Досить цікавою є також проблема звільнення соціально захищених категорій працівників. Розберемо її детальніше на прикладі звільнення вагітних жінок. Вище зазначена ст. 184 КЗпП передбачає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. Однак, на нашу думку, на запитання роботодавця адресоване юрисконсульту чи можна звільнити вагітну жінку слід однозначно відповідати «звісно можна». І це пов'язано із наступним. Із детального аналізу трудового законодавства, справді об'єктивна відповідь на це питання є стверджувальною. Інше питання стосується яким чином роботодавець має намір звільнити таку жінку. Законно чи незаконно? Стосовно незнаних випадків звільнення, то варто зазначити, що хоча звільнити вагітну жінку на будь-якій іншій забороненій законом підставі фактично можливо, однак в такому випадку роботодавець дещо ризикує, адже судова практика по поновленню таких категорій працівників на роботу свідчить про, те, що суди займають позицію працівника та поновлюють його на роботі. Крім того роботодавець в такому випадку буде вимушений виплачувати кошти такому працівнику як за вимушений прогул. Тому радити будь-які незаконні схеми звільнення соціально захищених працівників ми не беремося. Існує як мінімум декілька випадків законного звільнення вагітної жінки:

1) звільнення її за власним бажанням;

2) звільнення у зв'язку із повною ліквідацією підприємства

3) припинення трудових відносин в порядку переведення на іншу роботу з ініціативи працівника та відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП. Стосовно 1-го випадку, то якщо вагітна жінка дійсно бачить, що не може через свою вагітність належним чином чи вчасно виконувати свої трудові обов'язки її неважко буде вмовити, тим же колективом працівників звільнитися за власним бажанням із наступним її працевлаштуванням на будь-яке інше підприємство у випадку відсутності на даному для неї іншої підходящої роботи. Стосовно другого випадку, особливо що стосується досить невеликих підприємств із невеликим штатом працівників, то роботодавцю, який має намір звільнити вагітну жінку, може бути доцільніше здійснити ліквідацію такого підприємства із одночасним звільненням такої особи із наступною реєстрацію нового підприємства. Така процедура хоч і займе певний час та буде коштувати певних грошей, однак інколи це може бути вигідніше роботодавцю, ніж сплачувати заробітну плату цій працівниці ще протягом невизначеного періоду часу. Оптимальним «звільненням» вагітної жінки, на нашу думку, все ж таки для роботодавця може стати третій випадок, а саме в порядку п. 5 ст. 36 КЗпП: переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію. В такому випадку трудовий договір із таким працівником припиняється.

Висновки

Отже, роботодавець, який має намір звільнити вагітну жінку повинен належним чином та за ініціативою такої вагітної працівниці звернутися у Державну службу зайнятості з вимогою, щоб їй підшукали іншу вакантну посаду на іншому підприємстві. Вважаємо, що у такому випадку працівницю простіше буде вмовити перевестися на іншу роботу, ніж звільнитися. Крім того роботодавець таким чином зможе припинити трудові відносини із зазначеною особою, а всі норми трудового законодавства в такому випадку будуть дотримані.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України, 1971, додаток до № 50, Ст. 375

3. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1993. - N 16. - ст.167.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 1.04.1992. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - Частина перша. - К.,1995. - С.168-169.

5. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. - Х.: Консум, 2003.

6. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. -- 2-ге вид., стер. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2007. -- 564 с.

7. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юорид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Козак та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. -- 2-е вид., перероб. і доп. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. -- 544 с.

8. Правове регулювання випробування при прийнятті на роботу за законодавством України : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Н.О. Мельничук; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. -- Х., 2006. -- 21 с. -- укp.

9. Дріжчана С. Відмова у прийнятті на роботу: проблеми і пропозиції // Радянське право. - 1991. - № 6.

10. Мачковский Л. Необоснованный отказ в приеме на работу и увольнение беременной женщины и женщины, имеющей малолетних детей / Л. Мачковский // Законность. 2004. - № 6. - С. 16-18.

11. Пересунько В. Класифікація юридичних гарантій трудових прав громадян // Право України. - 2000. - № 2.

12. Сташків І.Б. Правове регулювання праці інвалідів // Соціальний захист. - 2000. - №6.

13. Правовий захист жінок при працевлаштуванні і прийнятті на роботу / В. Пузирний / / Право України . - 2004 . - N1 . - С.33-36.

14. Абрамова А. А. Труд женщины. - М.: Юрид. лит., 1989. - 89 с.

15. Севастьнов Г. М., Штифанов. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодёжи. - М.: Знание, 1989. - 140 с.

16. Словник іншомовних слів // за редакцією В. Шемшученка. К., 1985.

17. Лукашева Н. Н. Требования, связанные с необходимостью доверия к работникам / Н. Н. Лукашева // Учені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Серія : Юридичні науки. - 2010. - Т. 23 (62). № 1. 2010. - С. 159-164.

18. Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною та припиненням трудового договору / Г. І. Давиденко // Вісник Верховного Суду України, 1997. - №2 (4). - С.27-38.

19. И. Я. Киселёв. Трудовой договор: вопросы регулирования найма и увольнений (обзор зарубежного опыта). Москва: Институт труда Мин. Труда и соц развития. - 1997. - с. 64

20. Іоннікова І.А. Матеріальна відповідальність роботодавця за незаконне звільнення з роботи // Держава і право: Збірник наукових праць. -- Випуск 5. -- К.: 2000. -- С. 271-279.

21. Гончарова Г.С., Патрекеев Н.С. Порядок заключения й расторжения трудового договора. Харьков, 1999.

22. Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. -- СПб.: СКФ "Россия--Нева", 1994. -- 54 с.

23. Пастухов В. Правові проблеми ринку праці в Україні //Право України. -- 1996. -- № 5. -- С. 30-33.

24. Трудовий кодекс Російської Федерації від 30 грудня 2001 р. № 197-IV (зі змінами від 24, 25 липня 2002 р.

25. Законопроект Трудового кодексу України, підготовлений до другого читання станом на 10.12.2009р.