2. Перші зводи польського звичаєвого права Першим відомим зводом польського звичаєвого права вважається т. зв. Ельблонгська книга. Написана вона німецькою мовою як посібник для суддів-хрестоносців ХІІІ ст. На цей час частина польських селян уже була повністю закріпачена. Іншу частину становили напіввільні селяни-кмети. У обов'язки останніх входило косіння панського сіна протягом трьох днів у сінокіс та участь їх дружин у зборі зернових під час жнив у панському маєтку. Заможні кмети додатково поповнювали стан дрібного рицарства - шляхти, тобто остаточного розмежування між класами ще не відбулося. Віра (грошовий викуп) за убивство кмета, німця-колоніста чи приїжджого складала 30 гривень, життя шляхтича і купця оцінювалося в 50. За переховування грабіжника або вбивці село колективно сплачувало штраф (кругова порука). Право XIII ст. захищає не лише життя, але й майно заможних класів суворіше, ніж простолюду. Так, крадіжка коня оцінюється штрафом у 12 гривень, але, якщо кінь князівський, штраф зростає до 70. Крадіжка з будинку селянина чи рицаря-шляхтича карається однаково -- 12 гривень, але з князівського підвалу - уже 50. За вбитого, знайденого на території села чи міста, якщо убивця невідомий, несеться колективна відповідальність. Після смерті бездітного рицаря його майно переходить до дружини, після смерті кмета - до пана, а дружині зостається лише постіль. Подібно до германського, польське право того часу також у спірних випадках вдається до ордалій - випробувань поєдинком, розпеченим залізом чи водою. Пан може для судового поєдинку виставити свого кмета. Крім грошових штрафів застосовуються ще й інші засоби покарання - кваліфікована смертна кара та вигнання. Ув'язнення як самостійний вид покарання була відсутня. Як уже згадувалося, систематизацію польського права провів король Казимир III Великий. Для Малої Польщі близько 1347 р. було створено т. зв. Віслицький статут, для Великої Польщі у 1346-1347 рр., - Петраковський. Цими актами було систематизовано правові норми служби в ополченні, становище духовенства, відносини поміщиків з селянами тощо. Велика увага зверталася на право власності. Зокрема, обмежувалося право «мертвої руки». Селяни отримували право відходу від поміщика, але не більше 2 на село. Поміщик, який приймав селян понад установлену норму, мусив повернути решту «з усіма речами». Власник помістя був самостійним у своєму володарюванні. Характерна для Західної Європи система сюзеренітету-васалітету (король - герцог - граф - рицар-шевальє) у Польщі не склалася. Усі дворяни з точки зору права були рівні між собою, усі зобов'язані службою королеві (а не своєму сюзерену, як це було у Західній Європі). 3. Особливості процесу створення статуту 1347 р. До числа найцікавіших і найбільш докладних польських правових пам'ятників відноситься «Повний звід статутів Казимира Великого», що став правовим вираженням завершального процесу об'єднання розрізнених польських земель. наприкінці XIII в. Тенденція централізації країни, що виникла в XIV ст. призвела до створення єдиної Польської держави під владою короля Казимира III Великого царювало з 1333 по 1370 р. До Казимира III польські суди керувалися в основному нормами звичаєвого права, які мали залежно від місцевих умов свої особливості в кожнім князівстві й до XIV ст. і багато в чому вже застаріли. Крім того, джерелами права служили окремі князівські розпорядження, що найчастіше суперечили один одному. В умовах об'єднання країни виникла необхідність у виданні загальнодержавного зводу законів, що привів би в систему усе що раніше діяли закони й звичаї, що зберегли своє значення, додав би їм загальнообов'язкову силу на території всієї Польської держави, а також включив би в себе необхідні нові законоположення позовних вимог. «Повний звід статутів Казимира III» і «Доповнення до зводу статутів Казимира III» нараховують 165 статей і складаються із двох статутів: Віслицького (Малопольского) і Петрковського (Великопольского). Вислицький статут, прийнятий в 1347 р. у Віслиці «у четверту неділю поста, названа ,,Laetare"» на віче малопольских баронів, спочатку призначався для Малої Польщі. Скоріше, у тому ж році, на з'їзді великопольских феодалів був прийнятий самостійний Петрковський статут для Великої Польщі. Між цими двома статутами були істотні розходження. Найбільш повним і всеосяжним був Віслицький статут, що не тільки фіксував діюче право, але й змінював його, уводячи нові закони. Петрковський же статут був значно біднішим за своїм змістом й закріплював в основному більш вузькі існуючі правові норми. Ці розходження, як справедливо відзначає польський історик права Р. Губе, пояснюються тим, що Петрковський статут був місцевим і застосовувався тільки у Великій Польщі, а Вислицький мав загальнодержавне значення й вважався загальним правом для всього королівства. Прийняття одночасно двох зазначених статутів стало практичним вираженням неповноти й неміцності централізації Польської феодальної держави того періоду. Згодом, наприкінці XIV - початку XV ст. (точна дата не встановлена) Вислицький і Петрковський статути були об'єднані в єдиний звід. Основу зводу склав Вислицький статут, що ввійшов у нього повністю; Петрковський же статут увійшов у звід як доповнення до нього в частині, що не суперечить Вислицькому статуту. Об'єднання статутів не було механічним, тому що до цього часу самі статути зазнали деяких зміни. З Вислицьким статутом були об'єднані різні устави, видані протягом XIV ст. Казимиром III і його спадкоємцями (ці устави в літературі мають назву екстравагантів). Крім того, у статут були додатково включені статті характеру пред'юдикатів, тобто сформульовані як казуси. Петрковський статут піддався також розширенню й доповненню. Згадені статути мали багато редакцій, при яких вони викладалися роздільно або разом. У міру виникнення нових редакцій відбувалася зміна окремих правових норм, що втримувалися в статутах. Одна з таких найпоширеніших редакцій, що включала в себе всі статті Вислицького статуту й вибірку статей з Петрковського статуту із зазначеними доповненнями, і одержала популярність як «Повний звід статутів Казимира Великого». Звід спочатку був написаний латинською мовою, і тому при його перекладі на польську мову найчастіше допускалися перекручування. Тільки переклад Святослава з Вочешина, зроблений у середині XV в., був правильним і дослівним. Знайомство зі змістом пам'ятника показує, що в Польщі XIV ст. уже існувало досить розвинене феодальне право, що охоплювало найважливіші проблеми суспільного й приватного життя, питання цивільного й карного права, а також судочинства. Зміст зводу закріплює існуючі в той період відносини панівного класу феодалів й експлуатованого селянства, відносини, що склалися у середині класу феодалів, а також відносини, що мали місце у феодальній родині. Окремі статті пам'ятника характеризують державний лад і державний апарат феодальної Польщі XIV ст. Багатий зміст пам'ятника став причиною його тривалого життя й послужив основою для всього наступного законодавства феодальної Польщі. Хоча «Повний звід статутів Казимира Великого» був предметом вивчення багатьох польських істориків права, починаючи з XVIII ст. і по теперішній час (Мнішек, Чацький, Лелевель, Бандтке, Губе, Гельцель, Пекосинський; із сучасних істориків - Ю. Бардах, В. Ветуляні й ін.), однак повністю робота з його вивчення ще не закінчена. 4. Основні статті пам'ятника та їх характеристика Стаття I. «Тому що всі постанови й Статути передбачають справи й учинки майбутнього, а не минулого, то ми бажаємо, щоб всі наші постанови, нині на Великому Соборі у Вислиці прийняті, ставилися не до давніх, а тільки до нинішніх і майбутніх судових справ...» У цій статті визначається зміст усього пам'ятника як зводу законів, що не тільки фіксував сформовані правовідносини, але й права, що встановлював нові норми, обов'язкові для всієї країни. Стаття VI. «Тому що син і батько перед особою закону вважаються однією особою, то постановляємо, щоб поки живі батьки, : сини мали право користуватися тільки батьківською печаткою, а іншої печатки носити або мати в жодному разі не сміли». Обмежуючи дієздатність дітей при житті батька, закон переслідує тим самим ціль охорони феодальної власності. Це підтверджувалося також і тим, що в статті XXVI зводу прямо говориться, що якщо син програє кому-небудь гроші, то батько за його борги не відповідає. Стаття VII. «Тому що тягар, що насамперед стосується інтересів усіх, розділений між багатьма, легше переноситься, то тому постановляємо, щоб усі без винятку старости як духовних, так і світських персон у міру їхніх можливостей озброюючись, у кожен похід з нами йшли і йти зобов'язані». Ця стаття заслуговує інтерес тим, що свідчить про зміцнення королівської влади, тому що вперше закон встановлював обов'язок духовних феодалів брати участь у військових походах короля. Стаття X. «Тому що нікому самий посилений захист не може бути заборонений, тому постановляємо, що в судах нашого королівства кожна людина, до якого би стану не належала і яке б положення не займала, може й повинна мати свого адвоката, прокуратора або ж довірену особу захисника». Природно, що мати свого захисника могли тільки представники імущого класу феодалів, і тому встановлене тут право було спрямовано на посилення захисту їхніх інтересів. Одночасно цікаво помітити, що ця стаття свідчить про наявність елементів змагального процесу. Стаття XI. «Тому що в багатьох суддів, як навчив нас досвід, у справах, хоча й однакових, інакше й по-різному часто буває винесений вирок, то тому, бажаючи встановити кількість суддів і перешкоджати зазначеній невідповідності, постановляємо, щоб наші судді, один у Краківській, а іншій у Сандомирській землі були, і, таким чином, коли нам доведеться яку-небудь із цих Земель відвідати або ж у її границі в'їхати, бажаємо, щоб Суддя і Підсудок тієї Землі, між Границями якої ми будемо жити, судові справи при нашому дворі повинен буде вирішувати й розглядати. Визначаючи повноваження цих Суддів, постановляємо, що відтепер у всіх справах, включаючи й вотчинних, більших строків, чим три тижні, вони дати не повинні й не можуть. Але коли надійде вотчинна скарга, Суддя або Підсудок повинні її нам повідомити і її розгляд у нашій й лицарів наших присутності бажаємо й наказуємо робити. Якби ми щодо цього якою-небудь перешкодою були пригноблені, тоді шість, а в крайньому випадку чотири лицарі, нами названих, приєднавши, Суддя або Підсудок разом із зазначеними лицарями для розгляду й судового вироку по таких проханнях, скаргам або вотчинним справам повноваження мати будуть». Наведена стаття, фіксуючи установу королівського суду, свідчить про посилення влади короля в країні й одночасно регламентує процес по найбільш важливих справах, зокрема по справах вотчини. В інших статтях пам'ятника встановлюється склад і порядок відправлення правосуддя іншими судами, як, наприклад, суду воєводи, каштеляна й т.д. Не маючи можливості докладно зупинитися на характеристиці численних статей, що відносяться до питань судоустрою й процесу (цим питанням присвячено більше половини статей зводу), слід зазначити, що у зводі винятково докладно регламентовані питання порядку звернення до суду з позовом, підготовки судового засідання, ходу судового процесу, порядку винесення вироку і забезпечення його виконання, а також оскарження рішень судів. Характеризуючи окремі стадії процесу, статті зводу дають подання про характер застосовуваних доказів, їхньої значимості, про порядок їхньої оцінки, а також з інших питань процесуального права. Стаття XIX. «Трапляється також, що коли деякі за які-небудь злочини й великі провини до нашого суду притягнуті бувають, то називають панів й яких-небудь людей з вищих тими, хто повинні відповідати за злочин, заявляючи, що за наказом і з волі своїх панів і людей їх вищих такий злочин або велика провина зробили...