Кримінальна відповідальність - це складні соціально-правові наслідки скоєння правопорушення, що включають такі основні складові, як обумовлений кримінального закону на той, що ґрунтується на факті скоєння правопорушення, обов'язок особи відповідати перед державою в особі її органів 9. Адміністративна відповідальність характеризуеться цілим рядом особливостей, які дають можливість виокремити її як самостійний вид відповідальності, а сама: суб'єктами притягнення до юридичної відповідальності є не лише судові органи, а і цілий ряд інших посадових осіб; санкції, які застосовуються в адміністративному праві менш суворі, ніж в кримінальному праві; існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності; вона не тягне за собою судимості10. Цивільно-правова відповідальність настає за здійсненяцивільно-правового делікату і виражається у відшкодувані збитків, неустойці, штрафах, пені, примусовому відновлені порушеного правового стану, примусовому виконанні правового обов'язку. Матеріальна відповідальність настає за скоєне майнове правопорушення, збиток, заподіяння підприємству, установі, організації робітникам та службовцям під час виконання ними своїх трудових обов'язків. Міра матеріальної відповідальності - грошовестягненя [28 С. 350]. Види юридичної відповідальності:

Конституційна - настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом

Дисциплінарна-накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчодисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості.

Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення [19С.436-437]

Ми можемо зробити такий висновок, що види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності. До них можна віднести: адміністративну, дисциплінарну, конституційну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну юридичну відповідальність.

2. Теоретичні аспекти державного примусу

2.1 Поняття та ознаки державного примусу

Розглядаючи державний примус його можна визначити як спосіб, метод впливу на поведінку людей з метою їх підпорядкування певному встановленому порядку. Правовий характер державного примусу полягає у тому, що реалізуеться лише компетентними органами та у встановлених законом формах і на законих підставах [29 C. 432].

Отже, державний примус - це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він, як правило, виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Ознаками адміністративного примусу є:

- адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

- заходи адміністративного примусу застосовуються, як правило, органами виконавчої влади та їх посадовими особами без звернення до суду. Лише в окремих випадках, як виняток, їх застосування покладається на суди (суддів) і представників окремих об'єднань громадян, наділених деякими державно-владними повноваженнями (наприклад, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, різних громадських інспекторів тощо);

- застосовувати заходи адміністративного примусу правомочні не всі органи виконавчої влади і не всі їх посадові особи, а лише ті з них, кому таке право надано законодавчими актами (державні інспекції, воєнізовані правоохоронні формування - міліція, служба безпеки, прикордонні, внутрішні війська та ін.);

- адміністративно-примусові заходи можуть застосовуватися не тільки у зв'язку із вчиненням правопорушень, а й за їх відсутності, коли необхідно їх попередити або забезпечити громадський порядок і громадську безпеку під час різних надзвичайних ситуацій (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій, катастроф тощо);

- застосовується адміністративний примус з потрійною метою: 1) для запобігання різним антигромадським проявам, недопущення виникнення певної протиправної ситуації; 2) для припинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки; 3) для покарання осіб, які вчинили правопорушення. [30 С. 333-355].

- він є об'єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, набором певних дій і засобів, які повторюються й сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління, застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;

- множинність та розмаїття суб'єктів застосування адміністративно-примусових заходів, на противагу моносуб'єктному характеру застосування заходів всіх інших різновидів державно-правового примусу. Кількість відповідних суб'єктів постійно змінюється.

- численність осіб, щодо яких здійснюється застосування адміністративно-примусових заходів. Серед них не лише фізичні, а й юридичні особи різноманітних форм власності та організаційно-правових форм, в тому числі і органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

- відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування адміністративно-примусових заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких здійснюється застосування зазначених заходів (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їх поведінка є об'єктом певного впливу).

- багатоаспектна цільова спрямованість адміністративного примусу. Він передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й їх превенцію, припинення, попередження та боротьбу з екстремальними подіями. Мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: попереджувально-виховну, припиняючи та каральну, які деталізуються у попередженні, припиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні необхідних ситуацій для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні провадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників.

- Примусовий характер, на що дає вказівку вже сама назва, тобто «примушувати, силувати» особу свідомо здійснити ті чи інші дії, або ж утриматися від них, підкорившись всупереч своїм бажанням.

Застосування його заходів здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Не зважаючи на те, що деякі адміністративно-примусові заходи застосовуються виключно суддями, переважна їх більшість - прерогатива адміністративних органів. Процедура застосування досить спрощена (не передбачено потреби здійснення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб'єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обставин), економна (суттєвих витрат не вимагається). Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами (єдність Припиняю чого-правового підґрунтя при модифікації матеріально-правового), у межах адміністративного провадження з відповідною фіксацією результатів у правозастосовчих (юрисдикційних) актах [31 C. 216].

Враховуючи вище зазначене, ми можемо зробити такий висновок, що, поняття державний примус доцільно розглядати як адміністративний примус.

Йому, як і державному примусу в цілому, властиві характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і суспільних об'єднаннях способів примусового характеру з метою забезпечення належного поводження людей, а також застосовується в державному керуванні для охорони суспільних відносин.

2.2 Різновиди державного примусу: загальна характеристика

Критерієм, за яким заходи адміністративного примусу відрізняються один від одного, є їх розміщення відносно протиправної дії.

Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

- заходи адміністративного попередження (адміністративного запобігання);

- запобіжні адміністративні заходи (адміністративного припинення);

- заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень (адміністративні стягнення).

Ю.П. Битяк, зазначає, що заходи припинення правопорушень - це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках - і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках - і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку й чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення. Разом з тим, слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи - загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, адміністративне затримання, що застосовують з метою припинення адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, регламентовано КпАП (статті 260-263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України (ст. 57) та іншими законодавчими актами [32 C.153].

С.М. Алфьоров виокремив наступне: [31, ст. 224].

Заходи адміністративного попередження

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, не дозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.