Процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи. За відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації. Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивовану постанову. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи оформляється відповідно до вимог стт. 99, 130 КПК України та складається вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин. У вступній частині постанови вказуються дата, час, місце винесення постанови, ким вона винесена і з якого приводу. Описова частина постанови містить чітко викладені підстави до відмови в порушенні справи. Це рішення має бути обов'язково обґрунтованим, з посиланням на відповідну норму кримінально-процесуального закону (відповідний пункт ст. 6, п. 2 ст. 97 та ст. 99 КПК України), якою керуються орган дізнання, слідчий, прокурор приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи Якщо для висновку про відмову в порушенні кримінальної справи необхідний аналіз статті кримінально-правової норми, то в описовій частині постанови слід посилатися і на відповідну статтю кримінального кодексу. У резолютивній частині постанови формулюється рішення про відмову в порушенні справи. Тут також має бути зазначено долю речових доказів -- предметів, документів та інших матеріалів, вилучених при перевірці, а також викладено порядок оскарження прийнятого рішення. Копія постанови обов'язково вручається заявникові та іншим зацікавленим особам. Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором -- вищому прокурору. Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи. Постанову слідчого й органу дізнання про відмову порушенні кримінальної справи може бути оскаржені відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором -- вищому прокуророві, подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання постанови. Постанову прокурора, слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статею 236-1 цього Кодексу. Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку. ( ст. 99-1 КПК України ). Судовий контроль за додержанням законів органами досудового розслідування -- це окрема форма діяльності суду, що випливає з покладеної на нього функції захисту прав і свобод людини та здійснюється шляхом надання судом дозволу на певні процесуальні дії, пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян та контроль за законністю їх проведення. Стаття 55 Конституції України визначає: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". Статтями 236-1 -- 236-5 КПК України встановлена можливість оскарження в суді відповідно постанови про відмову в порушенні справи та постанови про закриття справи. Постанову прокурора, слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу. Даними правовими новелами по суті встановлюється нове принципово важливе положення -- захист прав і свобод людини належить до повноважень насамперед судової влади. ВИСНОВОК У процесуальній літературі існує багато думок щодо сутності і змісту приводів і підстав до порушення кримінальної справи, але я схиляюсь до думки М.В. Жогіна і Ф.М. Фаткуліна, що сутність і зміст приводів і підстав до порушення кримінальної справи полягає в тому, що: 1.) приводом слід вважати юридичні факти, що дають підстави до порушення кримінальної справи; 2.) ці юридичні факти не лише обумовлюють дану діяльність, а й визначають її результат; 3.) вони самі полягають у вказаних у кримінальному законі діях, за допомогою яких органи прокуратури, суду, слідства та дізнання отримують або виявляють відомості про злочин, що готується чи вчинений; 4.) джерелами первинних даних про злочини, що мають доказове значення при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, можуть бути як документи де відображаються ці дії, так й інші документи, що так чи інакше потрапляють у розпорядження вказаних вище органів. Лукашевич В.З. Советский уголовний процес. - Л., 1989. - с.198. Тому приводом до порушення кримінальної справи слід вважати передбачені законом джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язую правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них по суті. Саме завдяки таким властивостям, наявність приводів і підстав до порушення кримінальної справи являється першочерговою і необхідною передумовою початку кримінального процесу і встановлення істини по справі. Список використаної літератури: 1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року -К.: Вікар, 1997. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом законодавства на 1 вересня 2003 року). - К. - 2001. - 268 с. 3. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с. 4. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Міхеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. Ред.: В.Ф. Бойко, В.Г, Гончаренко. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 624 с. 5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2001.-1104с. 6. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - 220 с. 7. Гришин Ю.А, Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Проблеми й пуги реформирования. - Луганск. 8. Мариупольський Л.А., Статкує В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключениє в советском уголовном процесе. - М., 1969. 9. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. -Иркутск, 1970. 10. П.Арсеньев В.Д., Заблоцкий Б.Г.-.Использование специальных знаний при установлений фактических обстоятельств уголовного дела Красноярск.1986. Білоусов О.І. Проблеми теорії оцінки доказів у кримінальному судочинстві. -К., 1998. 11. Галкин В.М. Средства доказывание в уголовном процессе. -М., 1967. 12. Карнеева Л.М., Кертес Й. Источники доказательств. -М., 1985. 13. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. -К., 1991. 14. Михеєнко М.М., Молдован В.В. Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. -К. , 1997. 15. Ефимичев С.П. Оформление уголовного дела. Волгоград, 1990. 16. Статкує В.Ф., Весельїй В.З. Обвинительное заключениє. - М., 1970.