До таких відносин насамперед можна віднести відносини юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язані із здійсненням благодійності, безоплатної фінансової допомоги, відносини з соціальних, екологічних питань, деяких аспектів природокористування та ін., які не підлягають під поняття виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт, а разом з ними і відносини з оподаткування суб'єктів з цих питань.

Як суспільне явище спір є протиріччям, викликає різні думки про декілька або одне явище, предмет. Спори можуть бути самими різноманітними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими і т.п. Серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов'язки суб'єктів правовідносин.

Цілком зрозуміло, що в ході реалізації таких правовідносин виникають правові спори. На думку О. Бринцева назвати такі спори господарськими, виходячи з нормативного визначення господарської діяльності, не можна, оскільки вони виникають під час діяльності, що не є господарською. Це означає, що такі спори згідно з чинним законодавством, не можуть бути підвідомчими господарським судам, оскільки останнім підвідомчі лише господарські спори. Крім того, внаслідок свого суб'єктного складу, вони не підвідомчі і судам загальної юрисдикції. Це зводить дилему або до конструювання ще одного поняття для визначення таких спорів з подальшим визначенням їх підвідомчості, або до визнання недоцільності включення господарської сутності спору у визначення поняття господарського спору. При цьому слід зауважити, що річ не у визначенні дефініції господарської діяльності, адже і раніше існувало широке коло відносин відповідних суб'єктів, які не охоплювались господарськими відносинами та в ході реалізації яких виникали спори.

Перший варіант вирішення дилеми не може бути визнаний доцільним, оскільки в разі його прийняття слід було б визначити окрему категорію спорів для кожної окремої категорії відносин суб'єктів залежно від сутності прав та обов'язків сторін у таких відносинах - господарські, благодійні, екологічні та ін [35]. Одним з ідеалів правової держави, до якого слід прямувати, є універсальність регулювання суспільних відносин.

До того ж в окремих випадках правовідносини господарського та іншого характеру, які спричинили конфлікт, можуть бути пов'язані так тісно, що однозначно визначити, які саме відносини становлять сутність спору, неможливо.

На думку В. Яркова, правильним є другий варіант вирішення цієї дилеми. Господарську сутність не слід включати до ознак спору. Взагалі, визначати окремі категорії правових спорів через сутність діяльності, під час якої вони виникають, з подальшим визначенням особливого порядку вирішення їх неправомірно. Сутність прав та обов'язків учасників спору не повинна бути підставою для встановлення будь-яких особливостей у захисті цих прав. Сумнівним є твердження авторів про те, що спрощення та прискорення процедури розгляду господарських спорів, порівняно зі спорами, що розглядаються судами загальної юрисдикції, зумовлене потребою у захисті інтересів цивільного обігу під час господарської діяльності. З рівності прав усіх людей, проголошеної ст. 21 Конституції України, випливає недопустимість встновлення будь-яких привілеїв та обмежень у засобах захисту прав.

Отже, в правовій державі слід взагалі відмовитись від категорії господарський спір, визнати існування лише спорів про право та гарантувати кожному право на вирішення їх судовою владою держави в однаковому для всіх порядку.

Визначаючи господарську сутність спору, слід звернути увагу на позитивні та негативні сторони його виникнення. Так, вчені І. Побирченко та В. Тадевосян відмічають в ньому позитивний момент, вказуючи, що правовий спір сприяє встановленню чіткості і визначеності у взаємовідносинах спірних сторін. З іншого боку він свідчить про неврегульованість взаємовідносин контрагентів. Для того, щоб усунути її, необхідно розв'язати виниклий спір. Тому завдання господарників та юристів сьогодні полягає в тому, щоб попередити спори, а при виникненні - оперативно вирішувати, самими сторонами, без звернення до господарського суду.

Незважаючи на різноманітність думок щодо визначення сутності господарського спору, більшість науковців додержуються давно встановленої класичної позиції з цього приводу. А саме, господарські спори є різновидом правових спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності, самостійним інститутом господарського права або іншими словами протиріччям двох або декількох осіб про права та обов'язки в господарських правовідносинах [29].

Спори з приводу господарських правовідносин частіше всього виникають в результаті правопорушень по укладеним договорам. Але вони можуть породжуватись у випадку заподіяння позадоговірної шкоди, незаконного привласнення чужого майна, розходжень при укладанні договорів, порушеннях прав суб'єктів підприємницької діяльності неправомірними рішеннями органів влади і управління, при заборгованості підприємств та організацій.

В залежності від змісту, сутності господарських спорів їх можна розділити на кілька категорій. Раніше, в умовах Радянського Союзу, вони розмежовувались на три групи:

1) переддоговірні, до яких відносились спори, пов'язані з примушуванням укладати договір, про умови договору, про зміни та його розірвання;

2) майнові, що випливають з відшкодування збитків, сплати неустойки, віндикації речі і т.п.;

3) немайнові.

Слід відмітити, що термін “переддоговірні спори” на цей час залишився в Декреті Кабінету Міністрів України від 23.01.1993 р. ” Про державне мито”, але судова практика відмовилась від нього. Всі вказані види спорів в статистичній звітності господарських судів є спорами про укладання, зміну, розірвання договорів та визнання їх недійсними. Тобто вся група спорів характеризується по окремим видовим характеристикам [47].

Виходячи з цього, всі господарські спори можна розділити на три великі групи, категорії:

1) договірні;

2) майнові;

3) немайнові.

Поряд з цим розмежуванням спори за загальним предметом розподіляються і на більш мілкі групи за спеціальними ознаками.

Так, договірні спори поділяються на:

а) спори про укладання договорів, їх умовах;

б) зміну договорів;

в) розірвання договорів;

г) визнання договорів недійсними.

Ще більш розгалуженою є категорія майнових спорів за видовими ознаками, а саме:

а) про віндикацію майна;

б) про стягнення збитків;

в) про постачання недоброякісної, некомплектної продукції, товарів;

г) за розрахунками і т.п.

Немайнові спори однорідні. Серед них займають важливе місце справи про недійсність актів відповідних органів, про порушення антимонопольного законодавства і т.п.

Розмежування спорів за категоріями та видами має важливе значення для правильного визначення держмита, надання належних доказів, здійснення певних процесуальних дій. Крім того, статистичні дані по категоріям та видам спорів дають можливість мати явну уяву про характер господарських правопорушень, розповсюдженості деяких з них, про стан укладання договорів і договірної дисципліни. Це дозволяє приймати відповідні заходи по усуненню правопорушень та інших недоліків в господарській діяльності.

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу -- це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб'єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.

Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група -- господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.

Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов'язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов'язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов'язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) -- основний, головний та обов'язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов'язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи. Загальною підставою участі в господарському процесі для всіх осіб, які беруть участь у справі, виступає наявність процесуальної правосуб'єктності. Господарська процесуальна правосуб'єктність виникає з моменту державної реєстрації організації як юридичної особи, громадян -- як суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а для державних та інших органів -- з моменту їх створення і наділення відповідною компетенцією. Неюридичні особи і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, набувають господарської процесуальної правосуб'єктності лише у випадках, прямо передбачених законом. Господарська процесуальна правосуб'єктність -- це здатність безпосередньо чинити процесуальні дії, здійснювати свої процесуальні права й обов'язки. Громадяни реалізують господарську процесуальну правосуб'єктність самостійно або через своїх представників, а організації, державні та інші органи -- через свої колегіальні чи одноособові органи, або через належним чином уповноважених представників.