У ст. 19 Конституції УРСР 1937 р. уведено поняття «контроль за виконанням Конституції». Ці функції покладено на Верховну Раду, однак їх здійснювали партійні органи. Найвищими суб'єктами політичного конституційного контролю за дотриманням Конституції УРСР є КП(б)У (із жовтня 1952 р. - КПУ) як складовій частині КПРС та її розгалуженим обласним, міським, районним, районним у містах й іншим партійним комітетам [6]. КПУ керувалась у своїй роботі Програмою та Статутом КПРС, тобто здійснювала вищий конституційний контроль не на підставі конституцій СРСР й УРСР, а на основі генеральної лінії КПРС, яка формулювалася з'їздами КПРС і конкретизувалася для України на з'їздах КПУ.

Конституція СРСР 1977 р. та Конституція УРСР 1978 р. не визначила спеціальний інститут конституційного контролю. Президія Верховної Ради УРСР згідно зі ст. 106 Конституції УРСР 1978 р. була постійно діючим органом, який здійснював конституційний контроль. У ст. 108 Конституції УРСР прописано, що Президія Верховної Ради УРСР здійснює контроль за додержанням Конституції Української РСР, а також тлумачення законів [7]. У Конституції УРСР зазначено, що всі партійні організації діють у межах Конституції СРСР (не УРСР), але керівною й спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи державних і громадських організацій у ст. 6 Конституції УРСР називалася вже не КПУ, а КПРС. Саме на підставі цієї статті КПРС здійснювала не лише вищий політичний, а й вищий ідеологічний конституційний контроль на засадах марксизму-ле- нінізму.

27 жовтня 1989 р. внесено зміни до Конституції УРСР 1978 р., згідно зі ст. 112 передбачалось утворення Комітету конституційного нагляду. Комітет обирала Верховна Рада УРСР строком на 10 років у складі голови, його заступника та семи членів. Комітет конституційного нагляду отримав повноваженнями надавати Верховній Раді УРСР висновки щодо відповідності Конституції УРСР проектів законів; здійснювати нагляд за відповідністю Конституції УРСР й законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР; надавати висновки щодо відповідності Конституції УРСР актів місцевих Рад народних депутатів, інших державних органів і громадських організацій республіки. Комітет конституційного нагляду Української УРСР так і не утворено.

Після проголошення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України розпочався новий якісний етап формування конституційного контролю в Україні. Декларація закріпила принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову [8]. Це вимагало створення інституту конституційного контролю. 24 жовтня 1990 р. Законом УРСР «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 24 жовтня 1990 р. передбачено створення Конституційного Суду Української РСР, склад якого повинна обирати Верховна Рада Української РСР [9].

Згідно зі ст. 112. Закону УРСР «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР» Конституційний Суд УРСР обирається Верховною Радою Української РСР на десять років зі спеціалістів у галузі права в складі голови, його заступника й 23 суддів. Особи, обрані до Конституційного Суду УРСР, не можуть одночасно входити до складу інших державних органів, діяльність та акти яких підконтрольні Конституційному Суду УРСР, а також бути народними депутатами чи належати до будь-яких політичних партій і рухів. Судді під час виконання своїх обов'язків є незалежними та підпорядковуються лише Конституції Української РСР.

Організація й порядок діяльності Конституційного Суду Української РСР визначаються Законом «Про Конституційний Суд Української РСР» від 3 червня 1992 р. [10]. Це незалежний орган у системі судової влади, завдання якого полягає в забезпеченні відповідності законів, інших нормативних актів законодавчої та виконавчої влади Конституції України, охорони прав і свобод людини й громадянина. За Конституційним Судом України закріплено такі повноваження, як розгляд справ про конституцій- ність актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Президії Верховної Ради України, Верховної Ради та Ради Міністрів Республіки Крим; конституційність міжнародних договорів України; розпуск партій; спори між територіальними утвореннями України; додержання Президентом, Прем'єр-міністром, іншими членами Уряду, Головою Верховного Суду України, Головою Вищого арбітражного суду, Генеральним прокурором України, а також дипломатичними й іншими представниками України Конституції та законів України в разі порушення питання про дострокове припинення їхніх повноважень.

До складу Конституційного Суду України входять 15 суддів, голова, два його заступники, які обираються Верховною Радою України строком на 10 років. Кандидатури на посаду суддів подають Голова Верховної Ради України й Президент України в однаковій кількості. Кандидатуру Голови Конституційного Суду України погоджують із Головою Верховної Ради України та Президентом України. Кандидатури суддів попередньо обговорюють на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України. Суддями можуть стати лише громадяни України, які мають виборчі права, досягли на день обрання 40 років, мають вищу юридичну освіту й стаж практичної, наукової чи педагогічної діяльності в галузі права не менше ніж 15 років. Однак у законі не прописано механізм конституційного провадження, хоча в ст. 3 зазначено про необхідність прийняття окремого закону про конституційне судочинство.

Вибори до Конституційного Суду України передбачалося провести в червні 1992 р., однак Верховна Рада України не змогла обрати необхідну кількість суддів, хоч обрано його голову - Л.П. Юзькова. Орган конституційного контролю не створено через недосконалий порядок формування Конституційного Суду України та політичне протистояння між Верховною Радою України й Президентом України.

8 червня 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України укладено Конституційний договір про основні засади організації й функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. У ст. 38 цього договору зазначено, що Конституційний Суд України - це незалежний орган судової влади, який забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої й виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини й громадянина [11]. Кількісний склад Конституційного Суду України зазначеним договором не визначено, проте вказано, що Верховна Рада України та Президент України призначають по половині складу суддів, а Голову Конституційного Суду України - Верховна Рада України за спільним поданням кандидатури на цю посаду Голови Верховної Ради України й Президента України. На підставі Конституційного договору від 1995 р. Конституційний Суд України не сформовано.

28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка по-новому визначила процедуру формування та функціонування Конституційного Суду України. У ст. 147 зазначено, що Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні [12]. 16 жовтня 1996 р. прийнято Закон України «Про Конституційний Суд України», який конкретизував засади його організації та діяльності, а з 1 січня 1997 р. суд став приймати до розгляду конституційні подання та звернення [13]. Організаційні питання діяльності Конституційного Суду України врегульовано Регламентом Конституційного Суду України, прийнятим 5 березня 1997 р.

Висновки

Становлення конституційного контролю в Україні - результат тривалого історичного розвитку, однак його не можна розглядати відірвано від історії становлення конституційного контролю в зарубіжних країнах, оскільки території українських земель тривалий час перебували під юрисдикцією інших держав, а на вітчизняних науковців впливали правові доктрини, розроблені зарубіжними вченими.

На підставі дослідження визначено такі етапи становлення інституту конституційного контролю в Україні. Перший етап (з 1710 р. до поч. ХХ ст.) - обґрунтування вітчизняними науковцями необхідності запровадження конституційного контролю для обмеження державної влади та перевірки законів на предмет їх конституційності; упровадження в певних формах органу конституційного контролю на територіях Західної України, які входили до складу Польщі, Чехословаччини й Румунії. Другий етап (1919-1990 рр. ) - радянський період. До конституцій УРСР включили елементи конституційного контролю та запровадили парламентську форму конституційного контролю. Третій етап (з 1990 р. - до сьогодні) - практичне становлення конституційного контролю в Україні визначено прийняттям у 1996 р. Конституції України й Закону України «Про Конституційний Суд України», а також утворенням суду та початком його роботи.

В Україні запроваджено європейську модель конституційного контролю, яка передбачає здійснення контролю спеціалізованим судовим органом, що не входить до системи судів загальної юрисдикції.

Список використаних джерел

1. Конституція України Гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov. ua/site/const/istoriya/1710.html.

2. Мироненко О. Від «праведного автономізму» до виникнення ідеї конституційного суду (межа ХІХ-ХХ століть) /

О.Мироненко // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 1. - С. 86-99.

3. Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-18.

4. Мироненко О. Охорона радянської конституції у перші два десятиліття існування СРСР / О. Мироненко // Вісник Конституційного Суду України. - 2005. - № 1. - С. 81-95.

5. Конституція УРСР, затверджена ІІІ Всеукраїнським з'їздом Рад 14 березня 1919 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://search.Ngazakon.ua/l_doc2.nsf/Nnk1/find:Конституцію+УРСР++1919+р/T190001.html.

6. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки, затверджена постановою надзвичайного XIV українського з'їзду Рад 30 січня 1937 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/001_001.

7. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української рСр 20 квітня 1978 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/ site/const/istoriya/1978.html.

8. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради Української РСР - 1990. - № 31. - Ст. 429.

9. Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР : Закон України від 24 жовтня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УрСр - 1990. - № 45. - Ст. 606.

10. Про Конституційний Суд України : Закон України від 3 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 33. - Ст. 471.

11. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 18. - Ст. 133.

12. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

13. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.