орієнтацію суб'єктів права на можливу та належну поведінку та інші.

Тактичні цілі спрямовані на безпосереднє визначення основних елементів предмету правового регулювання. Вони найбільшою мірою пов'язані із відповідними засобами, зокрема зі способами, методами та типами. При їх визначенні доцільно звернутися до аналізу регульованих суспільних відносин.

Як відомо, суспільні відносини мають певну структуру, що включає в себе об'єкт, суб'єкт, зміст, підстави їх виникнення, зміни та припинення. При цьому вказані елементи спочатку не визначені, що і є основним призначенням правового регулювання.

Крім того, в юридичній літературі зустрічається поділ цілей правового регулювання на ступінчасті та неступінчасті. Перші з них досяжні в більшій чи меншій мірі, більше того, цей ступінь може коливатися від 0 до встановленої величини або взагалі не мати верхньої межі (поступове підвищення розміру заробітної плати). Інші можуть бути досягнуті повністю або не досягнуті взагалі (встановлення підстав виникнення суб'єктивних прав та обов'язків).

Залежно від форми вираження виділяються явні цілі, які прописані в нормах права і випливають з їх аналізу, та латентні, що переслідував суб'єкт правотворчості, встановлюючи ту чи іншу норму. Вони не можуть бути виявлені шляхом вивчення законодавчих актів і вимагають аналізу мотивів, причин і умов їх прийняття (наприклад, яку мету переслідував законодавець, встановлюючи кількість народних депутатів Верховної Ради України).

Висновки. Отже, на нашу думку, можна стверджувати, що кінцева мета правового регулювання полягає у створенні умов для розвитку права та його ефективного функціонування, визнання суспільством основоположних правових ідей та адаптації права до сучасних потреб його членів. На підтвердження варто навести позицію Ю.І. Гревцова, на думку якого глобальна мета правового регулювання полягає у зміцненні ідеї права в суспільстві і, як наслідок, у стійкому правовому розвитку, при якому право стає найважливішою функцією суспільного життя [9, с. 45].

Відповідно до зазначеної меті визначаються й завдання правового регулювання в конкретних сферах його здійснення, які, у свою чергу, визначаються особливостями його предмета.

А. Нашиц відзначала, що процес «створення права» характеризується пізнанням, оцінкою психологічних і вольових чинників, аналізу пра- воформуючих факторів та формуванням на цій основі панівної волі, а також «створення права» відрізняється гнучкістю, різноманітністю і динамізмом. Потім соціальні джерела права обумовлюють перехід до визначення правових рішень в нормах позитивного права.

Специфіка суспільних відносин, що виникають в процесі законотворення, полягає, на думку автора, в тому, що це вже не спонтанний, а заздалегідь обдуманий процес «пошуку» й формулювання правил у письмовій формі. Причомумова йде не тільки про пошук «правил справедливої поведінки» з метою закріплення їх у нормативних правових актах і вирішення судових спорів, а ще й про «правила самої організації».

Таким чином, основне завдання суб'єктів правового регулювання у сфері законотворчості полягає в тому, щоб «відшукати» «правила справедливої поведінки», надати їм офіційну форму та гарантувати їх дотримання, для чого потрібно створення організації, яку ми називаємо державою. Вона не тільки примушує до виконання «правил справедливої поведінки», але й здійснює управління суспільством відповідно до зазначених правил.

Крім того, ще одне дуже важливе завдання стоїть перед суб'єктами на етапі законотворчості - створення «правил організації», особливих правил, що визначають структуру, цілі та функції самого державного апарату, що сприяють запровадженню законів в життя.

Тут важливо розуміти, що держава тільки створює умови для реалізації «стихійно» сформованих правил, закріплених у законі, а не самі «правила справедливої поведінки». Правила, які держава може винаходити, - це закони та інші нормативно-правові акти, що визначають функції та повноваження державних органів, необхідні для підтримки порядку і функціонування держави. Правила, що спрямовують дії людей в рамках організації, відрізняються тим, що це завжди конкретні, а не абстрактні, на відміну від «правил справедливої поведінки», правила виконання запропонованих завдань. «Правила справедливої поведінки», навпаки, абстрактні і не залежать від будь-чиїх конкретних цілей.

У рамках здійснення правового регулювання можна доповнювати і покращувати «правила організації», оскільки мета правового регулювання у сфері законотворчості полягає в тому, щоб удосконалювати та втілювати в життя правила, що сприяють правореалізації. В той же час, на думку автора, не варто намагатися покращувати і доповнювати «спонтанні» норми. Слід прислухатися до Ф.А. фон Хайека, який влучно зауважує: «Якщо деякі дії стануть направлятися іншою силою, яка прагне до інших цілей та враховує інші знання, цей баланс неминуче буде зруйнований» [10, с. 61]. Іншими словами, в цьому і полягає суть доводів проти «втручання» держави в «стихійність» процесу правотворення.

Щодо «правил організації», видається, варто погодитися з авторами, які розрізняють поняття законотворчості та нормотворчості як процес створення норм закону та підзаконних нормативно-правових актів. На нашу думку, у разі створення «правил організації» - це переважно відомчі нормативно-правові акти, які приймають виконавчі органи влади для забезпечення функціонування відповідних державних структур - доцільніше називати цю складову законотворчого процесу нормотворчістю, щоб попередити обґрунтовані звинувачення в тому, що буквальне тлумачення поняття «законотворчість» не має на увазі прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Ще одна сфера, в якій здійснюється правове регулювання - сфера законодавчого регулювання.

На цьому етапі правове регулювання здійснюється, на наш погляд, в тому загальноприйнятому значенні правового впорядкування суспільних відносин, з якого ми почали.

Як випливає з самого поняття «законодавче регулювання» (тобто «дане законом»), це впорядкування відносин, заснованих на законодавчих приписах або положеннях інших нормативно-правових актів. Іншими словами, законодавче регулювання (на відміну від законотворчості) - це процес реалізації правових норм, закріплених у нормативно-правових актах. Однак законодавче регулювання не перестає при цьому розглядатися у складі процесу правового регулювання, оскільки останнє в цьому випадку здійснюється за допомогою все тих же правил, тільки вже безпосередньо в процесі реалізації нормативно-правових актів суб'єктами суспільних відносин.

Специфіка змісту суспільних відносин у сфері законодавчого регулювання полягає в тому, що їх впорядкування здійснюється за допомогою вже закріплених у нормативних актах положень, як вже «відкритих» і гарантованих «правил справедливої поведінки», захищених державою шляхом надання їм офіційної форми вираження, так і «правил організації».

Очевидно, що основним завданням правового регулювання є реалізація законодавчих положень, тобто того правопорядку, який закріплений державою в нормативних приписах.

Таким чином, структура механізму правового регулювання є логічно організованою системою юридичних засобів, розташованих послідовним чином. Така побудова забезпечує реалізацію цілей правового регулювання, тобто правомірної поведінки громадян та їх об'єднань. Ця система є рухомою, динамічною, оскільки зумовлена постійною зміною та вдосконаленням правових засобів.

правовий регулювання юридичний суспільний

Література

1. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1966. - 187 с.

2. Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений / Л.С. Явич. - М. : Госюриз- дат, 1961. - 172 с.

3. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Хал- фина Р.О. - М. : Юридическая литература, 1974. - 352 с.

4. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права / Н.И. Матузов. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1972. - 290 с.

5. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Н.Г. Александров. - М., 1961. - 271 с.

6. Кулапов В.Л. Теория государства и права / В.Л. Кула- пов. - Саратов : Саратовская государственная академия права, 2011. - 486 с.

7. Комаров С.А. Теория государства и права : [учебно-методическое пособие] / С.А. Комаров С.А., А.В. Малько. - М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. - 448 с.

8. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В.М. Горшенев. - М. : Юрид. лит., 1972. - 258 с.

9. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права / Ю.И. Гревцов. - Л. : ЛГУ, 1987. - 127с.

10. Хайек Ф.А. фон Право, законодательство и свобода: Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики / Ф.А. фон Хайек ; пер. с англ. Б.С. Пинске- ра и Л.А. Кустарева ; под ред. А.В. Куряева. М. : ИРИСЭН, 2006. - 648 с.