Приватний бізнес був вельми зацікавлений мати партнером казенні структури, які, у свою чергу, з метою економії засобів і підвищення якості своїх замовлень, надавали фірмам можливість позмагатися між собою за державне визнання. Найвідоміші виробники одержували звання "постачальників Двору Його Імператорської Величності", саме пройшовши ієрархічні ступені торгів і конкурсів.

У 1900 р. було опубліковане "Положення про підряди і поставки", яке діяло до жовтня 1917 р. Положення передбачало проведення торгів трьох типів: ізустні торги, торги за допомогою запечатаних оголошень і змішані. Ізустні торги фактично були аукціоном. Для вдосконалення процесу конкурсного відбору в Росії було запропоновано ввести англійську систему пошуку можливих учасників торгів. З цією метою кожне відомство вело списки підприємств, визнаних відповідними скарбниці контрагентами по своїй надійності і солідності.

Після революції потрібно було відновити конкурсну практику і створити відповідні структури. Таким органом стала робітничо-селянська Інспекція, яка вже мала на той час досвід роботи, крім іншого.

Узагальнивши цей досвід, інспекція розробила Положення про поставки і підряди, яке було затверджене 30 листопаду 1921 р., і інструкцію до нього, прийняту всіма господарськими наркоматами.

У Збірках Законів 1924-1926 рр. зустрічаються тільки акти з поточних питань, схожі на розпорядження початку століття - про ухвалення або неприйняття у вигляді застави тих або інших цінних паперів банків або, як вони стали називатися, Державних трудових ощадних кас.

У 1927-1928 рр. інтерес до торгів знову зростає, і зв'язано це, перш за все, з виданням нового Положення про державні підряди і поставки, затвердженого 11 травня 1927 р. В порівнянні з попередньою директивою в ньому були розширені і змінені деякі статті, інші ж з'явилися знову.

Основною темою торгів стали ремонтно-будівельні роботи і будівництво. Поставки замінювалися державним розподілом, і кількість конкурсів по них різко скоротилася. За формою проведення звичними стали змішані торги, зрідка організовувалися усні. Оголошення з регіонів практично не поступали, в основному поміщалася інформація московських підприємств і установ.

Конкурсні закупівлі повернулися в Росії на державний рівень тільки через 70 років.

У Україні історично система торгів розвивалася відповідно до стану розвитку торгівлі в державах, до яких в той або інший період належали певні регіони нашої держави. З моменту отримання Україною незалежності процес формування законодавства про державні закупівлі придбав самостійність і динамічність.

Поняття "державні замовлення" - прообраз сучасного поняття "державні закупівлі" - було вперше застосовано Держпланом СРСР при розробці проекту народногосподарського плану на 1988 рік. Головною причиною введення цієї економічної категорії було те, що вже з середини

80-х років Держплан СРСР в масштабах всього народногосподарського комплексу не міг повністю збалансувати планові завдання по виробництву продукції з наявними матеріальними ресурсами.

Така ідеологія щодо державного замовлення існувала до 1993 року, включаючи перші роки незалежності України.

Починаючи з 1993 року, коли система централізованого планування виробництва і розподілу матеріально-технічних ресурсів поступово втрачала свою дієздатність і адекватність економічної ситуації, трансформувалися і функції державного замовлення, все більш втрачаючи властивості абсолютного державного регулятора у виробництві продукції і послуг і перетворюючись на спосіб забезпечення потреб в матеріальних ресурсах, продукції, роботах і послугах споживачів, які містяться за рахунок державного бюджету.

Це знайшло своє відображення в щорічних указах Президента України до 1996 року про державний контракт і державне замовлення. Крім того, було прийнято Ухвалу Кабінету Міністрів України від 21.10.93 року № 871 "Про затвердження Положення про порядок організації і проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні"[1], яке дало початок проведенню міжнародних торгів і упорядкувало проведення на конкурсних основах закупівель товарів (робіт, послуг) виключно іноземного походження для задоволення державних потреб України.

Під час дії згаданої Ухвали (21.10.93 - 28.06.97) Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України зареєстровано 66 міжнародних тендерів.

Об'єктивні зміни в принципових підходах до формування і розміщення державних замовлень були зафіксовані в Законі України від 22.12.95 року №493/95-ВР "Про поставки продукції для державних потреб"[2], а також у відповідній Ухвалі Кабінету Міністрів України з 29.02.96 року №266 "Про Порядок формування і розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням"[3].

Окрім цього, в окремому порядку, певним Законом України "Про державне оборонне замовлення" від 03.03.1999 року №464 [4], формується державне оборонне замовлення для забезпечення потреб Озброєних Сил України і інших військових формувань в озброєнні і військовій техніці, речовому і медичному майні, продовольстві, паливно-мастильних матеріалах, виконанні науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт.

В рамках реалізації заходів щодо удосконалення системи державних закупівель в Україні і з метою наближення діючих процедур розміщення державних замовлень до передбачених вимогами системи Світової організації торгівлі в 1997-1998 роках були прийняті ухвали Кабінету Міністрів України від 28.06.97 року №694 "Про організацію і проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24.09.97 року №1058 "Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок засобів державного бюджету і іноземних кредитів, які притягуються під гарантії Кабінету Міністрів України" і з 01.09.98 року №1369 "Про проведення торгів (тендерів) в будівництві".

У 2000-2003 роках здійснювався послідовний розвиток національної системи державних закупівель, зокрема шляхом реалізації Плану заходів Кабінету Міністрів України по розвитку системи державних закупівель в Україні і Програми інтеграції України в ЄС, з урахуванням послання Президента України Верховній Раді України "Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір"[5], в якому вдосконалення системи державних замовлень і закупівель визначене як один з основних механізмів модернізації промисловості.

1.2 Законодавче забезпечення державних закупівель та проведення торгів

На сьогодні питання закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти як державного, так і місцевого бюджетів врегульовані нормами загального та спеціального законодавства, зокрема Господарського кодексу України та Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р [6].

У цілому існуюче правове поле у сфері державних закупівель спрямоване на створення конкурентного середовища з метою оптимізації та раціоналізації використання бюджетних коштів, зокрема фінансових ресурсів територіальної громади міста.

Процес закупівлі - це тривалий процес, який починається з визначенням потреби до постачання товарів, виконання робіт і надання послуг. Цей процес також потребує витрат часу і грошей для проведення торгів (тендера).

В понятті Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» торги (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів (тендера) згідно з процедурами (крім процедури закупівлі у одного учасника), встановленими цим Законом.

Придбання товарів або послуг на основі належної комерційної практики згідно з Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (м.Київ, від 22.02.2000 № 1490-Ш) [6] зі змінами внесеними відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [6] передбачає здійснення певних кроків - насамперед це організаційна робота замовника.

Замовник (розпорядник державних коштів) визначає відповідальних за цю роботу, формує наказом по організації тендерний комітет, затверджує його склад та розробляє Положення про головні функції тендерного комітету щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. До тендерного комітету мають входити представники замовника, а у разі потреби, залежно від очікуваної вартості закупівлі, також представники міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Права та обов'язки замовника та учасників торгів (тендера) регламентуються чинним законодавством України у сфері державних закупівель, а також договорами, підписаними в результаті проведення торгів (тендера) між замовником та постачальником (виконавцем) товарів, робіт та послуг за державні кошти.

В даному розділі і далі поняття товару, роботи, послуги визначені відповідно до Закону , а саме:

«товари» - продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, виключаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів;

«роботи» - будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самих робіт;

«послуги» - будь - яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування;

«частина предмета закупівлі (лот)» - визначена замовником (за обсягом, номенклатурою чи місцем поставки товару (виконання робіт, надання послуг) частина товарів, робіт і послуг, на яку, в межах єдиної процедури закупівлі, учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції. Кількість тендерних пропозицій на кожну окрему частину предмета закупівлі не може бути меншою ніж три;

«державні кошти» - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державні цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов'язкове державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», гуманітарна допомога в грошовій формі, Аграрного фонду, Державного та місцевих фондів енергозбереження, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємства;

«учасник процедури закупівлі (далі - учасник)» - фізична чи юридична особа (резидент або нерезидент), що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подала тендерну пропозицію.

1.3.Принципи та задачі державних закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти України

Термін «державна закупівля» використовується коли йдеться про закупівлю у державному секторі. Для забезпечення в межах законодавства належної закупівельної практики закупівля має відбуватися з урахуванням основних принципів:

- прозорість;