Адже зрозуміти, що кровозмішання веде до виродження, ставить рід на межу загибелі - можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов'язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв'язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності [17]. Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська. Тут з'явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки. Формування держави - тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, що одним із основних є східний шлях виникнення держави, “азіатський спосіб виробництва” (спочатку - Древній Схід, потім - Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини і структури родового устрою - земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, яка поступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більше відокремлювались від інтересів інших членів суспільства. Звідси, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, що тут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавно трансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватна власність тут не мала суттєвого значення [7]. На розглядуваний шлях зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність здійснення широкомасштабних суспільних робіт, які передвизначили виникнення самостійної і сильної публічної влади. Східні держави замітно відрізняються одна від одної, хоча мають багато спільного. Всі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чинновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалось чітко окресленої класової деференціації. Держава одночасно і експлуатувала сільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва. По іншому історичному шляху йшов процес виникнення державності на території Європи, де головним державотворчим фактором було розшарування сусупільства, яке обумовлено інтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеко не завжди цей процес походив у “чистому” вигляді. Так, наприклад, в Римі на виникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одчасно землеробом і воїном і інше. З приводу виникнення держави на території Західної і Східної Європи в літературі наявні дві точки зору. Прибічники першої стверджують, що в багатьох регіонах в ході розкладу первісних відносин зароджувалась феодальна держава. Прибічники іншої вважають, що після розкладу трудового устрою, тут наступає попередній феодалізму довгий період, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілегії, в першу чергу у володінні землею, але християни зберігають як свободи так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу - профеодальною [8]. Таким чином, на етапі виробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім'ї, військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшарування первісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родова організація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістю приходить нова організаційна норма суспільства - державність. Отже, узагальнюючи, можна сказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним станощем верстви, в здійсненя ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. 3. ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА Функції держави -- головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними. Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей. Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності [11]. Функції держави за засобами її діяльності: законодавча; виконавча (управлінська); судова; правоохоронна; інформаційна. Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції забезпечують внутрішню політику держави: 1) політична -- вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя; 2) економічна -- регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 3) оподаткування і фінансового контролю -- організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків; 4) соціальна -- забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 5) екологічна -- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу; 6) культурна (духовна) -- консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 7) інформаційна -- організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації; 8) правоохоронна -- забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні [17]. Зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави: 1) політична (дипломатична) -- встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 2) економічна -- встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 3) екологічна -- підтримання екологічного виживання на планеті; 4) культурна (гуманітарна) -- підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 5) інформаційна -- участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами; 6) оборона держави -- захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами; 7) підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами. У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність. Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реалізації -- правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення). Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова. Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю [10]. Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системи планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю -- політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку. На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все -- від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них. У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватний сектор економіки встановлюються межі. Із визначенням курсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція -- створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини (див. главу «Соціальна правова держава»). ВИСНОВКИ Держава - це апарат, механізм, який захищає інтереси населення певної території, регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу. Держава, поширює свою владу на всіх, хто живе на її території. Державна влада передбачає можливість примусу з боку держави, застосування певних “силових” засобів. В окремих державах це спричиняє порушення прав окремої людини, зневажання її гідності. У демократичній державі влада, забезпечуючи інтереси суспільства загалом, одночасно захищає права і свободи кожної людини.