У роз'ясненні Державної інспекції України з питань праці від 24.07.2014 року [7] доведено, що поняття "посадова особа" і "службова особа" є синонімічними. Такий висновок було зроблено на підставі відповідних положень постанови Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року №5 "Про судову практику у справах про хабарництво" [8], норм Кримінального Кодексу України [9] і Кодексу України про адміністративні правопорушення" [10], а також Законів України "Про державну службу" [11] і "Про службу в органах місцевого самоврядування" [12].

Не вдаючись до детального огляду змісту понять "посадова особа" та "службова особа", які містяться у вищенаведених нормативно-правових актах, перелічимо лише характерні особливості, притаманні цим двом категоріям: 1) наявність посади; 2) наявність повноважень; 3) наявність організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків; 4) виконання повноважень постійно чи тимчасово; 5) виконання організаційних, виконавчо-розпорядчих, представницьких функцій, які характерні для всіх посадових осіб незалежно від виду служби.

Слід зазначити, що у контексті оновленого Закону України "Про державну службу" застосовується термін "державний службовець", під яким розуміється громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

При цьому державну службу законодавець трактує як публічну, професійну, політично неупереджену діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, в тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством [11].

Законодавець у КАСУ під час тлумачення терміну "суб'єкт владних повноважень" також зараховує осіб, які здійснюють владні управлінські функції в тому числі і на виконання делегованих повноважень. Делегування повноважень може бути визначено як наділення своїм повноваженням (уповноваження) одним суб'єктом владних повноважень іншого суб'єкта.

Найбільш детально досліджено правову природу делегування повноважень О.Є. Міщенко, яка вважає, що названа категорія характеризується наступними рисами: 1) делегуватися можуть тільки окремі повноваження, що складають частину компетенції відповідного органу публічної влади; 2) після делегування повноважень компетенція органу, що їх делегує, не змінюється; 3) компетенція органу, якому делегуються ці повноваження, тимчасово розширюється; 4) акт делегування повинен обов'язково виходити від органу, що делегує повноваження; 5) у випадку делегування здійснюється поширення компетенції делегуючого органу за рахунок наділення новими повноваженнями об'єкта делегування повноважень; 6) повноваження, що делегуються, можуть бути в будь-який час відізвані делегуючим органом; 7) якщо повноваження делегуються на певний час, то припинення делегування не передбачає видання юридичного акту, в якому ці повноваження відзиваються (компетенція органу, якому делегуються повноваження, звужується автоматично). Якщо повноваження делегуються на невизначений час, вони можуть бути відізвані в будь-який час за рішенням органу, що здійснював делегування повноважень; 8) переделегування (субделегування) повноважень не допускається, бо це суперечить цілям і намірам органу, який делегує повноваження; 9) делегування повноважень має базуватися на вільному волевиявленні обох суб'єктів делегування; 10) делегування повноважень повинно супроводжуватися укладенням акту делегування повноважень; 11) делегування повноважень має обов'язково супроводжуватися передачею фінансових та/або матеріальних ресурсів для забезпечення належної реалізації делегованим суб'єктом делегованих повноважень; 12) делегований суб'єкт несе юридичну відповідальність за належне виконання делегованих повноважень [6, с. 15].

Конституція України передбачає делегування законами України повноважень Автономній Республіці Крим (ч. 2 ст. 138), а також делегування повноважень районними чи обласними радами відповідним місцевим державним адміністраціям (ч. 6 ст. 118, п. 7 ст. 119).

Положення про делеговані повноваження містяться і в законах України. Так, з абз. 14 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випливає, що окремі повноваження органів виконавчої влади закон делегує органам місцевого самоврядування, а окремі свої повноваження органи місцевого самоврядування можуть делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Частиною 2 ст. 14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. У контексті КАСУ термін "делеговані повноваження" охоплює як делеговані, так і передані повноваження.

Висновки

Підводячи підсумок даному аналізу, можна надати сучасне визначення категорії "суб'єкт владних повноважень": ним є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадова чи службова особа (державний службовець), інший суб'єкт під час здійснення ним владно-розпорядчих повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, із метою практичного виконання завдань і функцій держави.

Література

1. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: в 2-х тт. / В.К. Матвійчук, І.О. Хар / [вид. 2-е, змін. та доп.] / [за заг ред. В.К. Матвійчу- ка]. - Том 1. - К. : Алерта, КНТ, 2008. - 787 с.

2. Бевзенко В.М. Суб'єкти владних повноважень в адміністративному судочинстві України: автореф. дис. ...доктора. юрид. наук: спец. 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / В.М. Бевзенко. - Харків: ХНУВС, 2010. - 35 с.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-практ. Коментар. / Н.О. Армаш, О.М. Бандурка,

A. В. Басов та ін. ; за заг.ред. докт. юр. наук, проф. А.Т. Комзю- ка. - К. : Прецедент; Істина, 2009. - 823 с.

4. Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-пр- акт. комент. / Центр політико-правових реформ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди. - 3-тє вид. допов. - К. : Юстініан, 2009. - 976 с.

5. Авер'янов В.Б. Нові категорії Кодексу адміністративного судочинства України: питання наукового тлумачення / Б. Авер'янов // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 2. - С. 5-10.

6. Міщенко О.Є. Правове регулювання здійснення адміністративного судочинства в умовах реформ та економічних перетворень: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / О.Є. Міщенко. - Київ: Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", 2011. - 21 с.

7. Роз'яснення Державної інспекції України з питань праці від 24.07.2014 року Категорія "посадові особи у трудовому законодавстві [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon.kadrovik01.com.ua/regulations/2341/8701/8703/464897/.

8. Про судову практику у справах про хабарництво: Пленум Верховного суду України від 26 квітня 2002 року № 5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/v0005700-02.

9. Кримінальний Кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ // Офіційний вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

10. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 р. - № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. -1984. - № 51. - Ст. 1122.

11. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 р. - № 8898-VIII // Відомості Верховної Ради ВВР. - 2016. - № 4. - Ст. 43.