Перехід до відрубно-хутірської системи землеволодіння, агрономічні заходи сприяли, в свою чергу, посиленню зв'язків між сільським господарством та промисловістю Правобережжя. Зв'язок цей набував більшого значення і через те, що переважну частку промисловості складали виробництва, пов'язані з переробкою сільгосппродукції. Так, приміром, селянські цукробурякові плантації мали головним завданням постачання продукції цукровим заводам, які заохочували у цьому селян; заведення хмільників у заможних селянських господарствах мало тісний зв'язок з виробництвом пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв'язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі. Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Промисловість в цілому через декілька років після початку реформи переживала піднесення. Збільшення потреб внутрішнього ринку внаслідок аграрних перетворень сприяло більш стійкому розвитку промисловості, орієнтації на ці потреби. Це посилювало процеси подальшої монополізації у розглядуваних галузях промисловості.

Аграрна реформа 1906 р. привела до позитивних зрушень у розвитку торгівлі і транспорту Правобережжя та України в цілому. Підвищення активності селян у справі покращання свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї сільгосппродукції. В першу чергу, це відбилося на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через збутову діяльність селянських кредитних, сільськогосподарських кооперативів. Ці кооперативи поступово набували торговельного досвіду, включаючись до названих процесів. Долаючи труднощі через відсутність досвіду, кооперація поступово вирішувала проблеми у своєму розвитку, отримувала нові форми, об'єднуючись в союзи. Подібні процеси відбувались у земській торговельній діяльності. Життя ставило питання про перехід до екoномічних основ організації цієї діяльності. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов'язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Велику роль відігравав транспорт (залізничний, річковий, гужовий), значно збільшивши у 1906 - 1914 рр. об'єми своїх перевезень сільгосппродукції, продукції промисловості, яка знаходила все більше розповсюдження в селянських господарствах. Комісійно-позичкові операції під зернові вантажі на залізницях давали значні прибутки останнім. Збільшення вантажообігу різних видів транспорту сприяло певним позитивним зрушенням в їх розвитку, удосконаленні, припливу капіталів у цю сферу.

Необхідно зазначити, що народне господарство Правобережної України в цей період, особливо починаючи з 1909 р. (коли реформа стала давати певні результати), становило собою більш здоровий організм, ніж до реформи, оскільки позитивні зрушення в аграрному секторі поступово підключали до себе діяльність в інших секторах (промисловість, торгівля, транспорт), які теж зазнавали позитивних змін. Посилення взаємозв'язків між різними народногосподарськими галузями у цей період виявило ще більшу взаємозалежність між ними, оскільки кожна галузь мала свою потребу у задоволенні тією продукцією або послугами, які їй надавала інша. Такі моменти у розвитку окремих галузей сприяли більш чіткому визначенню кожною з них свого місця у народногосподарському комплексі, а відтак і більш налагодженій та продуктивній його роботі. На те, що в ці роки відбувалось піднесення всього народного господарства, його окремих галузей, звертають увагу як монографічні дослідження, так і періодичні видання того часу. Це, в кінцевому рахунку, визначає і місце самої столипінської аграрної реформи у соціально-економічному розвитку України та всієї Російської імперії.

3. Вищесказане відносно розвитку народного господарства у ці роки свідчить про те, що столипінська реформа була не лише бажанням уряду позбавитись невдоволення селянства, зруйнувати общину (як це стверджувалось у ряді досліджень) та розселити селян на хутори та відруби, оскільки перебудова психології селянина у напрямі розкриття власного потенціалу, агрономічні заходи, позитивні зміни у землеробстві, тваринництві, збільшення виробництва у різних галузях промисловості, прибутків, за які боролись монополії, пожвавлення торгівлі та зростання транспортних перевезень - все це в цілому приводить до висновку, що столипінські аграрні перетворення вирішували завдання реорганізації та стабілізації усього економічного життя, що, безперечно, тягнуло і зміни в політичному житті. Перешкодою цьому стала перша світова війна, яка дезорганізувала не тільки розвиток різних галузей народного господарства, але й саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Все це в цілому є свідченням того, що столипінська аграрна реформа не зазнала краху, а стала нереалізованим до кінця соціально-економічним явищем.

Історичний досвід впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах Правобережжя, поступових змін у психології господарів на шляху до поліпшення життєвого рівня своїх сімей, створення та діяльності земських кас дрібного кредиту, збутових, кредитних, споживчих кооперативів, а також впливу столипінської аграрної реформи на окремі галузі сільського господарства, промисловості, на зміни у внутрішній та зовнішній торгівлі, транспортних перевезеннях, безперечно, є цінним сьогодні і може використовуватись, в окремих своїх аспектах, при формуванні сучасної аграрної політики в нашій державі для прискорення реалізації тих завдань, які стоять перед сільським господарством в умовах переходу до ринкових відносин.

Результати реформи, здавалось би, підтверджували правильність визначеного путі. По валовому сбору зерна Росія вийшла на перше місце у Європі. Однак по врожайності вона залишалась на одному з останніх місць серед європейських держав, до того ж головними постачальниками зерна були не нові селянські хазяйства, а все ті ж крупні поміщицькі землеволодіння. Хоча експорт хліба істотно виріс, положення російських підданих до кращого не змінилося. У неврожайні роки тяжке положення спостерігалося в багатьох частинах Російської імперії.

Проте з 1909 року в Росії почався промисловий підйом, якому також сприяли аграрні перетворення, оскільки розорене селянство спрямовувалося в місто і задовольняло потребу промисловості, що росла, в робочій силі. Виробництво вугілля і сталі з 1909 по 1913 рік зросло приблизно на 40%, збільшилася продукція верстатобудування, споруджувалися залізниці. При всім тім основної своєї мети - створення шару заможних господарів, опори царю і вітчизні, реформа не добилася, оскільки не враховувала психології і економічних інтересів селянства. Перед Першою світовою війною лише четверта частина селян вийшла з общин і вела господарство самостійно, інші поповнили ряди сільських бідняків або утворили в містах широкий шар люмпенів. У результаті разом з порівняно невеликою кількістю фермерських господарств, багато хто з яких розорився в роки війни, в селі стрімко збільшилося число бідняків і батраків, що з'явилися згодом, як відзначав Ленін, "соціальною опорою більшовиків".

Селянські ж, та і робочі маси, що лише недавно перемістилися з села в місто, були благодатним середовищем для сприйняття марксистсько-ленінської ідеології в її гранично вульгарізірованном варіанті. Як відзначає відомий дослідник цього питання Р.Е.Джонсон, "накладення сільських і міських подразників і пристрастей сприяє виникненню особливо вибухонебезпечної суміші".

Столипінська реформа, що викликала швидку диференціацію суспільства і подальше зубожіння селянства, стала найважливішою передумовою появи в Росії такого роду "вибухонебезпечній суміші". В умовах військового часу, коли всі суспільні суперечності були загострені до межі, ці два шари - бідне селянство і міський, в значній частині люмпенізірований пролетаріат - дали можливість такій малій за чисельністю партії більшовиків не тільки захопити владу в жовтні 17-го, але і виграти громадянську війну. До речі, ні Колчак, ні Дєникін не змогли згладити гостроту аграрного питання на завойованій території. Зрозуміло, тому вони відчували гострий брак в рядовому складі, а Добровольча армія у свій час і зовсім називалася "офіцерською".

Столипін, безумовно, фігура трагічна. Він мріяв про "Велику Росію", але його реформа зробилася одним з головних джерел "Великих потрясінь, що трапилися незабаром". Керуючись віддаленими ідеалами, він не враховував значності і серйозності подій, що відбувалися навколо. Проголосивши гасло "Спочатку заспокоєння країни, а потім реформи", він розраховував на спокійні 20 років, тоді як нова революція була вже на порозі. Намагаючись штучно, в короткі терміни створити на російському грунті середній стан, який не був для неї органічним, на відміну від західних, іншими шляхами держав, що розвивалися, Столипін порушив незадоволеність селянських мас, що згодом, в роки Першої світової війни, посилило і без того складну ситуацію, а потім вирішило результат громадянської війни. Нарешті, прагнення Столипіна в що б те не стало залишити недоторканним поміщицьке землеволодіння, але при цьому зберегти імперію і навіть добитися її процвітання, носило достатньо ілюзорний характер.

У зв'язку зі всім цим навряд чи можна вважати Столипіна далекоглядним державним діячем, скоріше, його слід віднести до розряду різноманітних утопістів, що переповнюють російську історію з давніх часів і по наші дні. При всій своєрідності його утопія не становила винятку. Як і всяка інша, вона не могла стати реальністю, але при цьому вимагала від народу для свого втілення в життя багатотерпіння, непомірних зусиль і жертв. У результаті вона, як і всяка інша, захлинулася кров'ю, щоб незабаром змінитися новою. Цього разу утопією світлого майбутнього - комунізму. А остання - наступною, і теж "світлого майбутнього", але тепер уже - капіталізму...

4.Список літератури :

1. Н.Верт "Історія радянської держави" Москва "Прогрес" 1992 р.

2. И.Д.Ковальченко "Столипінська аграрна реформа"; "Історія СРСР" Москва 1992 р.

3. И.В.Островський "П.А.Столипін і його час" Новосибірськ 1992р.

4. М.Румянце "Столипінська аграрна реформа: передумови, задачі і результати"; "Питання економіки" №10 Москва 1990 р.

5. Збірник промов "Петро Аркадійович Столипін"; "Нам потрібна велика Росія" Москва "Молода гвардія" 1990 р.

6. А.М.Авраменко Крестьянское землевладение на Левобережной Украине в конце XIX - начале XX вв./Вопр. исторга 1983р. Внп. 28.

7. Ю.В.Афонін «Монополістична буржуазія Донбасу» в Ж 7 р./Укр. іст. журн. 1990р. № 9.

8. Анна Герт. «Столипинская утопия в контексте истории», Ж/«Весник» 2001р.