Для обговорення загальних питань своєї діяльності, обрання президії й заслуховування її звіту, встановлення розміру відрахувань у фонд колегії та організації юридичних консультацій президією або на вимогу не менш як однієї п'ятої числа членів колегії скликалися загальні збори колегії захисників губернії. На них обирали зі свого середовища президію колегії (від трьох до семи осіб), на яку покладалося: розгляд заяв про вступ у члени колегії, нагляд і контроль за виконанням захисниками їхніх обов'язків та накладення дисциплінарних стягнень, призначення безплатного захисту й за таксою, організація юридичних консультацій тощо.

Положенням про адвокатуру було закріплено такий порядок оплати праці захисників: а) підсудні в справах, у яких участь захисника обов'язкова, а також особи, визначені спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати; б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встановленою НКЮ; в) в інших випадках винагорода захисників визначалася за погодженням із заінтересованою стороною.

Захисники з своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Так, згідно з правилами про регулювання діяльності колегій захисників, затверджених НКЮ республіки 19 грудня 1922 р.1, цей внесок становив 3 % з кожної плати, що надходила захисникові за ведення цивільної або кримінальної справи.

Крім членів колегії захисників до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також профспілкових і громадських організацій. Інші особи допускалися до захисту лише з особливого дозволу суду, в провадженні якого була дана справа.

Таким чином, першим Положенням про адвокатуру Української республіки замість колегій правозаступників були створені нові адвокатські органи, які відрізнялися широкими правами самоврядування. Так, якщо члени колегії правозахисників фактично перебували на державній службі, то члени колегії захисників для обговорення загальних питань своєї діяльності могли вже скликати загальні збори, обирати свій керівний орган -- президію, на яку покладалося вирішення значної частини питань життєдіяльності колегії. Однак уже перше Положення про адвокатуру УРСР наділило широкими правами Наркомат юстиції щодо контролю за діяльністю колегій захисників, тим самим обмеживши їхню самоврядність.

У розвиток Положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників2. Усі члени колегії захисників водночас були членами консультації. На чолі кожної консультації стояв завідуючий, обраний строком на шість місяців загальними зборами членів даної консультації з наступним затвердженням президією колегії захисників. Чергування кожного захисника певну кількість годин у консультації було обов'язковим. Юридична допомога надавалася у формі порад, підготовки паперів тощо.

Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішенні цивільних спорів та надання захисту в кримінальних справах при губернських судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників. Тепер замість губернських рад народних судів нагляд за діяльністю колегій захисників покладався на губернські суди. Отже, адвокатура постійно перебувала під чиїмось наглядом і контролем, що заважало розвиткові демократичних засад.

29 жовтня 1924 р. Постановою ЦВК СРСР були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік1. У ст. 17 зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню, у тому числі з метою виконання завдань судового захисту, засновуються колегії правозаступників (оборонці). Вони діють на підставі Положення про судоустрій, загальні принципи якого визначаються союзним законодавством.

У зв'язку зі скасуванням у червні 1925 р. ВУЦВК адміністративно-територіального поділу України на губернії й поділом її території на 41 округ2, були перебудовані й органи юстиції: замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників3. Нове Положення про судоустрій Української РСР від 23 жовтня 1925 р. підтвердило цей статус колегій захисників. Про організацію та діяльність колегій захисників у цьому Положенні мова не йшла.

Слід зазначити, що у вересні 1927 р. НКЮ був запро-ваджений при президії колегії захисників інститут стажистів і практикантів5. Стажистами могли бути випускники юридичних факультетів, а практикантами -- особи, що мали дворічний трудовий стаж. Строк стажування й практики встановлювався не більше року. Він складався з трьох частин: робота в консультації; підготовка справ до виступу в суді; самі виступи. Після кожного етапу та закінчення стажування перед президією колегії керівник стажиста (практиканта) обов'язково звітував про його роботу, заслуховувалася також доповідь самого стажиста. Якщо керівник, а потім президія позитивно характеризували стажиста (практиканта), то його зараховували до складу колегії без іспиту. Критично оцінюючи введений інститут стажистів (практикантів), необхідно наголосити на тому, що встановлені вимоги до стажистів, і особливо до практикантів, були досить заниженими. Це в кінцевому результаті негативно позначалося на професійному рівні адвокатів.

Колегії захисників уже в перші роки свого існування намагалися піднести престиж і авторитет цієї професії. Так, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву "колегія захисників" змінити на "адвокатура". На жаль, ця слушна пропозиція не знайшла підтримки, оскільки тоді над суспільною думкою тяжіло спотворене класовим мисленням уявлення про дореволюційну та зарубіжну адвокатуру.

Президія Київської колегії захисників у березні 1923 р. прийняла звернення до членів колегій. У ньому, зокрема, зазначалося, що захисники повинні ввічливо й коректно ставитися до суду і всіх учасників процесу. Наголошувалося також на нормах ставлення щодо колегії, президії та своїх колег. Особливе значення надавалося взаєминам із клієнтами. Підкреслювалося, наприклад, що захиснику слід використовувати всі передбачені законом засоби для відстоювання інтересів клієнта, надання безкоштовної допомоги, передбаченої певними нормами, тощо.

У роки становлення адвокатури основними формами діяльності колегій захисників були приватна практика й певна робота в юридичних консультаціях. Причому перша, як і раніше, переважала. Проте статистика свідчить, що вже в ці роки серед громадян республіки зростав авторитет юридичних консультацій, де юридична допомога в основному надавалася безкоштовно. Так, у 1927 р. в Україні діяло 717 юридичних консультацій, у яких за період від 1 жовтня 1926 р. до 1 вересня 1927 р. було надано 78 122 поради, з них 73,9 % -- безплатно; підготовлено 107 881 процесуальних документів, із них 62,8 % -- безплатно.

Таким чином, уже в цей час готувався відповідний ґрунт для запровадження нової -- колективної -- форми організації праці захисників.

3. ПЕРЕХІД АДВОКАТУРИ НА КОЛЕКТИВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ (кінець 20-х -- середина 30-х років)

Нові методи господарювання, що стали запроваджуватися в Україні в зазначений період, вимагали реорганізувати й форми діяльності захисників. Крім того, в цей час у їхньому середовищі виявлялися негативні явища: недбайливе ставлення до своїх обов'язків, міжусобні чвари на ґрунті нездорової конкуренції, недосить ретельний добір кадрів. У зв'язку з цим серед практичних працівників юстиції розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, у результаті якої сформувалося п'ять точок зору.

Першої дотримувалися ті, хто вважав, що економічні та політичні передумови вимагають скасування існуючого інституту адвокатури й запровадження колегій правозаступників, які б утримувалися виключно за рахунок держави. Представники другої точки зору виходили з тих же передумов, але наполягали, що момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників мають бути реорганізовані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приватних кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Автори третьої точки зору вважали, що перетворення адвоката на державного чиновника суперечить основній ідеї адвокатури, однак у зв'язку з необхідністю юридичного обслуговування державних і кооперативних установ доцільно було б створити кооперативні артілі адвокатів із самостійними (артільними) адвокатськими конторами. Прихильники четвертої точки зору, виходячи з економічних передумов, пропонували реорганізувати існуючі юридичні консультації в колективні кабінети захисту, які поступово витіснили б існуючу індивідуальну форму діяльності адвоката. Й, нарешті, п'ята точка зору грунтувалася на доцільності залишення існуючої форми організації колегій захисників, яка цілком себе виправдала. Оптимальною для того часу була точка зору про перехід адвокатури республіки на колективні форми роботи, її дотримувалася більшість членів колегій захисників. Зокрема, представник Харківської колегії Б.Т.Подольський зазначав, що єдиною формою юридичної допомоги, яка відповідає економіці та організації нашої надбудови, на його думку, може бути колективна форма роботи. До речі, наприкінці 1927 р. групою захисників Харківської колегії був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік.

Члени Одеської та Луганської колегій захисників пропонували в порядку досвіду розпочати створення колективів, а з часом прийти до єдиного колективу захисників і вбачали за необхідне ліквідувати приватну практику.

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову "Про реорганізацію колегій захисників", якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характерові прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів. Крім того, вводився обов'язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників, який належало встановлювати судом і затверджувати Нарком'юстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників заборонялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вноситися до консультації й розподілятися між її членами у порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлювалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність. Слід наголосити на тому, що, беручи до уваги особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисників, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 р. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, положення про юридичні консультації, до яких прикріплювалися такі члени колегії.

У 1929 р. в Україні відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 р. було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.