У випадках, коли присутність підсудного у залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показань неповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений у відсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залу суду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливість допиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовою судочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.

Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувати відеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівів визначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли у зв'язку з цим.

Висновки

Дослідивши тактику допиту свідка, можна зробити наступні висновки:

1. Свідком у справі може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються данної справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню, а також про факти, що характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного;

2. Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань;

3. Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит свідка за своєю природою - процес передачі інформації від свідка слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону;

4. Мета кожного допиту - з'ясувати об'єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовка до допиту включає наступні етапи:

- вивчення матеріалів справи;

- детальне вивчення особистості свідка, його відношення до події;

- підготовка доказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновки експертиз);

- складення плану допиту;

- вирішення питання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка;

5. Для успішного проведення допиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бути об'єктивним. Слідчому також не слід покладатись лише на певний один тактичний прийом, вони повинні застосовуватись у комплексі;

6. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі;

7. Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування шляхом постановки уточнюючих запитань;

8. При допиті неповнолітнього свідка важливим є встановлення непримусового контакту, створення при цьому доброзичливої обстановки. Слідчий повинен пам'ятати, що неповнолітні більше схильні до навіювання та впливу з боку інших осіб.

Список використаної літератури

Нормативний матеріал

1. Конституція України.- Відомості Верховної Ради.- 1996.-№ 30.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Відомості Верховної Ради. - 1961.- № 2.

Література

3. Тертишник В.М.- Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.- К.: А.С.К.-2005.;

4. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. - К: Юрінком Інтер.- 1999.;

5. Ратінов А.Р., Адамов Ю.П. - Лжесвідчення. - М.: Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мір попередження злочинності.- 1976.;

6. Доспулов Г.Г.,- Психологія допиту на попередньому слідстві.- М.: Юридична література. - 1976.;

7. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. - Тактика допиту при розслідуванні злочинів. - М.: Юридична література. - 1970.;

8. Гора І.В., Колесник В.А., - Криміналістика. Криміналістична практика.,-К.: Алеута.,- 2005.;

9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., - Кримінальний процес України. Підручник.- Юрінком Інтер.-2004.;

10. Салтевський Л.В.,- Криміналістика.- К.: Кондор,-2005.;

11. Шеремет А.П., - Криміналістика. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.;

12. Стахівський С.- Допит, як спосіб одержання показань свідка.,- Право України. - 1997.- № 7 - с. 30-33.;

13. Коновалова В.Є., - Допит: тактика і психологія.- Х : Консул. - 1999.;

14. Справочник следователя. Практическое пособие.- М.: «Юридическая литература».- 1990.