Регулятивно-статична - функція закріплення, стабілізації суспільних відносин, що найбільш чітко виражається при визначенні суспільного статусу різних суб'єктів: закріпленні основних прав і свобод людини і громадянина, компетенції органів і посадових осіб. Наприклад, розділ ІV Конституції України закріплює правовий статус Верховної Ради України.

Регулятивно-динамічна - право визначає, якою повинна бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою норм , що зобов'язують. Наприклад, ст. 65 Конституції України зобов'язує громадян України захищати Батьківщину.

Охоронна - застосування спеціальних охоронних норм.

Оцінна - право виступає як критерій правомірності або неправомірності чиїхось рішень і вчинків.

4. Співвідношення держави з суспільством

Місце і роль держави в політичній системі.

Держава в політичній системі займає провідне місце, адже вона:

визначає головні напрямки розвитку суспільства.

виступає організацією всіх громадян.

має у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління і примусу.

здійснює правотворчість.

має суверенітет;

характеризується єдністю законодавчих, управлінських, контрольних функцій;

є єдиною повновладною організацією в масштабі всієї країни.

Взаємозв'язок держави і громадських організацій здійснюється в напрямках:

а) співробітництво.

б) взаємодопомога.

в) координація.

г) керівництво.

д) визначення меж правового простору.

е) нагляд і контроль.

Громадянське суспільство.

Питання про співвідношення суспільства і держави піднімає проблему громадянського суспільства.

Під громадянським суспільством розуміється суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права.

Останнє слід розуміти так, що право може регулювати порядок утворення і функціонування структурних елементів громадянського суспільства, однак безпосередньо закон не регулює відносини між людьми, що входять до зазначених елементів. Це означає, що, наприклад, відносини між членами політичної партії не регулюються нормами права: для цього існують корпоративні норми. В даному випадку партія є структурним елементом громадянського суспільства. До таких елементів також відносяться різноманітні об'єднання громадян, масові рухи тощо.

Структура громадянського суспільства складається з наступних категорій елементів:

Економічна (власність; праця; підприємництво). Структурними елементами громадянського суспільства тут можуть бути союзи підприємців, профспілки тощо.

Політична (пов'язана з владою). Структурними елементами громадянського суспільства тут можуть бути політичні партії, рухи та групи тиску.

Соціальна (родина; громадські організації (у т.ч. церква) тощо).

Те, що відносини в громадянському суспільстві не врегульовані державою безпосередньо за допомогою права не означає, що громадянське суспільство не взаємодіє з державою. Навпаки, в умовах розвиненого громадянського суспільства держава:

Підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству.

Забезпечує рівні можливості для всіх людей в усіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості.

Не втручається в особисте життя людини.

Регулює суспільні відносини в межах діючого законодавства.

Наділяє члена суспільства економічною свободою, тобто правом вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької, свободою ідеологічною і політичною; правом приватної власності тощо.

Таким чином, можна зробити наступне визначення громадянського суспільства:

Громадянське суспільство - система відносин у суспільстві, що прямо не врегульовані державою за допомогою права.

5. Виникнення держави і права

Характеристика первісного суспільства

У своєму розвитку соціальна організація первісного суспільства пройшла чотири етапи:

Етап стадної організації. На цьому етапі люди ще не цілком стали людьми. Скоріше це був перехідний етап від тваринного світу до людської організації. Економічною основою стада була не виробляюча, а привласнююча економіка. Стада очолювалися ватажками, що, як правило, були уособленням фізичної сили.

Етап родової організації.

Рід являв собою групу (спільноту) людей, об'єднаних кревним або передбачуваним спорідненням, загальною власністю, спільною працею і зрівняльним розподілом.

На етапі родової організації спостерігається перехід від привласнюючої економіки до виробляючої. У роді спостерігається спільна власність, спільна праця і зрівняльний розподіл. Однак зароджується особиста власність. Війн нема, хоча бійки між родами досить часті. Рід управляється старійшиною. Його влада спирається на особистий авторитет. Поки старійшина має авторитет, йому підкоряються, але як тільки він його втрачає, влада зникає. Спочатку старійшиною був найдужчий (своєрідне продовження стада), потім - самий розумний, самий досвідчений. Відносини в роді регулювалися мононормами - ще не розчленованими на норми права і норми моралі соціальними нормами первісного суспільства. Мононорми являли собою звичаї і табу - заборони, що носили релігійно-містичний характер.

Етап родоплемінної організації. Згодом роди стали об'єднуватися в племена. Спочатку це були тимчасові союзи родів. Причиною об'єднання були необхідність боротьби із загальним ворогом, велике полювання тощо. Плем'ям управляла рада старійшин, що обирала племінного вождя на період існування племені. На етапі родоплемінної організації зароджується сусідська громада, родина і приватна власність.

Етап племінної організації. Згодом родина і сусідська громада витискають рід. Тепер усе плем'я управляється вождем, а приватна власність існує поряд з общинною. На етапі племінної організації починаються війни як продовження політики іншими засобами. Ця політика спрямована поки на досягнення малих результатів, але це тільки початок.

Походження держави.

Поступово в племенах відбувається розшарування суспільства. Вожді, старійшини, чаклуни та їх прибічники зосереджують у своїх руках доступ до основних засобів виробництва (земельні угіддя, землі для полювання, розподіл здобичі тощо) і, як наслідок - владу. Утворюються предтечі класів: ті, хто править і ті, хто підкоряється. Так виникає перший історичний тип держави - ранньокласовий (піздньородовий).

Потім формування держави йде по-різному. В даний час виділяється три шляхи формування держави.

Східний шлях. Означає формування держави Східної деспотії. Східна деспотія - надбудова над азіатським способом виробництва. Азіатський спосіб виробництва у своїй вирішальній особливості має державну власність на основні знаряддя засобу виробництва (земля, вода, раби). Існувало, принаймні, три причини формування держави Східної деспотії.

Створення іригаційної системи.

Ведення оборонних і наступальних війн.

Боротьба з кровозмішенням (інцестом).

Афіно-римський шлях. Веде до формування рабовласницької держави.

Західноєвропейський шлях. Веде до формування феодальної держави.

Виникнення права.

Щодо виникнення права, то, як уже згадувалося, соціальними нормами первісного суспільства були мононорми (звичаї і табу).

Велика регулятивна роль в ньому належала обрядам, ритуалам і міфам - набору прикладів гарної та поганої поведінки.

При переході від привласнюючої економіки до виробляючої і появі держави, відбувається розчленовування мононорм на норми права і норми моралі. Норми права - указівки, що обов'язково робити («повинне»), що заборонено робити («не можна»), що байдуже для суспільства (можна поступати за власним розсудом).

У своєму розвитку право пройшло два етапи:

Кулачне право - мононорми скасовувалися і знову вводилися за допомогою насильства. Ця чехарда мононорм, які то мали чинність закону, то ні, вела до дестабілізації ситуації в суспільстві. Це і привело до наступного етапу.

Писане право. Проходить дві стадії.

Фіксовані звичаї і прецеденти. На цій стадії звичаї, традиції, прецеденти починають фіксуватися в актах. Це призводить до подолання чехарди в законодавстві, характерної для кулачного права. На цій стадії були створені Закони Ману, Хаммурапі, Руська Правда і т.п. Поступово з них виростають національні правові системи.

Формування національних правових систем.

6. Філософія права

У сучасній юридичній науці виділяються два основні напрямки концепцій теорії права.

Теорії права з точки зору їх походження.

Юридичний позитивізм (один з основоположників Габриель Шершеневич). Основні риси:

Ця концепція визнає лише офіційне право, яке вона називає позитивним, а все інше право (у т.ч. природне) - є ні що інше, як моральна оцінка діючого права.

Ця концепція замикається на сукупність юридичних норм. При цьому правові норми - винятково державні творіння, а не наслідок соціально-економічного стану суспільства.

Більш того, ці норми самі створюють суспільні відносини.

Природне право (основоположники - Жан-Жак Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є та ін.). Основні положення:

Право є не встановлення держави, а система природних, від самого народження невідчужуваних прав людини (право на життя).

Закони держави повинні відповідати такому розумінню права. Звідси - розрізнення права і закону.

Права і свободи людини не даруються, не відчужуються державою або монархом, а належать їй від народження і тому повинні безперешкодно здійснюватися. Держава не створює право, а всього лише бере під охорону вже існуючі в суспільстві природні права.

Теорії права з точки зору змісту права.

Солідаристська (основоположник Леон Дюгі). Основні риси:

Суспільство існує завдяки взаємопідтримці та солідарності людей.

Ця солідарність висловлюється в різних нормах права, служить його вираженням і захистом.

Тому сутність права полягає у вираженні суспільної солідарності і, в зв'язку з цим, якщо ця сутність розходиться з нормами права, встановленими державою, конкретну справу треба вирішувати не на основі цих норм, згідно з «юридичною совістю епохи».

Нормативістська (основоположник - австрійський юрист Ганс Кельзен). Основні положення:

Теорія права повинна бути вільною від ідеологічних і ціннісних характеристик і не відображати нічиїх інтересів.

Право повинно бути створене із самого права. Право співвідноситься з навколишнім світом як «належна суть». Право, як система належної поведінки, не залежить від умов життя.

Першоджерело права - т.зв. «основна норма», тобто усувається можливість пошуків основ права поза самого права.

Психологічна (основоположник - Лев Петражицький). Основні риси:

Ця концепція поділяє право на позитивне й інтуїтивне. Позитивне право - сукупність нормативно-правових актів держави, а інтуїтивне - чисто психологічне явище, стан душі людини, що охоплює його ставлення до існуючого права.

Інтуїтивне право є не тільки в окремої людини, але й в окремого класу, родини, гуртка, у дітей, у злочинців тощо. Це право виробляється на основі спілкування і викликаних ним емоцій.

Ця концепція вбачає в психології і навіть у корисній уяві хворих споконвічне джерело правовідносин, що і породжує реальні права й обов'язки.

Соціологічна (основоположник - американський юрист Роско Паунд). Основні положення:

Ця теорія вимагає підходу до права не з формально-юридичного боку, а з позицій реального життя. Джерело права - не держава, а реальне життя. Але під життям ця концепція розуміє сугубо практичні відносини, тобто так зване «живе право».

Право, у дійсності, не стільки система офіційних норм, скільки фактичний уклад життя, відбиток вражень людини.