Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу.

Листопад 1992 року - була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету).

25.08.1996 року - кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ.

16.01.2003 року - прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року).

У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ.

7. Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року

Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства.

Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб.

Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов'язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин.

Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся.

8. Інші джерела цивільного права

На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права.

ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК.

В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства.

ст.7 ЦК - джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту.

Звичай - правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але стає установленим для регулювання певних суспільних відносин.

Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту.

До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству.

Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм.

Узвичаєння - правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА).

Торговельні звичаї - поділяються на писані і неписані.

В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин.

Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов'язковості.

Особливим видом договорів є установчі договори: вони розширюють коло осіб, для яких вони є обов'язковими і є підставою для подальшої локальної нормотворчості.

У договорі можуть встановлюватися такі правила поведінки, такі права і обов'язки, які не передбачені законом, тим самим виконуючи компенсаторну функцію. Звичай регулює відносини на загальному рівні, а договір - на конкретному.

Джерелом цивільного права є також міжнародні договори.

З моменту ратифікації норми міжнародних договорів стають частиною національного законодавства.

Актуальними сьогодні є також питання про роль прецедентів у цивільному праві.

Прецедент (Р. Давид) - це рішення по конкретній справі, яке є обов'язковим для суду цієї, або іншої інстанції.

Ознаки:

Ш рішення по справі;

Ш нормативність;

Ш загальнообов'язковість;

Ш казуїстичність (максимальна конкретність).

Тема 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн

1. Основні правові системи сучасності

2. Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах

3. Загальна характеристика Французького цивільного кодексу

4. Загальна характеристика Німецького цивільного уложення

5. Характеристика цивільного права Великобританії та США

6. Цивільний кодекс Нідерландів

7. Цивільний кодекс провінції Квебек

8. Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД

1. Основні правові системи сучасності

Кожна національна правова система - це прояв національного суверенітету. Кожне національне законодавство є завжди своєрідним. Незважаючи на зовнішню різноманітність, строкатість національних правових систем, їх все ж можна звести до якогось спільного знаменника (за способом їх створення і т.д.). Так формується загальний підхід до поняття "правова сім'я".

Виділяють романо-германську (континентальну) правову сім'ю. Для країн цієї правової сім'ї доктрина складається і розвивається на основі римського права: пріоритет отримують норми права, які розглядаються як стандарти моралі і справедливості, правила поведінки. Менше уваги приділяється відправленню правосуддя, процедурним моментам.

З ХІХ століття активна роль відводиться закону, а основою цивільного законодавства стають цивільні кодекси. У правових системах романо-германської правової сім'ї найбільшого розвитку отримало саме цивільне право.

Сім'я романо-германських правових систем виникла в Європі. Велику роль у її формуванні відіграли середньовічні університети.

Колонізація кінця ХІХ - початку ХХ століття призвела до поширення романо-германської системи на інші території. На цей процес впливало і звичаєве право. Були приклади також добровільної рецепції.

Значно меншою за територією, але досить сильною за традиціями стала сім'я загального права. Вона виникла у Великобританії. Англійське загальне право йде від регулювання тих ситуацій, які виникають у суспільстві. Вся правова система зосереджується на вирішенні конкретних питань шляхом правосуддя. Основну роль у цій системі відіграють суди. Але все одно, обидві ці правові сім'ї відіграють роль регулятора суспільних відносин.

Правозастосовний процес романо-германської системи пов'язаний із застосуванням правового тлумачення норми. Правова норма як соціальний регулятор має значно більше значення, ніж прецедент. У прецедентному праві регулювання суспільних відносин є реальним, конкретним, ситуативним. Виникає проблема пошуку конкретного прецеденту із значної їх маси. Завданням науки є так звана "приватна кодифікація".

На сучасному етапі у романо-германської системи значно підвищується роль судової практики, але прецедент при цьому не виникає. Законодавець не намагається регулювати застосування судами правових норм, не звужувати можливість застосування судом правових норм. Рівень юридичної абстракції підносить норму до можливості безмежного застосування.

У англосаксонській системі спостерігається збільшення питомої ваги статутного права. Мова не йде про кодифікацію нормотворчості. Значно розширюється поле для застосування правових актів.

Сьогодні спостерігається процес зближення цих двох правових систем.

Складно проходить процес адаптації європейського права у різних країнах.

Р.Давид виділяє ще одну правову систему - соціалістичне право, в основі якого лежить революційна правосвідомість.

Ще виділяють самостійно іудейське право, мусульманське право і т.д.

2. Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах

Цю проблему називають "проблемою монізму і дуалізму" в цивільному праві.

На початку ХІХ століття існували доволі розвинуті відносини торговельного обороту. Виник прошарок населення, який займався торговельним оборотом і мав специфічний статус. Процес допуску до торговельної діяльності був формалізованим.

У Франції було прийнято рішення відокремити норми приватного права, які регулювали правове положення комерсантів, укладення ними угод у окремий нормативний акт і назвати його Торговельним кодексом. У ньому немає приписів владно-розпорядчого характеру. Детально регламентуються лише деякі питання діяльності комерсантів.

1804 рік - прийнятий ЦК Франції.

1807 рік - прийнятий Торговельний кодекс Франції.

Норми Торговельного кодексу є більш динамічними, порівняно з нормами ЦК, які законодавець намагався максимально стабілізувати.

Кінець XVIII століття - Німеччина є роздробленою напівфеодальною державою.

60-ті роки XVIII століття - спроба об'єднати німецької землі шляхом створення єдиного законодавства (Німецьке цивільне уложення, Німецьке торговельне уложення).

Новітні кодифікації Нідерландів, Квебеку прийняли єдині ЦК. Для них це була історична данина. Мова йде про приватні кодифікації, які склалися історично, як відповідь на проблему статусу суб'єктів торговельної діяльності.

В загальному в законодавстві панує нахил до монізму і лише в деяких країнах, - до дуалізму (Німеччина).

3. Загальна характеристика Французького цивільного кодексу

Загальна характеристика французького Цивільного кодексу.

Прийняття французького Цивільного кодексу засвідчило вступ світової спільноти до нового етапу розвитку.

21.03.1804 рік - був прийнятий французький Цивільний кодекс.

Це почався ІІІ етап розвитку цивільного права.

Римське право було основою в створенні французького Цивільного кодексу.

Всі норми приживалися за допомогою звичаєвого права, зокрема, Парижа. Звичаї - кутюми.

Королівські ордонанси (укази) також сприяли консолідації права (Ордонанси Кольбера).

З 1790 року були спроби створити проекти кодифікованого нормативно-правового акта.

Була створена комісія з 4 юристів-практиків (суддів): 2 представники Північної Франції (поширені кутюми) і 2 представники Південної Франції (поширене римське право). Ці особи і склали проект Кодексу Наполеона. Наполеон був присутній на 62 засіданнях Державної ради по прийняттю Цивільного кодексу зі 102. Він скоротив склад Трибунату до 52 чоловік, бо Цивільний кодекс довго не міг бути прийнятий.

Французький Цивільний кодекс закріпив свободу приватної власності, визнавши це право священним і недоторканним.

ст.544 французького Цивільного кодексу: право власності - найбільш повне і абсолютне серед речових прав. Обмеження - закон.

Французький Цивільний кодекс на перше місце серед об'єктів права власності поставив нерухомість (насамперед, замлю).

Французький Цивільний кодекс закріпив формальну юридичну рівність суб'єктів.

Рівень закріплення права власності характеризується тим, що воно є священним і недоторканним і має абсолютний характер.

Кодекс називався ще "Кодексом имущих", бо захищав, насамперед, права осіб, які мали у власності майно.

Французький Цивільний кодекс обмежував обсяг прав дружини, в порівнянні з обсягом прав чоловіка. Такі обмеження проіснували аж до 1938 року.

Французький Цивільний кодекс не передбачав статусу юридичної особи. Французи негативно ставилися до будь-яких союзів і товариств. Боялися реанімації станових корпорацій.

Сам термін "юридична особа" з'явився у французів лише наприкінці ХІХ століття.

Була закріплена в Французькому ЦК практично абсолютна свобода договору.

Він складався з 3-х книг. Така система запозичена з інституції Гая і називається "інституційною структурою".

Передує книгам Вступний розділ, опублікування та застосування цивільних законів.

Книга 1: "Про особу". Визначає правове положення фізичної особи, містить норми сімейного права.

Книга 2: "Про майно та різні видозміни власності".

Книга 3: "Зобов'язальне право".

+ є положення про спадкове право та статті про позовну давність.

Обсяг французького Цивільного кодексу - 2283 статті.

Юридична техніка французького ЦК.

Французький ЦК був написаний зрозумілою мовою, бо був розрахований на сприйняття основною масою населення. Статті за обсягом невеликі.

Французький ЦК здебільшого формулює загальні положення без надмірної деталізації.

Впливу французького цивільного права найбільше піддалися європейські країни. У штаті Луїзіана (США) також був сприйнятий Французький ЦК.