Львівський Державний медичний коледж

ім. А. Крупинського

Тема

«Структура управління в охороні здоров'я»

Львів, 2011р.

Структура системи охорони здоров'я

Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як "систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя".

Ця система має охоплювати як державні, так і громадські заходи правового, економічного, соціального, культурного, освітнього, організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, протиепідемічного та медичного характеру, метою яких є створення сприятливих умов життя та праці, гармонійного фізичного і психічного розвитку дітей та підлітків, запобігання хворобам і лікування їх, подовження тривалості активного життя і працездатності, збереження та зміцнення здоров'я населення.

Враховуючи виключну індивідуальну та суспільну цінність здоров'я, яке суттєво впливає на процеси і результати економічного, соціального і культурного розвитку країни, демографічну ситуацію і стан національної безпеки, а також є важливим соціальним критерієм ступеня розвитку і благополуччя суспільства, основними принципами охорони здоров'я проголошуються:

Ш визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників благополуччя та покращення життя народу України;

Ш профілактична та реабілітаційна спрямованість функцій охорони здоров'я, взаємодія яких визначає стратегію її поліпшення та подальшого розвитку;

Ш спадкоємність в організації та реформуванні охорони здоров'я з урахуванням всесвітнього досвіду;

Ш комплексний медико-екологічний медико-соціальний, міжгалузевий підхід до вирішення проблем охорони здоров'я;

Ш наукова обґрунтованість проектів з охорони здоров'я, концепцій і напрямів розвитку, методів і програм діяльності;

Ш багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції, що забезпечують єдиний медичний простір;

Ш рівноправність громадян в отриманні медичної допомоги та інших послуг з охорони здоров'я, незалежно від форм власності закладів;

Ш інформаційна відкритість діяльності в сфері охорони здоров'я.

Визнання охорони здоров'я загальним обов'язком суспільства і держави покладає на органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та об'єднання громадян, посадових осіб і окремих громадян відповідальність за стан здоров'я населення, зобов'язує їх забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров ю людей, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам, потерпілим від нещасних випадків і за умов надзвичайних ситуацій, сприяти працівникам органів та закладів охорони здоров'я в їхній роботі.

У системі охорони здоров'я важливе місце займає підсистема "медична допомога", яку слід розглядати як комплекс спеціальних заходів і засобів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, підвищенню санітарної культури населення, запобіганню захворюваності та інвалідності, забезпечують діагностику захворювань, лікування осіб з гострими і хронічними хворобами, реабілітацію хворих та інвалідів.

Елементи, складові частини медичної допомоги, що реалізуються через заходи або комплекс заходів профілактичного, діагностичного, лікувального, відновного характеру і мають самостійне закінчене значення та певну вартість, визначаються як медичні послуги.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я і медичну допомогу, що передбачає забезпечення життєвого рівня, у тому числі харчування, одягу, житла, медичного та соціального обслуговування, необхідного для підтримання здоров'я людини, безпечного для життя і здоров'я довкілля, санітарного та епідемічного благополуччя території і населеного пункту, де він проживає, безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, кваліфікованої медико-санітарної допомоги, в тому числі вільного вибору лікаря і медичного закладу.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного і доступного медичного обслуговування, формування та збереження мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, надання в державних і комунальних закладах охорони здоров'я гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, сприяння розвиткові закладів охорони здоров'я усіх форм власності, здійснення державного і громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я, встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Крім прав, громадяни України мають обов'язки у сфері охорони здоров'я, які полягають у тому, що вони зобов'язані:

Ш піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

Ш сприяти наданню невідкладної допомоги іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для життя і здоров'я стані;

Ш брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

Ш проходити профілактичні медичні огляди у передбачених законодавством випадках;

Ш своєчасно робити профілактичні щеплення (обов'язково у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної роботи тощо) з метою запобігти інфекційним хворобам у терміни, встановлені Міністерством охорони здоров'я України;

Ш виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Структуру системи охорони здоров'я України можна представити у вигляді схеми 1.

Серед її підсистем (галузей) слід виділити як головні лікувально профілактичну допомогу, охорону здоров'я матері і дитини, санітарно епідеміологічну службу, а також медикаментозну допомогу, медико соціальну експертизу, медичну освіту та науку, санаторно-курортну допомогу тощо.

Головною функцією охорони здоров'я є лікувально-профілактична допомога, яка забезпечує населення всіма видами профілактичної, лікувально-діагностичної допомоги та відновного лікування. її структуру представлено на схемі 2.

Пріоритетною галуззю лікувально-профілактичної допомоги є охорона здоров'я матері і дитини, яка включає широкий комплекс заходів з надання акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги як профілактичного, так і лікувально-діагностичного характеру (схема 3).

Згідно із завданням реформи охорони здоров'я проводиться реструктуризація медичної допомоги на первинну, вторинну і третинну. Основною частиною її є первинна медико-санітарна допомога, яка передбачає консультацію лікаря, діагностику і лікування найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Первинна медико-санітарна допомога має надаватися переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування в своїй галузі, ніж лікарі загальної практики.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, які рідко зустрічаються.

Надзвичайно важливу роль у системі охорони здоров'я відіграє санітарно-епідеміологічна служба, яка має сприяти забезпеченню здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, охорони довкілля, санітарного та епідемічного благополуччя населення, збереженню генофонду українського народу, запобіганню інфекційним хворобам, формуванню здорового способу життя.

Структура санітарно-епідеміологічної служби схематично представлена ні схемі 4.

Основними її засадами є державний характер санітарно епідеміологічної справи, наукова основа санітарно-профілактичних заходів, єдність санітарних і протиепідемічних заходів, запобіжного і поточного санітарного нагляду, санітарно-епідеміологічних заходів у містах і сільській місцевості, спільність управління санітарно-профілактичною і протиепідемічною діяльністю, участь усіх закладів охорони здоров'я у проведенні санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів та участь населення у санітарно-оздоровчій роботі та пропаганді гігієнічних знань.

Безпосередньо охорону здоров'я населення забезпечують лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні, санаторно-курортні, аптечні та інші заклади із залученням науково-дослідних інститутів медичного профілю та закладів підготовки і перепідготовки медичних кадрів. Номенклатура зазначених закладів затверджується Міністерством охорони здоров'я України.

Номенклатура закладів охорони здоров'я

І. Лікувально-профілактичні заклади:

Лікарняні заклади, в тому числі спеціалізовані лікарні

Лікувально-профілактичні заклади особливого типу -- лепрозорії

Диспансери

Амбулаторно-поліклінічні заклади

Заклади швидкої та невідкладної допомоги і переливання крові

Заклади охорони материнства і дитинства

Санаторно-курортні заклади

II. Санітарно-профілактичні заклади:

Санітарно-епідеміологічні заклади

Заклади санітарної освіти (центри здоров'я)

Заклади судово-медичної експертизи

Аптечні заклади

Вони створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Завдяки екстенсивному розвитку вітчизняної охорони здоров'я в Україні створено широку мережу закладів охорони здоров'я як у містах, так і в сільській місцевості.

Крім МОЗ України і місцевих органів охорони здоров'я, власні медичні служби мають окремі міністерства і відомства, зокрема Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Державний комітет з охорони кордону, Міністерство шляхів і транспорту, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Лікувально-оздоровче управління при Президентові України. Забезпечуючи медичне обслуговування своїх працівників, які мають специфічні умови роботи, деякі з них займаються дублюванням медичних послуг, нераціонально витрачають державні кошти, порушують наступність і комплексність у проведенні лікувально-діагностичного процесу. Тому цілком природно виникла проблема формування в країні, особливо у великих центрах, де зосереджено багато різних служб і закладів, єдиного медичного простору.

Мережу закладів охорони здоров'я різного типу і підпорядкування представлено на схемі 5.

Управління системи охорона здоров'я