпеку як такий стан захищеності інформаційного простору держави, за якого неможливо завдати збитку властивостям об'єкта безпеки, що стосуються інформації та інформаційної інфраструктури, і який гарантує безперешкодне формування, використання й розвиток національної інфосфери в інтересах оборони [10, с. 12].

Існує підхід, відповідно до якого інформаційна безпека трактується як стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі через: неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації; несанкціоноване розповсюдження та використання інформації; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки функціонування інформаційних технологій [11].

Підводячи проміжні підсумки, можна сказати, що науковці під інформаційною безпекою здебільшого розуміють стан захищеності визначених на законодавчому рівні інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній сфері, за якого створюються належні умови для формування та розвитку інформаційного простору, забезпечуються права та свободи громадян в інформаційній сфері тощо.

Надалі перейдемо до нормативних визначень категорії «інформаційна безпека». Відповідно до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» інформаційна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якого запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації [12].

Відповідно до проекту доктрини інформаційної безпеки України, розробленої на виконання рішення Ради національної безпеки й оборони України від 28 квітня 2014 р. «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», уведеним у дію Указом Президента України від 1 травня 2014 р. № 449, інформаційна безпека є важливою самостійною сферою гарантування національної безпеки, яка характеризує стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз і являє собою сукупність інформаційно-психологічної (психофізичної) та інформаційно-технологічної безпеки держави [13].

Згідно з положеннями проекту концепції інформаційної безпеки держави, розробленим Міністерством інформаційної політики України у 2015 р., інформаційна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого запобігається завдання шкоди через неповноту, несвоєчасність і недостовірність поширюваної інформації, порушення цілісності та доступності інформації, несанкціонований обіг інформації з обмеженим доступом, а також через негативний інформаційно-психологічний вплив та умисне спричинення негативних наслідків застосування інформаційних технологій [14].

Отже, узагальнено можна говорити, що законодавці під інформаційною безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якого забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам в інформаційній сфері.

Узагальнюючи погляди наукової спільноти та органів правотворення, інформаційну безпеку можна визначити як стан захищеності визначених на законодавчому рівні інтересів людини, суспільства та держави, за яким створюються належні умови для формування та розвитку інформаційного простору України, забезпечуються інформаційні права та свободи громадян, здійснюється своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам в інформаційній сфері.

Необхідно зазначити, що останнім часом у науковій літературі доволі активно починає застосовуватися термін «кібербезпека», проте практично відсутні погляди науковців стосовно з'ясування того, чи є терміни «інформаційна безпека» та «кібербезпека» тотожними, чи вони співвідносяться між собою як загальне та часткове. У зв'язку із цим хотілося би звернути увагу на нижчезазначені положення. На думку О. Баранова, під кібер-безпекою слід розуміти:

- інформаційну безпеку в умовах використання комп'ютерних систем та/або телекомунікаційних мереж;

- такий стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в умовах використання комп'ютерних систем та/або телекомунікаційних мереж, за якого мінімізується завдання їм шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки функціонування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації [15, с. 61].

У Стратегії кібербезпеки України наголошується, що кібербезпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі, що досягається комплексним застосуванням сукупності правових, організаційних, інформаційних заходів [16].