Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце, тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них. Щоб не допустити помилок при кваліфікації діяння за цією ознакою, треба уважно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті.

Незаконне заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрози застосувати таке насильство також є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 289 КК. Під таким насильством слід розуміти нанесення ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я або втрати працездатності, а також інші насильницькі дії, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, зв'язування тощо.

За частиною 3 ст. 289 КК кваліфікується дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосувати таке насильство. Судова практика розглядає як такі заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або короткочасною втратою працездатності, заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, мордування, тортури, використання небезпечних для здоров'я чи життя потерпілого засобів (вогню, струму, наркотичних або інших сильнодіючих речовин), викидання з транспортного засобу під час руху тощо.

Нанесення при вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом побоїв або будь-якого виду тілесних ушкоджень додаткової кваліфікації не потребує, за винятком умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК).

Дії винного, спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, кваліфікуються залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета -- заволодіти транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 289 КК.

Використання без дозволу чужого транспортного засобу за обставин крайньої необхідності (наприклад, до-ставлення до лікримінальні хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування небезпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 4 ст. 289 КК звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом з застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Загальні висновки

1. Кваліфікація злочинів -- визначення конкретної суті, якості певного суспільне небезпечного діяння, його фактичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, встановлення їх тотожності юридичним об'єктивним та суб'єктивним ознакам певного складу злочину.

Кваліфікація злочинів, визначаючи юридичну характеристику злочину, одночасно розкриває характер і ступінь його суспільної небезпечності, місце в класифікації злочинів, ступінь суперечності його інтересам суспільства, правам та інтересам конкретних осіб, встановлюючи таким чином правові наслідки конкретного злочину -- підстави і межі кримінальної відповідальності особи, яка його вчинила.

Кваліфікація кримінально-правових діянь ґрунтується на закріплених у кримінальному законодавстві принципах кримінальної відповідальності: законності, рівності громадян перед законом, провини, справедливості і гуманізму.

Особливе значення для кваліфікації злочинів мають принцип законності і принцип рівності громадян перед законом. Крім того, виділяються спеціальні принципи кваліфікації злочинів:

1) принцип точності;

2) принцип повноти;

3) принцип суб'єктивного зобов'язання;

4) принцип неприпустимості подвійного зобов'язання;

5) принцип тлумачення всіх сумнівів на користь особі, діяння якої кваліфікується.

2. Під незаконним заволодінням транспортним засобом у ст. 289 КК розуміється „вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі”.

За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння автомобілями усіх видів, мотоциклом, трактором або іншими самохідними машинами. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби, зазначені у примітці до ст. 286 КК. Відповідальність за угон залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

За ст. 289 КК незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікується, вчинене різними способами, тобто таємно, відкрито, із застосуванням обману або зловживання довір'ям, без застосування насильства чи з насильством.

Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є формальним складом злочину у тому розумінні, що для визнання його закінченим не потрібне настання якихось наслідків.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Використана література Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141. Кримінальний кодекс України (ред. від 01.10.2007) // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25 - 26. Кримінально-процесуальний кодекс України // Веpховна Рада Укpаїни. -- К., Паpламентське видавництво, 2003. -- 287 c. Касинюк В.И., Корчева 3.Г. Вопросы квалификацин транспортных преступлений: Учеб. пособие. -- К., 1988. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. -- К.: Атака, 2002. -- 640 с. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. -- К.: 1999. Кригер Г.А. Место принципов советского уголовного права в системе принципов права // Советское государство и право, 1981, № 2. С. 102. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.О. Бажанова та ін. -- К., Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с. Навроцкий В.О. Теоретические проблемы уголовно-правовой квалификации. - К: 1999. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. M.I. Мельника, M.I. Хавронюка. -- К., Атака, 2004. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -- К.: 1997. Нікулін С.І., Г.В.Чеботарьова. Кримінальне право. Заг. част. -- К., 2004. -- 594 с. Сабитов Р.А. Теория и практика квалификации уголовно-правовых деяний. - М.: Изд-во МГУ, 2003. Уголовное право. Особенная часть (конспект лекций) / Сост. М.Смирнов, А.Толмачев - М., 1999. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Підр. Загальна частина. -- К., Атіка, 2004. -- 488 с. Щупаківський Р. Визначення об'єкта і предмета незаконного заволодіння чужим транспортним засобом // Право України, 2003, №4. Якушин В.А. Субъективное вменение и его значение в уголовном праве. - Тольятти, 1998.