Ще одним видом давності, що має своє легальне відображення в ст. 344 ЦК, є набувальна давність. Як зазначає В.І. Цікало, «особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом» [7, с. 286]. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не за своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Необхідно відзначити, що об'єктом правової охорони норм про набувальну давність є нерухоме або рухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості в науці цивільного права використовується два критерії: матеріальний - ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний - віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). У разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне або недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду. Володіння, що виникло у результаті здійснення злочину, не може вважатися добросовісним. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків. У силу ч. 2 ст. 344 ЦК до часу фактичного володіння особа може приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є [5, ст. 344].

Якщо річ опинилася у незаконного володільця, то вона більше не могла повернутися до цивільного обігу без прямого порушення прав власника, водночас і власник через пропуск позовної давності чи з інших причин не може повернути собі володіння, не порушивши тих правил, які встановлені для захисту незаконного володіння.

Таким чином, ці суперечності закон вирішив на користь цивільного обігу: завдяки набувальній давності володілець становиться власником, а власник втрачає своє право на майно (річ) [7, с. 166].

Право власності належить до числа таких суб'єктивних прав, які виникають при наявності певних юридичних умов, а саме законність об'єкту володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння). Таким чином, особа, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах, у всіх випадках не є власником і, тим більше, власник у жодному разі не може набути майно у власність за давністю володіння. Відтак, набувальна давність не припиняє права власності попереднього власника, вона є лише підставою для його набуття новим власником.

Ще одним із видів строків давності є давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку - це «сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення права на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист» [9, с. 258]. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку має легальне відображення у Законі України «Про виконавче провадження» [2, ст. 23]. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку поширюється на вимоги про примусове виконання рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах; вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень [2, ст. 23].

У літературі зазначається, що «давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку не застосовується до вироків суду в частині конфіскації майна і накладення штрафу як засобів кримінального покарання, оскільки їх виконання можливе у межах давності виконання обвинувальних вироків мирових угод, затверджених судом, рішень, ухвал, постанов господарських судів, тощо» [9, с. 259]. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку не можна вважати процесуальним строком. Вона, як і позовна давність, є матеріальним правом [9, с. 260].

Рішенням суду лише визнається або підтверджується те чи інше матеріальне право, а тому вимога, яка виникає з цього права, теж має матеріальний характер. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку має у своїй основі строки для звернення за захистом порушеного або оспорюваного матеріального права, яке визнано або підтверджено судом. До моменту спливу строку давності примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку управнена особа може звернутися за примусовою реалізацією матеріального, а не процесуального права [9, с. 260].

давність примусовий позовний законодавство

Висновок

Оскільки загальне поняття давності не може охопити усі види правовідносин, які існують у життєдіяльності людини, виділяють різні види давності. Залежно від способу здійснення права строки давності поділяються на давнісні у широкому сенсі слова та преклюзивні. Строки давності встановлені, головним чином, для захисту порушених прав. Прикладом строку давності може бути трирічна давність для цивільних позовів. Преклюзивними строками є зазвичай строки процесуальні, тобто строки, що встановлені для цивільного, кримінального й адміністративного судочинства. Прикладом преклюзивного терміну може бути термін на оскарження судового рішення.

За правовими наслідками, які настають зі спли- вом строку давності, давність поділяється на пога- шувальну (правоприпиняючу) і набувальну (пра- вовстановлюючу). У свою чергу, погашувальна давність поділяється на позовну давність і давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку.

Позовна давність надає можливість ефективного захисту порушених прав у судовому порядку. Цей вид давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками та стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.

Набувальна давність відіграє роль у цивільному обігу як засіб до закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості в силу певних обставин підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за допомогою набувальної давності може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить на праві власності іншій особі. Об'єктом давнісного володіння може бути будь-яке майно, яке не виключене чи не обмежене у цивільному обороті.

Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку поширюється на вимоги про примусове виконання рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах; вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку - це сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення права на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист.

Список використаних джерел

1. Энгельман И.Е. О давности по русскому гражданскому праву : Историко-догматическое исследование / И.Е. Энгельман. - М. : Статут, 2003. - 511 с.

2. Про виконавче провадження [Електронний ресурс] : Закон України від 21.04.1999 р. № 606-Х^ зі зм. та доп. ; станом на 06.06.2015 р. - Електрон. дан. (5 фаайлів). - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

3. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш зі зм. та доп. ; станом на 12.08.2015 р. - Електрон. дан. (5 файлів). - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

4. Кодекс адміністративного судочинства [Електронний ресурс] : Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-15 зі зм. та доп. ; станом на 01.09.2015 р. - Електрон. дан. (5 файлів). - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

5. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 16.01.2003 р. № 435-ІУ зі зм. та доп. ; станом на 12.08.2015 р. - Електрон. дан. (5 файлів). - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

6. Максимов В. Руководство для составления деловых бумаг Образцы и формы. - М. : Правоведение, 1904 г - 586 с.

7. Цікало В.І. Поняття набувної давності / В.І. Цікало // Держава і право : збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 13. - С. 286-291.

8. Цікало В.І. Сфера застосування позовної давності / В.І. Цікало // Становлення правової держави в Україні : проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання : колективна монографія. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2001. - С. 63-67.

9. Цікало В.І. Сфера застосування давності примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку / В.І. Цікало // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. - 2002. - № 2. - С. 258-261.