Національна академія Служби безпеки України

Сутність соціального захисту, його тлумачення і зміст

Назаренко О.Л.

Анотація

У статті розкриваються сутність, зміст, структура, функції та рівні соціального захисту. Стаття присвячена з'ясуванню сутності соціального захисту, його тлумаченню і розкриттю його змісту. Сучасні реалії розвитку держави потребують значного переосмислення сутності соціального захисту населення. Відповідно до цього - постановки нових завдань, які покликані вирішувати ця система, та механізмів здійснення соціального захисту населення, що мають бути адекватні ринковим умовам.

Ключові слова: соціальний захист, сутність, система, завдання, функції, рівні.

Постановка проблеми. З'ясування сутності соціального захисту, його ролі і місця в забезпеченні безпеки держави набуває особливої актуальності у складних сучасних умовах. Поняття «соціальний захист» не має точного законодавчого визначення і потребує подальшого удосконалення.

Соціальний захист є одним із видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на захист, але не зважаючи на суспільний інтерес, все ж, дослідження сутності соціального захисту, його тлумачення і змісту характеризується низкою проблем, наявність яких потребує глибокого осмислення.

Метою даної статті є аналіз сучасного наукового визначення поняття «соціальний захист», його змісту, виокремлення складових, визначення ролі і місця соціального захисту в національній безпеці.

Визначаючи сутність соціального захисту, слід керуватися положеннями Конституції України, іншими нормами українського законодавства, міжнародно-правовими акти, довідковою та енциклопедичною літературою, іноземними джерелами, світовим досвідом розвитку соціальних держав.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми визначення поняття соціального захисту завжди були предметом дискусій при дослідженні прав людини на захист. Серед відомих вчених, які займалися дослідженням соціального захисту, необхідно відзначити таких, як: В. Андрушко, В. Бакіров, І.Бондар, Л. Гончарук, В. Дем'янишин, Ю.П. Дмитренко, В. Єрьоменко, В. Котюк, О. Красавчиков, А. Крупник, В. Лазор, В. Омельчук, Є. Пилипенко, В. Подшивалкіна, С. Прилипко, О. Процевський, Б. Сташків, Л. Стрельбицька, Г. Чанишева, О. Ярошенко та ін.

Дослідженням соціальних гарантій займалися такі вчені, як: Д. Богиня, І. Бондар, В. Брич, О. Грішнова, Л. Денісова, Т. Кір'ян, А. Колот, В. Костриця, В. Латік, Е. Лібанова, М. Папієв, О. Савенко, М. Шаповал, П. Шевчук, В. Яцканич та ін.

Дослідженням соціального забезпечення займалися І. Гнибіденко, А. Гончаров, І. Гущин, Б. Надточій, В. Новіков, В. Папієв, І. Сирота, В. Яценко та ін.

Серед зарубіжних вчених необхідно визначити таких як В. Артс, Р. Титмус, П. Пірсон, М. Ганслі Теренс, Й. Хендшель, П. Таундсен, С. Брю, М. Вебер, Дж. Гелбрейт, Р. Даль, Дж.М. Кейнс, Х. Ламиерт, А. Маршалл, А. Пігу, П. Самуельсон, М. Фрідмен, Ф. Хайек, П. Хейне та багато інших.

Незважаючи на значний доробок, внесений відомими науковцями в розгляд даної проблеми, на сьогодні питання визначення і сутності соціального захисту все ще знаходиться на стадії дослідження. Це пов'язано, насамперед, з тим, що законодавче визначення соціального захисту не є досконалим.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. У законах та інших нормативно-правових актах недостатньо повно викладена сутність соціального захисту, що може впливати на життя людей, безпеку людства, процеси державотворення та інші життєво важливі суспільні процеси. На погляд вчених, відсутність прямих норм у законодавчих актах України, якими передбачаються певні соціальні і правові гарантії особам, які залучаються до співпраці з оперативними підрозділами до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, є однією з проблем, яка потребує наукової розробки.

Виклад основного матеріалу. В житті кожної людини трапляються випадки, які можуть призвести до тимчасової або постійної втрати непрацездатності, котра в свою чергу, призводить до втрати заробітної плати, яка для більшості людей основним засобом для існування. До таких випадків відносять старість, хвороба, інвалідність, втрата годувальника, народження дитини та ін. Всі ці випадки, не зважаючи на їх різнорідність, мають однакові соціальні наслідки для людини, ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення не в обмін на нову затрачену працю.

Варто зазначити, що ці випадки прямо впливають на соціальну стабільність суспільства і подолати їх самостійно в багатьох випадках неможливо, держава бере на себе частку відповідальності за їх настання і утворює систему соціального захисту.

Соціальний захист -- явище не стабільне, якому притаманні риси видозмінювання в залежності від державного та суспільного устрою, політичної обстановки, економічного та соціального розвитку кожної конкретної країни на певному етапі її існування.

Соціальний захист -- це засіб збереження стабільності та злагоди в суспільстві, що трансформується, інструмент, за допомогою якого держава може впливати на життя і майбутнє людей.

Перш за все, необхідно встановити, що розуміється під поняттям «соціальний захист», які існують підстави такого захисту та хто підпадає під дану сферу суспільних відносин.

Перші спільноти (роди, племена, общини) піклувалися про непрацездатних, насамперед про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на осіб похилого віку та людей з особливими потребами. З виникненням державності природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій поступово почав регулюватися. До уваги бралися типові ситуації, що постійно виникали. Найбільш оптимальний варіант такої поведінки трансформувався у звичай, а пізніше -- у правові норми [1]. соціальний захист населення ринковий

Засвідчимо, що дослідження поняття соціального захисту актуальне. У суспільних відносинах у це поняття досить часто вкладається абсолютно різний зміст [2].

Термін «соціальний захист» пов'язаний із прийняттям закону США про соціальний захист (Social Security Act) у 1935 році. Його автор, на той час президент Сполучених штатів Америки Франклін Рузвельт, назвав новий законодавчий акт «наріжним каменем у системі, яка будується зараз, але у жодному разі не завершується» [3].

Без сумніву, Конституція України є Основним Законом, на якому ґрунтується національне законодавство, складовою якого є законодавство з соціального забезпечення. Враховуючи дефініцію, закріплену в ч. 1 ст. 46 Конституції України, вважаємо, що соціальний захист -- невіддільна складова існування правової держави, відповідальної за благополуччя, розвиток і безпеку людства.

У Конституції України закладені основоположні норми, які регулюють усі аспекти соціального захисту військовослужбовців [4 ст. 17, 46]. Ці норми потребують свого постійного удосконалення, конкретизації, металізування і закріплення в кодексах, законах, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах Служби безпеки України та в інших нормативно-правових актах. Міжнародно-правове регулювання соціального та правового захисту військовослужбовців здійснюється на основі правових норм, що містяться у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які, відповідно, є частиною національного законодавства України.

Науковці намагались надати визначення поняттю «соціальний захист». Так, Б. І. Сташків вважає, що «соціальний захист» -- це види і форми матеріального забезпечення, що надаються на умовах, передбачених законом чи договором, зі спеціально створених для цього фондів особам, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування [5].

Вивчаючи розвиток національної наукової школи права соціального забезпечення в Україні, І. М. Сирота наголошує на особливому значенні права соціального забезпечення в умовах сьогодення. Зростання ролі соціального забезпечення, вплив його на всі сторони життя людини якісно змінили і саму галузь права соціального забезпечення, і характер її взаємодії з іншими галузями права. В розвинутій цивілізованій державі, де існують ринкові відносини, соціальне забезпечення виступає в якості однієї з гарантій реалізації прав та свобод громадян. В умовах сьогодення право соціального забезпечення розвивається на основі нових принципів та концепцій, охоплюєнові групи відносин, які знаходилися раніше за межами даної галузі права [6].

Далі, Н. Б. Болотіна, висловлює точку зору, що вказана галузь права в сучасних умовах має називатися «право соціального захисту», базуючись на тому, що йдеться власне про соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків. Вчена зазначає, що право соціального захисту -- нова галузь національного права, яка перебуває на етапі становлення [7].

Соціальний захист населення лежить у площині соціальної функції держави. Основним призначенням соціальної функції є забезпечення людині гідного існування, вільного розвитку особистості, захисту сім'ї, соціальної справедливості і соціальної захищеності. Держава бере на себе обов'язок з надання допомоги слабким і знедоленим, усім, хто неспроможний самостійно заробляти на гідне людини життя, не має іншого джерела доходу.

Так, А. Гончаров, аналізуючи зміст поняття «соціальний захист», вказує, що на етапі переходу до ринку це поняття замінило «соціальне забезпечення», яке використовувалося в радянській економіці, де характеризувало специфічну організаційно-правову форму соціального захисту, що здійснювався безпосередньо державою [8].

До цього ж, І. В. Гущин визначає право соціального забезпечення як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають під час здійснення заходів щодо забезпечення престарілих та непрацездатних громадян грошовими (пенсії, допомоги, компенсації) і натуральними (протезування, засоби пересування для інвалідів, ортопедичні вироби) матеріальними благами аліментарного характеру, а також заходів з надання громадянам послуг і пільг [9].

Разом з тим, С. М. Ланцев вважав, що суспільство зобов'язане утримувати непрацездатного, але не повинно задовольняти всі його потреби, в тому числі нераціональні. Воно в змозі і повинно обмежувати свої витрати на рівні, що дозволяє задовольнити тільки ті потреби, які є науково -- обґрунтованими та раціональними [10].

Як вказує Б. С. Стичинський -- соціальний захист -- окремий предмет регулювання, й сукупність власних юридичних засобів впливу держави на учасників регульованих суспільних відносин, і найважливіше в них -- бажання держави в розвитку регулювання даних відносин [11].

При дослідженні феномену «соціальний захист» заслуговує на увагу і підхід, розроблений Комісією соціального розвитку ООН. Відповідно до вказаного підходу, соціальний захист розуміється як комплекс стратегій і програм державних і приватних секторів, які здійснюються суспільством у зв'язку з різними непередбачуваними обставинами з метою компенсації відсутності чи суттєвого обмеження прибутків від трудової діяльності, надання допомоги сім'ям з дітьми, а також забезпечення людей медичним обслуговуванням та житлом [12, с. 22-23].

Отже, об'єктом соціального захисту є соціально-культурні і соціально-економічні права людини, матеріальні блага та послуги, які надаються державою для забезпечення всією повнотою прав громадян держави та компенсації обмежень, щоможуть виникати в різних непередбачуваних обставинах життя.