Процедура патентування винаходів та корисних моделей в інших державах проводиться їх власниками з певною метою. По-перше, захистити свої інтереси при експортуванні продукції. По-друге, захистити їх на чужих територіях як об'єкт власних науково-технічних досягнень. По-третє, для захоплення нових і розширення існуючих ринків збуту своєї продукції. I, нарешті, для всебічного сприяння міжнародному співробітництву у науково-технічній, промисловій, комерційній сферах тощо. Останнє стосується спільних підприємств, міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Патентуванню об'єктів передує копітка і цілеспрямована робота щодо глибокого вивчення ринку товару, вибору країн патентування, прогнозування можливих майбутніх збитків та прибутків, джерел фінансування, потрібних для проведения патентування, рекламних компаній тощо.

Особливо актуальними сьогодні стають питания охорони інтелектуальної власності, створеної під час міжнародного науково-технічного співробітництва та роботи спільних підприємств. Правовими підставами для такого регулювання мають бути конкретні договори, розроблені з урахуванням підписаних Україною міжнародних угод щодо науково-технічного співробітництва. Однак основна стратегія одержання охорони має базуватися на трьох китах:

- функціональному - вид правової охорони на певний об'єкт (винахід, корисну модель тощо), строки та систему патентування, яку доцільно використовувати;

- географічному - вибір країн, де доцільно дістати правову охорону об'єкта;

- фінансовому - пошук коштів для проведения заходів з патентування (сплата мита, підтримання чинності патенту тощо).

Вибір виду правової охорони, у свою чергу, залежить від: об'єкта правової охорони й особливостей національного законодавства країн патентування [5, c. 66-67].

Слід зважати, що не у всіх державах корисні моделі підлягають правовій охороні. Однак усе ж існує велика кількість країн, де вони охороняються: Австрія, Болгарія, Бразилія, Венесуела, В'єтнам, Іспанія, Італія, Китай, Корея, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Перу, Польща, Португалія, Сомалі, Тайвань, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Чехія, Чилі, Югославія, Японія, а також пострадянські держави, окрім Грузії.

Також при патентуванні об'єктів слід ураховувати, що, вибравши як об'єкт корисну модель, заявник зазвичай витратить менше коштів і часу. Крім того, до питания захисту власних інтересів можна підходити комплексно. Це особливо важливо у разі експортних поставок і продажу ліцензії. У таких випадках, як правило, намагаються максимально захистити власний продукт. Тому, окрім самого об'єкта реєструють, наприклад, ще й товарний знак, дизайн виробу захищають патентом на промисловий зразок тощо.

Щодо системи патентування, то тут заявник, власне, має сам її обирати. Зазвичай ці роботи виконуються за допомогою патентних повірених, акредитованих у державі патентування. Якщо потрібно запатентувати винахід або корисну модель лише у кількох державах, то доцільно подати заявки до патентних відомств у кожній з цих держав. Цей шлях має чимало вад, бо пов'язаний із значними збитками в коштах і часі. Адже слід оплачувати послуги патентних повірених у кожній з цих країн. Однак, крім традиційно їсхеми, існують й інші процедури. Наприклад, заявки можна подати згідно з: договором про патентну кооперацию (РСТ); вимогами Європейської патентної конвенції (ЄПК) [5, c. 67].

Перша - РСТ, передбачає наявність двох фаз: міжнародної та національної. Міжнародна включає: подання міжнародної заявки, проведения пошуку та міжнародну публікацію. Крім того, за бажанням заявника може додатково проводитись попередня міжнародна експертиза заявки. Національна фаза передбачає процедуру розгляду міжнародних заявок національними патентними ус-тановами країн, де проводиться патентування. До недоліків цієї системи слід віднести відносно високу вартість послуг, а також неможливість змінити складений список країн патентування у процесі роботи над проектом, що на практиці трапляється досить часто. Тому нею доцільно користуватися лише у разі необхідності патентування об'єкта не менше ніж у чотирьох-п'яти країнах. Це дозволяє, як свідчить досвід провідних фірм світу, знизити витрати порівняно з традиційною схемою патентування.

Патентування за процедурою ЄПК дозволяє отримати патент, який буде чинним на територіях країн, указаних у заяві. Процедура патентування за цією схемою не з дешевих і може порівнюватись хіба шо з вартістю 4-5 окремих охоронних документів. Однак вона має і свої переваги. Згідно із вимогами ЄПК подається лише одна заявка, однією мовою, і через одного патентного повіреного, а патентна грамота одночасно захищає об'єкт у кількох країнах-учасницях ЄПК.

Крім згаданих, процедура патентування може також проводитися за системами, що передбачаються іншими регіональними угодами, наприклад, Євразійською патентною конвенцією, Африканською організацією інтелектуальної власності тощо [5, c. 68].

Отже, процедура патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах є досить складною і вимагає значних коштів. Тому рішення про його проведення слід приймати лише на підставі здійснення глибокого і все-бічного аналізу ринку, власних можливостей і серйозних підстав. Серед останніх вирішальним може бути гарантія експортних поставок продукції або продаж ліцензії.

Висновки

Таким чином, зростання ролі й значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку країни зумовлює необхідність посилення правової охорони інтелектуальної власності, зростання кількості експертиз у цій сфері.

Механізм здійснення правової охорони корисної моделі подібний до механізму правової охорони винаходу і так само полягає у видачі патентів, але він більш простий, дешевий і швидкий. Завдяки цьому правова охорона корисних моделей відіграє значну роль для малого бізнесу, якому належить стратегічна роль у розробках і комерціалізації новацій відповідно до вимог ринку.

Серед проблем, що мають місце в українській системі охорони прав на винаходи і корисні моделі, можна виділити наступні:

1. Щорічно зростає кількість підприємств і наукових організацій, в яких повністю припинилася винахідницька та раціоналізаторська діяльність.

2. Чинним законодавством, зокрема Законом України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» не передбачені належний захист інтересів працівників -- авторів об'єктів промислової власності, порядок і розмір винагороди за створення та використання винаходів.

3. З 1992 р. припинилося одержання сучасної патентної інформації з різних країн світу, зокрема видання «Изобретения стран мира», що робить винахідницьку роботу і проведення пошуку на патентну чистоту при експорті наукоємної продукції практично неможливими.

4. Перешкодою для ефективної інноваційної діяльності в Україні є великі терміни (4-5 років) проведення експертизи заявок на винаходи.

5. Існуючий порядок видачі деклараційних патентів без проведення кваліфікаційної експертизи зі строком дії 6 років не забезпечує належного захисту винаходів, під такі патенти неможливо залучити інвестиції, що не відповідає вимогам ТРІПС, якою передбачений строк дії патенту на винахід не менше 20 років.

6. Відсутність валютних коштів для патентування українських винаходів за кордоном, що є суттєвою перешкодою для інноваційної діяльності в Україні, зростання виробництва та експорту наукоємної продукції.

7. Багато наукових установ відмовляються від патентів на винаходи через нестачу коштів для підтримання їх чинності, що призводить до значних втрат для нашої держави.

Удосконаленню системи охорони прав на винаходи і корисні моделі і стимулюванню винахідницької діяльності в Україні сприятиме:

1. Розробка на державному рівні конкретних завдань щодо реального забезпечення конституційного права громадян на захист інтелектуальної власності, сприятливих умов для створення об'єктів інтелектуальної власності і розвитку українського ринку цих об'єктів.

2. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони інтелектуальної власності.

3. Проведення наукової та юридичної експертизи проектів нормативних актів, дослідження міжнародного досвіду, здійснення аналізу практики застосування законодавства з охорони інтелектуальної власності.

4. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, створення автоматизованих баз даних щодо об'єктів інтелектуальної власності.

5. Організація системи підготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності.

6. Розробка законопроектів щодо врегулювання правовідносин між роботодавцем і працівником з питань створення винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

7. Удосконалення законів України згідно з вимогами світової практики, в тому числі відмова від деклараційного патенту на винахід і вдосконалення охорони секретних винаходів.

8. Залучення до полішення системи охорони прав на винаходи і корисні моделі представників вищих навчальних закладів, громадських організацій, окремих винахідників.

9. Забезпечення технологічного і фінансового забезпечення доступу до зарубіжної патентної інформації, яка надається патентними відомствами та міжнародними організаціями промислової власності на безоплатній основі через Інтернет тощо.

10. Скорочення часу проведення експертизи заявок на винаходи чи корисні моделі.

Від вирішення питання створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовій соціально-економічній системі. Від цього, у свою чергу, зростають перспективи створення робочих місць у нових галузях економіки, що базується на знаннях. Це стосується також і питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використовуванням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цьому сприяє діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності України.

Перелік посилань

1. http://www.sdip.gov.ua/ua/get_pat_inv.html

2. http://www.ukrpatent.org/ua/vidomchi.html

3. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3687-12.

4. Липинский В.В. Основы интеллектуальной собственности. Курс лекций. - Донецк: Норд Пресс, 2005. - 188 с.

5. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2007. - 156 с.

6. http://www.wipo.int/patentscope/ru/patents_faq.html

7. Жарінова А. Інтелектуальна власність - фундамент інноваційної моделі розвитку // Урядовий кур'єр / http://www.lawbook.org.ua/aref/12.00.03/109.shtml