До таких груп належать жінки, діти, пенсіонери, інваліди, біженці, представники расових та національних меншин. Вони використовують права в галузі свободи від дискримінації за статевим, расовим, національним або віковим принципом. У зв'язку із цим може виникнути твердження, адже всі, хто входить до відповідної групи, є окремими індивідами та самостійно можуть реалізовувати свої права. Так, можна було б сказати про перше чи друге покоління прав людини, але не про третє. Носіями таких прав є особи, але лише тому, що вони належать до певних соціальних груп.

Права третього покоління покликані подолати автономію окремих індивідів, що конкурують між собою, і забезпечити соціальну солідарність, що дозволить людям повністю розкрити свій потенціал за допомогою спільної участі в соціальному житті різних співтовариств, до яких вони належать.

Розглянувши теорію трьох основних, загальновизнаних «поколінь прав людини», ми виявили певні аспекти їх становлення та розвитку. Проте багатогранність людини породжує невичерпність її прав. Людина постійно змінює світ навколо, вдосконалює створене раніше, пристосовує для свого існування. Для цього їй потрібен новий комплекс прав. У зв'язку із цим у юридичній науці вже виявили так зване четверте покоління прав людини.

Поява четвертого покоління прав людини пов'язано з процесами демократизації, гуманізації, інформатизації, розвитком комп'ютерних технологій, з проведенням певних досліджень у науці, медицині, біології, кібернетиці, космічній сфері.

Усе це відбувається за допомогою інтеграційних процесів - процесу взаємозближення, поєднання й утворення взаємозв'язків. Основу інтеграції заклали вищий етап розвитку науково-технічної революції, становлення та зміцнення прав людини як державного й суспільного пріоритету.

Загальновизнано, що під впливом інтеграції відбувається зближення національних правових систем та їх інститутів. Основним підґрунтям такого процесу виступають загальнолюдські правові цінності - ідеї прав людини, верховенства права, демократії та інші, що набувають більшого визнання у світі [3].

На сучасному етапі розвитку інтеграція має «європейські стандарти». Тому до четвертого покоління прав людини належать такі права: право на евтаназію, на зміну статті, на трансплантацію органів, на використання віртуальної інформації, право на клонування. Україна як незалежна, демократична та європейська країна повинна звертати увагу на всі міжнародно-правові норми, які стосуються цих галузей, та закріпити права у своєму законодавстві з вимогою, що їх буде підтримувати більшість від уряду та населення.

Розглядаючи всі вищеперелічені права, потрібно звернути увагу на їх морально-етичну та релігійну складову. Релігія та мораль - це давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії світової цивілізації. І хоча всі країни керуються тільки нормами права, зокрема національним законодавством (законами, підзаконни- ми нормативно-правовими актами), морально-етична та релігійна стадія є первинною для розвитку всіх існуючих прав людини.

Сучасний розвиток науки й техніки вступає в серйозне протиріччя з догмами релігії. Суспільство не завжди приймало основні положення релігійних концепцій. Проте є окремі стійкі традиції, які складалися століттями та міцно ввійшли в побут людей. З точки зору загальної системи цінностей право повинно відповідати вимогам моралі.

Розглянемо також права людини «четвертого покоління», що є найбільш критикованими на сучасному етапі суспільного та правового розвитку людства. Такими правами, зокрема, є право на евтаназію та право на клонування.

Що є найголовнішим у людини, окрім її життя? Людське життя є неповторним та одночасно звичайним, радісним та сумним, сповненим глибоких переживань. У зв'язку із цим виникають такі питання: чи потрібно визнавати на законодавчому рівні право людини на евтаназію, чи можемо ми надати їй «путівку в життя».

Нагадаємо, що евтаназія - це практика припинення або скорочення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, з метою їх припинення [4]. Отже, тільки лікар і лише за рішенням окремої хворої людини може провести процедуру евтаназії.

Беручи до уваги інтеграційні процеси, можна сказати, що евтаназія не набула поки що загального розповсюдження. Люксембург, Голландія, Бельгія та штат Орегон (США) стали країнами, які узаконили процедуру евтаназії.

Наприклад, у Голландії було прийнято Закон «Критерії застосування евтаназії та надання допомоги в разі добровільного позбавлення життя». Цими критеріями є такі:

- лікар повинен бути переконаним (тобто в разі юридичного переслідування зуміти довести), що його пацієнт прийняв рішення про свою евтаназії добровільно й обдумано;

- лікар повинен бути переконаним, що це той випадок, коли хвороба пацієнта невиліковна, а фізичні страждання від неї стали нестерпними, і вже вичерпані всі засоби для позбавлення пацієнта від таких страждань;

- пацієнт повинен бути проінформованим про свій стан на цей момент і про прогнози щодо тривалості його життя;

- з таким висновком повинен погодитися ще один лікар, який працює незалежно від лікуючого лікаря і теж знає цього пацієнта;

- евтаназія може бути проведена тільки лікарем і лише медичними засобами [5].

Отже, ключовою фігурою в цій процедурі виступає лікар, навіть не пацієнт, який згідно із цим законом більш-менш повинен сам прийняти рішення про те, щоб померти добровільно.

Тому на підставі такої соціальної конфронтації (поділу людей у суспільстві на групи «за» та «проти») виявлено як переваги, так і негативні аспекти клонування людини.

По-перше, виникає проблема релігії та моралі. Релігійними канонами встановлено, що людина - це результат божого промислу. Шляхом клонування людство посягає на повноваження Бога. Кожна людина у своєму вияві є індивідуальною, не схожою на інших людей. Вона має власний генетичний код та має право вільно ним розпоряджатись та контролювати його [6].

По-друге, виникає проблема визнання такого права та закріплення його в міжнародних актах всесвітніх міжнародних організацій та у внутрішніх законодавствах окремих держав. Слід наголосити, що більшість європейських держав не тільки не закріпили в законах, постановах, статутних документах міжнародних організацій право на клонування, а навіть на законодавчому рівні заборонили поширення такого права.

Найбільшим противником процесу клонування людини виступає церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння. Папа Римський прийняв 7 нових смертних гріхів, серед яких є «маніпуляції на генному рівні».

У розвинених країнах, зокрема США, Німеччині, Франції, Іспанії, Данії, діє заборона на державне фінансування досліджень у цій сфері.

Не відстає від європейських держав й Україна. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про заборону репродуктивного клонуван- ня людини» від 14 грудня 2004 року N° 2231-ГУ. Мета прийнятого закону полягала в тому, щоб заборонити репродуктивне клонування людини, виходячи з принципів поваги до людини, визнання цінності особистості, необхідності захисту прав і свобод людини та враховуючи недостатню дослідженість біологічних та соціальних наслідків клонування людини [7].

У правовому аспекті клонування людини поки що залишається під забороною. Якщо все ж суспільство «прийме» клонування, то це затребує прийняття нових нормативно-правових актів, створення нового законодавчого регулювання для запобігання зловживань [8].

покоління право людина нормативний

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що ніщо не стоїть на місці, ніщо не зупиняється, а навпаки, розвивається та вдосконалюється. Це ж стосується й інституту прав людини. Становлення теорії «поколінь прав людини» пов'язано з відповідними історичними передумовами становлення права, розвитком самої людини. Категорії прав людини всіх поколінь є взаємозалежними одна від одної. А тому одні права громадян виходять з інших прав. Так, колективні права, які належать до третього покоління, знайшли свій вияв тільки завдяки особистим, політичним, економічним та соціальним правам окремої особи. Четверте покоління прав людини набуло свого розширення лише завдяки розвитку науки, медицини та біології.

Завжди досить складно прогнозувати майбутнє та шляхи розв'язання основних проблем, що стоять перед суспільством. Очевидно, що корпус прав, які потребують захисту в сучасних інтеграційних умовах, неминуче буде розширюватися. Тому, як вбачається, у найближчому майбутньому будуть виникати й п'яте, шосте, сьоме покоління прав людини, а з ними й певні протиріччя, які будуть вирішуватися як на суспільному рівні, так і на законодавчому.

Список використаних джерел

1. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф.Скакун // К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pidruchniki.ws/1867010843034/pravo/teoriya_pokolin_prav_lyudini.

2. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

3. Шматко Н. «Вступ до теорії правових систем» / Н. Шматко // Юридична газета. - 2009. - № 21. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.yur-gazeta.com/ru/article/675/.

4. Грищенко О. Проблема клонування: суспільний та правовий аспект / О. Грищенко // Юридичний журнал. - 2005. - № 10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/artide.php?id=1976.

5. Мартинюк-Гресь С. Евтаназія: «за» чи «проти»? / С. Мартинюк-Гресь // Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик. - 2008. - № 47. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.personal-plus.net/299/4230.html.

6. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми / О. Аврамова, О. Жидкова // Право України. - 2010. - № 2. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.info-pressa.com/article-212.html.

7. Про заборону репродуктивного клонування людини : Закон України від14 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 5. - Ст. 111.

8. Вир С. Клонирование человека: аргументы в защиту / С. Вир [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://planeta. moy.su/blog/stiven_vir_klonirovanie_cheloveka_argumenty_v_zashhitu/2012-11-11-34772.